Рішення № 102390235, 24.12.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року справа № 580/8628/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області про визнання прогулу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:

визнати вимушеним прогулом період часу з 06.07.2021 до 13.09.2021;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2021 до 13.09.2021 та витрати на правову допомогу;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021, що набрала законної сили, позивача поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Водночас, рішення про поновлення виконане відповідачем лише 13.09.2021, тобто із затримкою, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 28.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження.

07.12.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити повністю у задоволенні позову повністю. Вказав, що затримка поновлення позивача на роботі виникла у зв`язку із складнощами із виконанням судового рішення з огляду на відсутність підрозділу та посади, на яку зобов`язано поновити позивача. У зв`язку з цим, відповідач звернувся до суду для роз`яснення судового рішення. Крім того, на підстави заяви позивача їй надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно, період, який позивач просить визнати вимушеним прогулом, є відпусткою позивача.

Зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №580/4652/20, у урахуванням ухвали від 07.09.2021 про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області, Головного сервісного центру МВС про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди – задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області від 10 серпня 2020 року № 71 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора в ТСЦ №7143 (на правах відділу м. Звенигородка) Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді адміністратора в Регіональному сервісному центрі МВС в Черкаській області.

Стягнуто з Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 серпня 2020 року по 06 липня 2021 року в сумі 161 425 (сто шістдесят одна тисяча чотириста двадцять п?ять) грн. 08 коп.

В решті позовних вимог відмовлено .

Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області від 13.09.2021 №20/С-ЛК поновлено ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №7143 (на правах відділу, м. Звенигородка) Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області з 14.08.2021.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд врахував, що обов`язковість виконання судових рішень закріплена ст.129-1 Конституції України та ч.1 ст.370 КАС України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

На підставі пунктів 1, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Невиконання судового рішення відповідно до ч.2 ст.370 КАС України тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Тому твердження відповідача щодо необхідності роз`яснення рішення суду або складнощів у його виконанні, суд вважає необґрунтованими.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 (справа № К/9901/6998/18), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України обов`язкова для врахування судом, відповідно до якої добровільне виконання рішення суду боржником – це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Верховний Суд звернув увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд врахував, що нарахування та виплата заробітної плати є обов`язком роботодавця.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі ч.1 ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 813/1271/18 Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Тому суд дійшов висновку, що період часу з 07.07.2021 (наступний день після прийняття постанови про поновлення позивача на роботі) до 13.09.2021 (дата прийняття наказу про поновлення) є періодом затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №580/4652/20 в частині поновлення позивача на посаді, за який позивачу має бути виплачено середній заробіток.

Таким чином, вимоги позивача визнати вимушеним прогулом період часу з 06.07.2021 до 13.09.2021, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказаний вище період розрахований позивачем невірно та є саме періодом затримки виконання рішення суду.

Суд врахував, що положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Сплата коштів за затримку виконання рішення суду є гарантією особи та виконує компенсаторну функцію у відносинах незаконного її звільнення, впливає на відносини соціального захисту, право на що визначено ст.46 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Визначаючи суму середнього заробітку, що підлягає стягнення, суд врахував, що процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок № 100).

Згідно абз. 3, п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з аб.7, 8 п.2 Порядку №100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд врахував, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №580/4652/20, якою поновлено позивача на роботі встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці роботи становить 727,17 грн.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що середньоденною заробітною платою позивача у період затримки виконання рішення суду є 727,17 грн.

За загальним правилом ч.1 ст.52 КЗпП України для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На підставі ч.1 ст.67 цього Кодексу при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень.

Тому з урахуванням визначених ч.1 ст.73 КЗпП України святкових днів та вихідних днів, загальна кількість робочих днів у період з 07.07.2021 (наступний день після прийняття постанови про поновлення позивача на роботі) до 13.09.2021 становить 49 днів.

Отже, стягненню відповідно до вимог ст.235 КЗпП України підлягає середній заробіток за час весь вимушеного прогулу за вказаний період у сумі 35629,86 грн. (727,17 грн. * 49 робочих днів).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14 суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

У зв`язку з викладеним позовні вимоги підлягають задоволенню у вищевказаних частинах.

Відповідно до п.2 ч.12 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Тому рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат, суд врахував таке.

У позовній заяві позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Договором про надання правничої допомоги від 05.05.2021 б/н підтверджується залучення позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги адвоката Білокур А.В.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Квитанцією від 22.10.2021 б/н підтверджується сплата позивачем адвокату Білокур А.В. коштів в сумі 7500,00грн.

Вищевказаний договір про надання правничої допомоги стосується надання позивачу юридичних послуг.

Відповідно до звіту акту від 22.10.2021 позивачу надані юридичні послуги на суму 7500,00 грн.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд враховує, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Процесуальні документи у справі є однотипними, а правова позиція у подібній категорії справ висловлена Верховним Судом у вищевказаних справах.

Тому суд вважає належним чином обґрунтованою суму 1000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області (18023, м.Черкаси, вул.Л. Українки, буд.21, код ЄДРПОУ 40112118) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №580/4652/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 07.07.2021 до 13.09.2021 у сумі 35629,86 грн. (тридцять п`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень 86 коп.).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за 1 місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області (18023, м. Черкаси, вул.Л. Українки, буд.21, код ЄДРПОУ 40112118) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча гривень 00 коп.).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ