Ухвала суду № 10266510, 29.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-1736/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шелест С.Б.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"29" червня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Умнової О.В., Маслія В.І.,

при секретарі Киричуку Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2009 у справі за адміністративним позовом ТОВ «КАН» до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

18.02.2009 ТОВ «КАН» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 № 0000922302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2009 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2009 Державної податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «КАН» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 30.09.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт перевірки № 45/23-2/32982232 від 28.01.2009.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем встановлено заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 8779433 грн. Такий висновок мотивований тим, що позивачем в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено базу оподаткування операцій з поставки послуг оренди ТОВ «Арена-Сіті», виходячи із договірної ціни за договором № 3 від 06.03.2007 нижчої за звичайні ціни на такі послуги, які існували при укладенні позивачем інших договорів оренди в перевіряємому періоді.

На підставі зазначено акта перевірки податковим органом винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 № 0000922302/0, згідно з яким визначене податкове зобов'язання за платежем з ПДВ в сумі 17558866грн., з яких 8779433,00 грн. основний платіж та 8779433 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що помилковим є висновок податкового органу про те, що послуги за договорами оренди власного нерухомого майна ТОВ «КАН» з юридичними особами ТОВ «Брокард Україна», ТОВ «Арена Сіті» та ТОВ «Медіаполіс Україна» за період з 01.04.2007 по 30.09.2008 є однорідними (ідентичними) та знаходяться у співставних умовах, оскільки насправді такі послуги виконують різні функції та не є взаємозамінними.

Крім того, мотивами оскаржуваної постанови суду першої інстанції є те, що розрахунок основної площі приміщень, які належать ТОВ «КАН», що покладений за основу при визначенні суми податкового зобов'язання з ПДВ не відповідає фактичним обставинам справи.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в порушення вимог пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у порядку, встановленому законом, не виконано обов'язку доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни.

Колегія суддів погоджується із зазначеними мотивами та висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції яка діяла в період спірних правовідносин, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно до абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Помилковість висновку відповідача про те, що послуги за договорами оренди власного нерухомого майна ТОВ «КАН» з юридичними особами ТОВ «Брокард Україна», ТОВ «Арена Сіті» та ТОВ «Медіаполіс Україна» за період з 01.04.2007 по 30.09.2008 є однорідними (ідентичними) та знаходяться у співставних умовах підтверджується різницею у планах (схемах) будівель, зданих за даними договорами в оренду, різницею у їх експлуатаційних призначеннях, а також різні умови надання таких приміщень в оренду.

Враховуючи зазначені вимоги законодавства, наявні матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування звичайної ціни спірного договору.

Більш того, відповідно до абз. 1 пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

При цьому, Законом України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб (пп. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 22.06.2004 № 1830-IV).

В свою чергу, на даний час не існує методики визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, яка б була затверджена Законом.

Отже, в даному випадку колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування положень пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181, які не були враховані відповідачем, згідно яких у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Більш того, апелянт взагалі не заперечує висновки суду першої інстанції про те, що розрахунок основної площі приміщень, які належать ТОВ «КАН», що покладений за основу при визначенні суми податкового зобов'язання з ПДВ не відповідає фактичним обставинам справи, які в свою чергу підтверджуються планами БТІ (Журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку від 05.07.2005).

До того ж, апелянтом не спростовується правильність розрахунків розміру орендної плати, поданих ТОВ «КАН» суду апеляційної інстанції та долучених до матеріалів справи.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування, як того просить позивач.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2009 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 05.07.2010.