Рішення № 10258103, 01.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

01.07.2010Справа №2-2/2412-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коопсервіс" (м. Сімферополь, вул. Радищева, 82)

до Приватного підприємства "Регіон-Агротрейд" (м. Сімферополь, вул. Бастионна, 88)

про стягнення 26 637,36 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача : Єлісєєва О.О. – представник, довіреність у справі.

Від відповідача : Антонова – представник, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач – ТОВ "Коопсервіс" звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - ПП "Регіон-Агротрейд" про стягнення заборгованості по орендній платі з рахуванням індексу інфляції та пені у сумі 26637грн36коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір оренди нежилих приміщень №2 від 02.6.2008 року, відповідно до якого відповідачу за плату було передано підвальне приміщення. Згідно умов договору у п’ятиденний строк по закінченню дії договору відповідач повинен передати позивачу орендоване приміщення, чого о наступного часу відповідачем не зроблено. З вищевказаного вбачається, що фактично договірні відносини між сторонами продовжуються, тобто і зобов’язання за договором сторонами повинні виконуватись, проте, орендна плата відповідачем не сплачується, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

Відповідачем на виконання ухвали ГС АР Крим із супровідним листом були надіслані додаткові документи по справі та відзив на позов від 27.5.2010 року. У вказаному відзиві зазначається, що об’єкт оренди не передавався, акт прийму-передачі не укладався, тобто договір оренди не вступив в силу, отже немає підстав для задоволення позову.

Представник позивача 17.6.2010р у судовому засіданні заявив, що просить стягнути борг з жовтня 2008 року до 01.01.2010 року.

30 червня 2010 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції та пені у сумі 24721грн49коп. А також до суду надійшли від позивача заперечення на відзив, відповідно до якого додатково обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача 01.7.2010р у судовому засіданні просив суд застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені, що відображено у протоколі судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтями 626, 628 Цивільного кодексу України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У силу ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).

Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коопсервіс", як орендодавцем, та Приватним підприємством "Регіон-Агротрейд", як орендарем, був укладений договір №2 від 02.6.2008р оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає по акту приймання – передачі у тимчасове користування за плату нежитлові приміщення у житловому будинку за адресою м. Сімферополь, вул..Трубаченко,30, загальною площею 100кв.м.

Відповідно до п.3.2.3, 4.1, 4.3 відповідач зобов’язався своєчасно та у повному об’ємі здійснювати передбачену договором оплату та виконувати інші зобов’язання передбачені договором. При цьому, орендна плата встановлюється за договором у сумі 1500,00грн у тому числі ПДВ 250,00грн у місяць та може змінюватися орендодавцем у випадку зміни діючого законодавства та застосовуватися з моменту його зміни та оплачуватися орендарем у наступному платежі. Орендна плата щоквартально перераховується на індекс інфляції по даним держстатистики України та різниця додатково сплачується орендарем у наступному платежі. Сума орендної плати за поточний місяць оренди орендар перераховує не пізніше 5-го числа поточного місяця.

На виконання умов договору №2 від 02.6.2008р оренди нежитлового приміщення Товариство з обмеженою відповідальністю "Коопсервіс" передало Приватному підприємству "Регіон-Агротрейд", в строкове, платне використання майно, вказане у п.1.1 договору.

Однак, договірні зобов'язання, щодо сплати орендної плати у встановлені строки та встановленому об’ємі, за використання орендованого майна, які взяло на себе Приватне підприємство "Регіон-Агротрейд" (орендар), в порушення договору в№2 від 02.6.2008р оренди нежитлового приміщення та норм чинного законодавства, які регулюють орендні правовідносини, не виконувалися відповідачем належним чином, в результаті чого на момент розгляду спору заборгованість Приватного підприємства "Регіон-Агротрейд" по орендній платі з урахуванням індексу інфляції за період з 01.11.2008р до 01.01.2010р. склала 22 467грн53коп, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи подану позивачем заяву від 30.6.2010р про уточнення позовних вимог, має місце нова ціна позову, а саме заборгованість по орендній платі з урахуванням індексу інфляції склала 22467грн53коп., виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Відповідно до ст..22 ГПК України зменшення розміру позовних вимог являється правом позивача.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції у сумі 22 467грн53коп та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції за період з 01.11.2008р до 01.01.2010р у сумі 22 467грн53коп., обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення 2253грн96коп пені за грудень 2009рз суми 20743грн10коп та за період з січня по травень 2010р з суми 22467грн53коп, яка не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України)

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п.4.4 договору при простроченні оплати орендної плати та інших платежів по договору орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Але відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.1 ст.261, ч.2 ст.258, ч.3,4 ст.267 ЦК України).

Як вже зазначалося представник відповідача 01.7.2010р у судовому засіданні просив суд застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені, що відображено у протоколі судового засідання.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги про стягнення 2253грн96коп пені у зв’язку з неправомірністю нарахування, а саме: пеня нарахована на борг з листопада 2008р, тобто без врахування вимог п.6 ст..232 ГК України. Крім того, пеня нарахована на борг, що виник за межами строку позовної давності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням заяви позивача від 30.6.2010р про уточнення позовних вимог.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 02.7.2010р.

Керуючись ст. ст.49,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти заяву позивача від 30.6.2010р про уточнення позовних вимог.

2.          Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Регіон-Агротрейд" (м. Сімферополь, вул. Бастионна, 88, ЗКПО 34699923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коопсервіс" (м. Сімферополь, вул. Радищева, 82, р/р 260033013399 ЗКПО 32009030) 22467грн53коп заборгованості з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, 224грн67коп державного мита, 214грн48коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          У частині стягнення 2253грн96коп пені відмовити.

4.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.