Ухвала суду № 102545680, 12.01.2022, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________

Справа № 299/3768/18

У Х В А Л А

12.01.2022 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого-судді Трагнюк В.Р., секретар судового засідання Конар В.М., представник скаржника Палешник Б.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області на рішення та дії державного виконавця Виноградівського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ),

В С Т А Н О В И В:

Вилоцькою селищною радою Берегівського району Закарпатської області до суду подано скаргу на рішення та дії державного виконавця Виноградівського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

У поданій скарзі просить визнати незаконними та скасувати постанову державного виконавця про накладення штрафу від 09.11.2021 року, вимогу за №29293 від 11.11.2021 року по ВП № 65523134.

Разом з тим зазначає, що Вилоцька селищна рада Берегівського району Закарпатської області не може виконати рішення суду, оскільки на балансі селищної ради відсутнє вільне соціальне комунальне житло, а також кошти на його придбання. Водночас, наголошує, що виконавчим комітетом селищної ради спрямовувалися дії на виконання рішення суду, а саме шляхом підготовки відповідного проекту рішення, однак депутатами відхилена така пропозиція. Таким чином, боржник не ухиляється від виконання судового рішення, а навпаки вживає всіх визначених законом заходів для належного та своєчасного його виконання. Так, рішенням 7 сесії 8 скликання Вилоцької селищної ради від 14.07.2021 року № 116 «Про виконання рішення Виноградівського районного суду щодо забезпечення житлом гр. ОСОБА_1 » відмовлено громадянці ОСОБА_1 у забезпеченні житлом.

Також скаржник зазначає, що відсутність житлового фонду, коштів на придбання житла, а також відхилення проекту рішення винесеного на 7 сесію 8 скликання Вилоцької селищної ради від 14.07.2021 року №116 «Про виконання рішення Виноградівського районного суду щодо забезпечення житлом гр. ОСОБА_1 » є поважною причиною, що унеможливлює виконати рішення суду про забезпечення житлом, а накладення штрафу державним виконавцем не захищає право особи на отримання житла.

Заявник посилається на те, що державний виконавець Вагнер Н.І. умисно проігнорувавши поважність причин щодо неможливості виконання рішення суду, не дослідивши дійсний стан справ, всупереч вимогам чинного законодавства, винесла постанову про накладення штрафу на Вилоцьку селищну раду. А тому, вважає, що винесена постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн., яку направлено листом від 09.11.2021 року №29066 та надіслана повторна вимога виконавця за №29293 від 11.11.2021 року є незаконними, невмотивованими та прийнятими без рахування всіх обставин справи та вжитих заявником заходів, порушує законні права Вилоцької селищної ради, оскільки ними здійснено всі дії, які є можливими для своєчасного виконання рішення суду.

Представник скаржника Палешник Б.Є. в судовому засіданні також надав пояснення, які мотивовані тим, що державним виконавцем навіть не досліджено, не встановлено та не прийнято його до уваги наведені причини неможливості виконання рішення суду, не враховано їх при прийнятті постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду. Навіть враховуючи той факт, що триває судовий процес, державним виконавцем це ігнорується, оскільки досі не надано жодних документів інформаційного характеру з приводу того, до яких висновків щодо поважності /неповажності причин невиконання судового рішення боржником в зазначеній частині дійшов державний виконавець виносячи оскаржувані постанови. Тобто це може свідчити про те, що державним виконавцем здійснюється формальне виконання покладених на нього, як на суб`єкта владних повноважень, обов`язків. Разом з тим, просив врахувати правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду по справі №520/6943/19 щодо оцінки доказів, які обґрунтовують причину неможливості виконання рішення суду.

Державний виконавець, стягував, представник стягувача в судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, оцінивши подані докази, приймає рішення про відмову у задоволенні скарги з наступних мотивів та підстав.

Загальний порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якої юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

Так, згідно з частинами 1, 2 вказаної статті сторонами, іншими учасниками виконавчого провадження та особами, можуть бути оскаржені рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, визначеному законом.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Повторним невиконанням судового рішення в розумінні ст. 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

В судовому засіданні встановлено, що Виноградівський районним судом Закарпатської області винесено рішення від 03.12.2019, яким збільшені позовні вимоги задоволено, зобов`язано Вилоцьку селищну раду Виноградівського району (на даний час Берегівського району) Закарпатської області, (90351, смт. Вилок, вул. Гагаріна 8, код: 04349277), забезпечити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканку АДРЕСА_1 , житлом, придатним для проживання та таким, що відповідає санітарним та технічним умовам; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області від 17.04.2019 року за №29 «Про зняття з квартирного обліку громадянки, яка перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті селищної ради», а також стягнути з Вилоцької селищної ради Виноградівського району Закарпатської області, (90351, смт. Вилок, вул. Гагаріна 8, код: 04349277) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , судові витрати в розмірі 1473 грн. 20 копійок (а.с.171-175).

17.05.2021 року Виноградівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист в якому зазначено - забезпечити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканку АДРЕСА_1 , житлом, придатним для проживання та таким, що відповідає санітарним та технічним умовам.

Відносно боржника - Вилоцької селищної ради, код ЄДРПОУ 04349277, відкрито виконавче провадження за №65523134 від 21.05.2021 року для примусового виконання виконавчого листа №299/3768/18 від 17.05.2021, виданого Виноградівським районним судом, в якому зазначено забезпечити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканку АДРЕСА_1 , житлом, придатним для проживання та таким що відповідає санітарним та технічним умовам (а.с.100).

Виконавцем у даному виконавчому провадженні призначено старшого державного виконавця - Вагнер Н.І.

Старшим державним виконавцем було направлено боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження № 65523134 від 21.05.2021 року листом від 21.05.2021 року за №12615, якою зобов`язано виконати рішення суду та надати пояснення щодо причин його невиконання (а.с.104), який було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції Вилоцької селищної ради від 28.05.2021 року за № 1182 (а.с.101,105).

01.06.2021 року боржник повідомив старшого держаного виконавця Вагнер Н.І. про те, що існують поважні причини, які унеможливлюють реальне виконання такого рішення, оскільки на балансі Вилоцької селищної ради нема комунального майна, придатного для забезпечення соціальним житлом мешканців територіальної громади, а також на 2021 рік не затверджено та не передбачено кошти для фінансування програм ЖКГ та пов`язаних з ними програм соціального забезпечення житлом. Разом з тим зазначено про те, що на черговій сесії Вилоцької селищної ради буде розглянуто питання можливості виконання рішення суду (а.с.101).

На черговій 7 сесії 8 скликання Вилоцькою селищною радою було прийнято рішення від 14.07.2021 року №116 «Про виконання рішення Виноградівського районного суду щодо забезпечення житлом гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у забезпеченні житлом (а.с.107).

09.11.2021 року старшим державним виконавцем накладено на боржника штраф в сумі 5100 гривень з тих мотивів, що рішення суду не виконано (а.с.103).

Згідно вимогам ч. 3,4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що забороняється зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. При цьому, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд враховує те, що секретарем селищної ради розроблено проект Програми забезпечення житлом осіб, які перебувають на квартирному обліку та забезпечення соціальним комунальним житлом малозабезпечених мешканців Вилоцької селищної ради. 12.07.2021 року профільна постійна комісія відмовила у затвердженні такої програми, також 14.07.2021 року прийнято на 7 сесії 8 скликання Вилоцької селищної ради рішення №116 «Про виконання рішення Виноградівського районного суду щодо забезпечення житлом гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 у забезпеченні житлом (а.с.107).

Раніше, 12.07.2021 року постійною комісією з питань містобудівництва, будівництва, житлово-комунального господарства, комунальної власності та гуманітарних питань виконавчого комітету Вилоцької селищної ради, формально, без жодних обговорень членами комісії (виходячи із змісту протоколу комісії № 12.07.2021 року) пропозиції доповідача було прийнято рішення – «відмовити у затвердженні програми у зв`язку з необхідністю доопрацювання поданого проекту програми, розгляду можливих пропозицій та раціонального вивчення даного питання, а також у зв`язку з відсутністю належного фінансування; у частині прийняття такої програми на виконання рішення Виноградівського районного суду по справі № 299/3766/18, з метою забезпечення ОСОБА_1 житлом, винести питання на чергову сесію і відмовити у забезпечення таким житлом та виділення коштів на його придбання».

Суд, надаючи оцінку обставинам скарги про те, що селищна рада не ухилялась від виконання рішення суду, а вживала заходи для належного та своєчасного його виконання, вважає, що зазначені дії Вилоцької селищної ради не були спрямовані на реальне виконання судового рішення, є формальними, і такі не свідчать про об`єктивну поважність причин невиконання судового рішення, відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 520/6943/19 – п. 41, 42 на яку представник посилається.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

7 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів.

У справі «Глоба проти України» суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBYv. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

На підставі аналізу вказаних норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, суд враховує, що рішення суду залишається і досі невиконаним, а скаржником не здійснено належних передбачених чинним законодавством дій по виконанню судового рішення, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 258-260, 450-452 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги відмовити.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання його копії.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. Р. Трагнюк

Повний текст ухвали

складено 13.01.2022 року