Рішення № 102333893, 24.12.2021, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3008/21

Провадження № 2/577/1005/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого-судді Гетьмана В.В.,

при секретарі Лиховоз Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотопа цивільну справу за позовною заявою представника позивача Брушко Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 , до Держави Україна в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, Дніпровського Управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 3510000 грн., 30000 грн. витрат на правничу допомогу та 26150,40 грн. витрат за проведення судово-психологічної експертизи. Вимоги обгрунтовує тим, що 07.09.2009 р. прокурором Дніпровського району м. Києва відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу №54-2894 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України. 13.10.2009 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського району м. Києва останньому обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 26.10.2009 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 365 КК України. 30.10.2009 р. прокуратурою Дніпровського р-ну м. Києва кримінальну справу направлено до Дніпровського районного суду м. Києва. 04.03.2010 р. помічником прокурора Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про зміну обвинувачення в суді, згідно якої ОСОБА_4 обвинувачено у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 364 КК України. 15.04.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про повернення кримінальної справи прокурору Дніпровського р-ну для проведення додаткового розслідування, яку 11.11.2010 р. Апеляційним судом м. Києва залишено без змін. 08.12.2010 р. Дніпровським районним судом м.Києва кримінальну справу направлено прокурору Дніпровського р-ну для проведення додаткового розслідування. 29.03.2011 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст. 364 КК України. 31.03.2011 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва складено обвинувальний висновок, який спрямований до Дніпровського районного суду м. Києва. Крім цього, 15.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва порушено кримінальну справу № 54-2967 відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України. 18.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України. 18.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва внесено подання до Дніпровського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. 18.01.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про надання дозволу на затримання обвинуваченого. Того ж дня ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва винесено постанову про оголошення розшуку ОСОБА_4 25.01.2010 р. о 20 год. ОСОБА_4 затримано о/у ОВС УБОЗ ГУМВС України в м.Києві. 26.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва складено протокол про пред`явлення обвинувачення за ч.2 ст. 368 КК України. 26.01.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді взяття під варту з утриманням в Київському СІЗО. 11.02.2010 р. Апеляційним судом м.Києва винесено постанову про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв`язку оператора мобільного зв`язку ЗАТ “Київстар ДЖ.Ес.Ем.” по телефонному номеру останнього, яка 15.02.2010 р. виконана. 10.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва винесено постанову про відсторонення обвинуваченого з посади державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м.Києві. 12.03.2010 р. Дніпровським районним судом м.Києва винесено постанову про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою до 03-х місяців. 19.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України. 25.03.2010 р. прокуратурою Дніпровського р-ну м.Києва кримінальна справа № 54-2967 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України направлена до Дніпровського районного суду м. Києва. 08.11.2011 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову, якою вказану кримінальну справу повернуто прокурору Дніпровського р-ну м.Києва для організації проведення додаткового розслідування, запобіжні заходи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд, звільнено підсудних з під варти в залі суду. 30.01.2012 р. Апеляційним судом м. Києва винесено ухвалу, якою вказану постанову скасовано, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд. Запобіжні заходи обрані ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін. 23.01.2013 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову, якою зазначену кримінальну справу повернуто прокурору Дніпровського р-ну м. Києва на додаткове розслідування. Запобіжні заходи, обрані підсудним, у виді підписки про невиїзд залишено без змін. Вказаною постановою встановлено факт порушення правоохоронним органами конституційних прав та свобод ОСОБА_4 , а саме незаконне проведення щодо нього візуального спостереження, аудіо та відео фіксацію його розмов. 30.04.2013 р. прокуратурою Дніпровського р-ну м. Києва, у зв`язку із вступом в 2012 р. в дію нового КПК України, до ЄРДР за № 42013110040000370 внесено відомості щодо повернутої Дніпровським районним судом м. Києва на додаткове розслідування вказаної кримінальної справи. 22.05.2013 р. дане кримінальне провадження направлено для подальшого проведення досудового розслідування до СВ Дніпровського РУ ГУ МВС в м.Києві. В ході такого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС в м. Києві дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перекваліфіковано на ч.1 ст. 15, ч.2 ст. 190 КК України. 19.03.2015 р. ст. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, яка була скасована прокуратурою Дніпровського р-ну м. Києва. 03.11.2016 р. Європейський суд з прав людини рішенням по заяві ОСОБА_4 встановив порушення п. 1 та п.13 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція ратифікована Законом України № 475/97/-ВР від 17.07.1997 р.) щодо надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту у внутрішньому законодавстві і зобов`язав Уряд України виплатити тому грошову компенсацію. 17.11.2020 р. слідчим СВ Дніпровського управління поліції ГУНП України в м.Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42013110040000370 від 30.04.2013 р. у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 15, ч.2 ст. 190 КК України. Таким чином, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 тривало в період з 07.09.2009 р. (з моменту порушення першої кримінальної справи відносно нього) по 17.11.2020 р. (до моменту закриття кримінального провадження), загальний строк притягнення до кримінальної відповідальності склав 11 р. 02 міс. 10 дн. (134 міс. 10 дн). З яких під вартою з 25.01.2010 р. по 08.11.2011 р., тобто 01 р. 09 міс. 14 дн. (21 міс. 14 дн). Згідно висновку експерта від 05.04.2021 р. « ОСОБА_4 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації притягнення невинного ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, що досліджувалась під час проведення судової експертизи. Проведена судово-психологічна експертиза встановила, що внаслідок притягнення невинного ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності було порушено його адаптивний рівень життєдіяльності, тобто внаслідок вказаних протиправних подій була вимушено обмежена оптимальна для його індивідуальних можливостей життєва активність і на соціальному (побутова діяльність та професійна зайнятість) і на психологічному рівнях (емоційний стан), оскільки на шляху його життєвої самореалізації та поза його волевиявлення виникли надлишкові перешкоди у вигляді негативних змін здоров`я та необхідності їх подолання, тобто утворилися умови, які значною мірою обмежили продуктивність життєвого часу підекспертного, обумовили та стали підтримувати в нього психологічно руйнівні (такі, що спричиняють страждання) переживання, що, загалом, визначає особливості соціально-психологічного контексту життєвих подій підекспертного ОСОБА_4 після притягнення ОСОБА_4 як невинного до кримінальної відповідальності як психотравму, яка уражає його особистість, порушує його майнові права, тобто завдає йому моральної шкоди. Розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) підекспертній особі ОСОБА_4 становить за час притягнення його як невинного до кримінальної відповідальності, що підтверджується відповідними рішеннями судів – 540 МЗП, розмір якої є рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, що прийнята на момент винесення рішення судом. На встановлення конкретного розміру компенсації за спричинені моральні страждання, в даному випадку, впливають такі обставини як: 1) ступінь ініціативи спричинювача шкоди та характер його поведінки у виникненні та розвитку ситуації, що досліджується за справою, а саме: можливість передбачити розвиток протиправної події та керувати власними діями, 2) індивідуальні особливості ОСОБА_4 , які сприяли виникненню у нього життєвої кризи (психологічної травми) під час перебування у протиправній ситуації, 3) наявність тривалих порушень в життєдіяльності підекспертної особи через протиправну ситуацію та з урахуванням часу, який був потрібен на поновлення порушених прав, 4) відсутність можливості у ОСОБА_4 передбачити вірогідність виникнення певних негативних наслідків та/або запобігти завданню собі шкоди». Права ОСОБА_4 були порушені, оскільки під час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності без належних та достатніх доказів він був позбавлений волі (арештований) в період з 25.01.2010 р. по 08.11.2011 р., тобто 21 міс. 14 дн. Фактично цей відрізок свого життя довжиною майже два роки був позбавлений свободи, що в свою чергу негативно вплинуло на стан здоров`я його та близьких, унеможливило йому користуватись іншими правами та свободами гарантованими Конституцією України (право на працю, право користуватись та розпоряджатись своєю власністю, право на охорону здоров`я, медичну допомогу тощо), зашкодило реалізувати плани побудови особистого сімейного життя, створило у середовищі друзів, знайомих, сусідів негативне відношення. Під час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності права ОСОБА_4 були грубо порушені органом, що здійснює оперативно – розшукову діяльність. Зокрема, відносно нього, до його затримання, застосовувались оперативні заходи, які обмежували конституційні права – отримувалась інформація про зміст телефонних розмов, здійснювалось візуальне спостереження, аудіо та відео фіксація розмов. Однак дозволів у суду, як того передбачає Закон, на проведення вказаних оперативних заходів орган, що здійснює оперативно – розшукову діяльність, не отримував. Ці грубі порушення конституційних прав та свобод ОСОБА_4 встановлені Дніпровським районним судом м. Києва у постанові від 23.01.2013 у справі№ 2604/7048/12. Наказом Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 93/03 від 29.01.2010 р. ОСОБА_4 відсторонено від виконання обов`язків, а наказом Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 94/03 від 29.01.2010 р. скасовано виплати надбавок та заробітної плати. Фактично вказаними діями прокуратура Дніпровського р-ну м. Києва позбавила ОСОБА_4 як роботи, так і заробітної плати, яку він вимушений був стягувати в судовому порядку протягом декількох років звертаючись до судів адміністративної юрисдикції всіх інстанцій, що змусило звернутися з позовом до суду.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить їх задовольнити, фактично пославшись на вищевикладені обставини.

Представник відповідача Дніпровської окружної прокуратури м.Києва Шерудило В.О. заперечує задоволенню позовних вимог.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Дичанська Л.Г. також заперечує задоволенню позовних вимог.

Представник Дніпровського Управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлені.

Встановлено судом, що 07.09.2009 р. прокурором Дніпровського р-ну м. Києва відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу №54-2894 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (т.1 а.с.150-151). 13.10.2009 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва Журид С.М. обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (т.1 а.с.162-163). 26.10.2009 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м.Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 365 КК України (т.1 а.с.165-168). 30.10.2009 р. прокуратурою Дніпровського р-ну м. Києва кримінальну справу відносно ОСОБА_4 направлено до Дніпровського районного суду м. Києва (т.1 а.с.203). 04.03.2010 р. помічником прокурора Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про зміну обвинувачення в суді, згідно якої ОСОБА_4 обвинувачено у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 364 КК України (т.1 а.с.227-232). 15.04.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про повернення кримінальної справи прокурору Дніпровського р-ну для проведення додаткового розслідування (т.1 а.с.233-235), яку 11.11.2010 р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва залишено без змін (т.1 а.с.246-248). 08.12.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва кримінальну справу відносно ОСОБА_4 за ч.3 ст. 364 КК України направлено прокурору Дніпровського району для проведення додаткового розслідування (т.1 а.с.249). 02.03.2011 р. кримінальна справа № 54-2894 відносно ОСОБА_4 за ч.3 ст. 364 КК України прийнята до свого провадження старшим слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва (т.1 а.с.250). 16.03.2011 р. кримінальна справа № 54-2894 відносно ОСОБА_4 за ч.3 ст. 364 КК України прийнята до провадження ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва (т.2 а.с.2). 29.03.2011 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст. 364 КК України (т.2 а.с.3-8). 31.03.2011 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва складено обвинувальний висновок за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 364 КК України, який спрямований на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва (т.2 а.с.13-39). 15.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва порушено кримінальну справу № 54-2967 відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України (т. 2 а.с. 40-42). 18.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського району м. Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (т.2 а.с.43-46). 18.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва внесено подання до Дніпровського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді взяття під варту (т.2 а.с.47-50). 18.01.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про надання дозволу на затримання ОСОБА_4 (т.2 а.с.51). 18.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про оголошення розшуку ОСОБА_4 (т.2 а.с.52-54). 25.01.2010 р. о 20 год. останнього затримано о/у ОВС УБОЗ ГУМВС України в м. Києві, про що складено протокол (т.2 а.с.55-56). 26.01.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва складено протокол про пред`явлення обвинувачення ОСОБА_4 за ч.2 ст. 368 КК України (т.2 а.с.57-60). 26.01.2010 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді взяття під варту з утриманням останнього в Київському СІЗО (т.2 а.с.68-71). 11.02.2010 р. Апеляційним судом м. Києва винесено постанову про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв`язку оператора мобільного зв`язку ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» по телефонному номеру ОСОБА_4 – НОМЕР_1 (т.2 а.с.76-77), яка 15.02.2010 р. виконана (т.2 а.с.78). 10.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про відсторонення ОСОБА_4 від посади державного виконавця ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (т.2 а.с.82). 11.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про продовження строку досудового слідства у кримінальній справі № 54-2967 до 03-х місяців (т.2 а.с.83-87). 11.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва внесено до Дніпровського районного суду м. Києва подання про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_4 до 03-х місяців (т.2 а.с.88-92), яке 12.03.2010 р. задоволено (т.2 а.с.93). 19.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (т.2 а.с.94-97). 25.03.2010 р. прокуратурою Дніпровського р-ну м. Києва кримінальна справа № 54-2967 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України направлена на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва (т.2 а.с.153). 08.11.2011 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочинів передбачених ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_6 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 368 КК України повернуто прокурору Дніпровського р-ну м. Києва для додаткового розслідування, запобіжні заходи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд, звільнено підсудних з під варти в залі суду (т.2 а.с.154-163). Яку ухвалою Апеляційного суду м. Києва 30.01.2012 р. скасовано, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів. Запобіжні заходи щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у виді підписки про невиїзд залишено без змін (т.2 а.с.164-170). 23.01.2013 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено постанову, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочинів передбачених ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_5 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 368 КК України, ОСОБА_6 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 368 КК України повернуто прокурору Дніпровського р-ну м. Києва на додаткове розслідування. Запобіжні заходи обрані підсудним у виді підписки про невиїзд залишено без змін (т.2 а.с.171-177). 19.03.2015 р. ст. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42013110040000370 від 30.04.2013 року у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення (т.2 а.с. 184-185). 03.11.2016 р. рішенням Європейського суду з прав людини по заяві ОСОБА_4 встановлено порушення п. 1 та п.13 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція ратифікована Законом України № 475/97/-ВР від 17 липня 1997 року) щодо надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту у внутрішньому законодавстві і зобов`язано Уряд України виплатити грошову компенсацію (т.2 а.с.209). 25.05.2020 р. адвокат Брушко С.М. звернувся до СВ Управління поліції ГУНП у м. Києві з клопотанням про закриття кримінального провадження № 42013110040000370 від 30.04.2013 р. (т.2 а.с.210-212). 06.07.2020 р. слідчим СВ Управління поліції ГУНП у м. Києві винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання адвоката про закриття кримінального провадження № 42013110040000370 (т.2 а с.217). 21.07.2020 р. адвокат Брушко С.М. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про встановлення строків для прийняття рішення у кримінальному провадженні № 42013110040000370 від 30.04.2013 р. (т.2 а.с.225-228). 17.09.2020 р. Дніпровським районним судом м. Києва винесено ухвалу (справа № 755/10396/20), згідно якої органу досудового розслідування встановлено строк 02 міс. для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013110040000370 (т.2 а.с.229-231). 17.11.2020 р. слідчим СВ Дніпровського управління поліції ГУНП України в м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42013110040000370 від 30.04.2013 року у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 15 ч.2 ст. 190 КК України (т.2 а.с.243-246).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (ч.7 ст.1176 ЦК України).

Ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01.12.1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п.2 ч.1 ст. 2 Закону № 266/94 ВР).

Положеннями ст.3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (ст.4 вказаного Закону № 266/94 ВР).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 р. у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 р. у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 р. у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 р. у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч.ч. 5-6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 р. у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що ОСОБА_4 перебував під слідством та судом з 07.09.2009 р. по 17.11.2020 р., тобто -11 р. 02 міс. 10 дн. (134 міс. 10 дн.), з яких перебував під вартою з 25.01.2010 р. по 08.11.2011 р. — тобто 01 р. 09 міс. 14 дн. (21 міс. 14 дн), а тому має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Однак суд не погоджується з вказаним періодом виходячи з наступного.

Так, Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 р. у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18) дійшов висновку про те, що за приписами п.14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 р. у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм права суд приходить до переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту пред`явлення позивачу обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (в редакції КПК України 1961 р.) до закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав (у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 15 ч.2 ст. 190 КК України у даному випадку) (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 та від 22.04.2019 р. в справі № 236/893/17).

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах ОСОБА_4 становить з 26.10.2009 р. по 17.11.2020 р., тобто 11 р. 22 дн., що становить 132 міс. 22 дн. З яких він перебував під вартою з 25.01.2010 р. по 08.11.2011 р. — тобто 01 р. 09 міс. 14 дн. (21 міс. 14 дн), а також 10.03.2010 р. ст. слідчим прокуратури Дніпровського р-ну м. Києва був відсторонений від посади державного виконавця ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (т.2 а.с.82).

Враховуючи те, що кримінальне провадження відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_4 має право на відшкодування шкоди в силу положень п.1 ч.1 ст. 1,п. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім того, представник позивача обгрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду внаслідок обмеження його конституційних прав, завданими незаконними діями органів досудового розслідування під час слідства по кримінальній справі.

На переконання суду, в ході досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 , яке в подальшому було закрите за відсутності в його діях складу злочину, проводились негласні слідчі дії, а саме: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які обмежували права позивача й мало місце здійснення втручання у приватне спілкування шляхом отримання в оператора стільникового зв`язку ЗАТ «Київстар Дж.Сі.Ем» доступу до інформації за період з 13.01.2010 р. до 16.01.2010 р. про трафіки з`єднань мобільного телефону, який належав позивачу; а тому наявні передбачені п.1 ч.1 ст. 1, п.2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, внаслідок проведення процесуальних дій, що обмежують права громадян (Правова позиція викладена у постанові ВС №607/25602/19 від 08.12.2021 р.).

Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача також зазначає, що 23.01.2013 р. постановою Дніпровського районного суду м. Києва встановлено факт порушення правоохоронним органами конституційних прав та свобод ОСОБА_4 , а саме незаконне проведення щодо нього візуального спостереження, аудіо та відео фіксацію його розмов (т.2 а.с. 154-163). Однак, вказана постанова не є кінцевим рішенням у справі (вироком), лише яким, на думку суду, може бути встановлено зазначений факт. Інших доказів на підтвердження такого не надано. Тому, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту порушення правоохоронним органами його конституційних прав та свобод за вказаних підстав.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 р.» з 01.01.2021 р. визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6000 гривень, з 01.12.21 р. - 6500 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Таким чином, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством (незаконних пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінального злочину, взяття і тримання під вартою, відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян), що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості, на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню завдана моральна шкода в розмірі 540 мінімальних заробітних плат, що становить 3510000 грн. (Правова позиція викладена у постанові ВС №346/5428/17 від 10.11.2021 р.).

Крім того, саме такий розмір завданої моральної шкоди також підтверджується висновком експерта (т.1 а.с.76-138).

Щодо відшкодування витрат за надання правової допомоги, то суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

П.1, п.2 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

П.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:

- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2020 р. між ОСОБА_4 та адвокатом Брушко С.М. укладено договір №18/2020 про надання правничої допомоги (т.1 а.с.53-54), відповідно до розписки від 21.05.2020 р. адвокат Брушко С.М. отримав від ОСОБА_4 в рахунок виконання п.5.1 договору фіксований гонорар в сумі 30000 грн. (т.1 а.с.55).

З урахуванням викладеного, враховуючи характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, а саме зміст позовної заяви на 48 сторінках і додатків до неї в 05 томах по 250 арк., та прийняття участі представником позивача у судових засіданнях, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн.

Відповідно до ст.139 ЦПК України з Державного бюджету на користь ОСОБА_4 слід також стягнути витрати за проведення судово-психологічної експертизи щодо встановлення можливого розміру грошовї компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) в розмірі 26150,40 грн. (т.1 а.с.56-84).

Керуючись ст.56 Конституції України, ст.ст.2, 16, 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 7, 9-13, 81, 89, 141, 137, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти у розмірі 3510000 (три мільйона п`ятсот десять тисяч) грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. та витрати за проведення судово-психологічної експертизи 26150 (двадцять шість тисяч сто п`ятдесят) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду або до дня функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи через Конотопський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача Брушко Сергій Миколайович, адреса для листування м.Київ, а/с 228.

Відповідачі: Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, місцезнаходження м.Київ, вул.Ю.Поправки, 14А.

Дніпровське Управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві, місцезнаходження м.Київ, вул.Червоноткацька, 2.

Державна казначейська служба України, місцезнаходження м.Київ, вул.Бастіонна, 6

Повний текст рішення складено 30 грудня 2021 року.

Суддя Гетьман В. В.