Рішення № 102251072, 23.12.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20227/21

Провадження № 2/127/3428/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В.В.,

за участі: секретаря Горденко Г.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «Вінницягаз Збут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу, -

встановив:

ТзОВ «Вінницягаз Збут» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу, яка станом на 01.07.2021 року становить 25 959,46 грн. основного боргу, три відсотки річних – 1 769,99 грн., інфляційних витрат – 3 667,26 грн. Крім того, просить стягнути із відповідача витрати за оплату судового збору в росмірі 2 270 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються позивачем за відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 .

При цьому, позивач у своєму позові посилається на те, що ОСОБА_2 являється власником будинку АДРЕСА_1 , з 31.07.2013 року на підставі Договору дарування від 31.07.2013 року. А згідно ст.322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В добровільному порядку відповідач відмовляється погасити заборгованість, що стало підставою для звернення позивачем до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 18.08.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб.

31.08.2021 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_2 заперечила проти заявлених позовних вимог, посилаючись на їх необгрунтованість і безпідставність, а також на пропуск позивачем строків позовної давності та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі та просила здійснити перехід від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом осіб.

09.09.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач просив задовільнити заявлені вимоги в повному обсязі за обставин, зазначених у позовній заяві.

14.09.2021 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач посилаючись на пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності, просила відмовити в повному обсязі у задоволенні заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 22.09.2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Рибак В.В. заявлені вимоги підтримав за обставин, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі. Свою позицію обгрунтував тим, що між сторонами виникли правовідносини в сфері житлово-комунальних послуг, тому при обґрунтуванні рішення, суд має застосувати Правила постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2496, зареєстровані в МЮУ 06.11.2015 року № 1382/27827, норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та норми ЦК України.

Розділом III Правил постачання передбачено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року за № 2500, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Постачальники зобов`язані на власному сайті розмістити редакцію договору постачання природного газу, яка має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам.

Представник позивача зазначив, що згідно п. 5 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до обов`язків споживача належить оплата за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За умовами Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, постачальник зобов`язується поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку визначені договором.

Розділом III Правил постачання закріплено, що при розрахунку за квитанціями абонентської книжки постачальника споживач самостійно розраховує суму платежу та сплачує його постачальнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати житлово-комунальних послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15; від

Крім того, представник позивача послався на те, що у відповідача перед позивачем виник обов`язок щодо сплати послуг з постачання природного газу та збитків завданих несвоєчасним розрахунком за вказані послуги попри відсутність двосторонньої підписаної письмової форми договору про надання послуг з постачання природного газу.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, представник позивача послався на те, що відповідач свої зобов`язання по оплаті послуг своєчасно та в повному обсязі не виконує.

Додатково в судовому засіданні представник позивача - адвокат Рибак В.В. суду пояснив, що даний борг дійсно утворився в лютому 2018 року по тій причині, що до Державного бюджету України було повернено субсидію, яка надавалася ОСОБА_4 на оплату послуг газопостачання за адресою – АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Зубань О.О., в судовому засіданні заперечили в повному обсязі щодо задоволення заявлених позовних вимог.

Зокрема, представник відповідача - адвокат Зубань О.О. свою позицію обгрунтував посиланнями на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, відповідно до якої подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17.

Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову, такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц.

Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.

При цьому, представник відповідача - адвокат Зубань О.О., в поясненнях наданих в судовому засіданні посилався на те, що станом на 1 лютого 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за комунальні послуги була в сумі 380,81 грн., проте про наявність боргу за газопостачання взагалі нічого зазначено не було.

Станом на 01.03.2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вже рахувалася заборгованість за газопостачання в сумі 29 848,18 грн. Тому, відповідач ОСОБА_2 обгрунтовувала свій відзив на позов тим, що трьохрічний строк позовної давності для стягнення цього боргу закінчився в березні 2021 року. А позивач даний позов подав до суду лише 22.07.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи вищенаведене відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Зубань О.О. просили відмовити в повному обсязі в задоволенні позову та застосувати трьохрічний строк позовної давності.

Крім того, у своєму відзиві на позов та в поясненнях в судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник адвокат Зубань О.О. заперечуючи щодо задоволення позову посилалися також на те, що заборгованість за комунальні послуги мала б стягуватися не з ОСОБА_2 , а з ОСОБА_4 , тобто з особи в результаті неправомірних дій якої утворилася заборгованість. Саме ОСОБА_4 являлася дійсним споживачем цих послуг в період виникнення заборгованості в сумі 25 959,46 грн.

Вищевказана заборгованість нарахована ОСОБА_4 в результаті того, що вона приховала відомості про доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на субсидію.

Нарахована ця заборгованість на підставі Рішення про припинення призначеної житлової субсидії ОСОБА_4 , на підтвердження ОСОБА_2 до свого відзиву на позов надано копію Виписки з протоколу №7 від 13.02.2018 року засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальних допомог, пільг та розгляду інших соціальних питань.

Згідно п.п. 6, 7 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою КМУ від 21.10.1995 року № 848 з внесеними змінами і доповненнями (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), субсидія призначається одному з членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації, або особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла, і на яку відкрито особові рахунки із сплати житлово-комунальних послуг (далі орендар). В окремих випадках на підставі рішень районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад або утворених ними комісій та актів обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства субсидія може призначатися іншій особі, зареєстрованій у житловому приміщенні (будинку), а також індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, але які сплачують вартість одержуваних житлово-комунальних послуг. Субсидія розраховується виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (осіб, які фактично проживають), яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.

У п. 20 Положення № 848 зазначено, що надання субсидії припиняється, якщо громадянин приховав або свідомо подав недостовірні дані про доходи (не зазначив один із видів доходів) та майновий стан, що вплинули на встановлення права на субсидію, внаслідок чого йому була надміру перерахована сума субсидії. Сума субсидії, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання громадянином документів з недостовірними відомостями або неповідомлення громадянином про зміни, зазначені у пункті 14 цього Положення, повертається ним за вимогою органу, що призначив субсидію. У разі коли громадянин добровільно не повернув надміру перераховану (виплачену) суму субсидії, питання про її стягнення органи, що призначають субсидії, вирішують у судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 13 вищезазначеного Положення, громадянин несе відповідальність за надані відомості про доходи, майно, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на призначення субсидії та на визначення її розміру.

Тому у своїх запереченнях на позов ОСОБА_2 посилалася на те, що до вказаних правовідносин має застосовуватися не ст.322 ЦК України, як зазначає позивач у своєму позові, а ст.1166 ЦК України, тому відповідач вважає, що відповідати має не власник будинку, а особа в результаті неправомірних дій якої виник борг за комунальні послуги, тобто ОСОБА_4 .

Також, відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Зубань О.О., посилися на те, що Договір про надання послуг з газопостачання відповідач укладала в 2018 році, а заборгованість утворилася за період з 2015 року по 2018 рік, тому відповідач жодного відношення до цього боргу не має.

Станом на 1 лютого 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за комунальні послуги була в сумі 380,81 грн., проте про наявність боргу за газопостачання взагалі нічого зазначено не було. Однак, станом на 01.03.2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вже рахувалася заборгованість за газопостачання в сумі 29 848,18 грн.

З вересня 2018 року в Єдиному рахунку за надані житлово-комунальні послуги, було вказано зовсім інший особовий рахунок НОМЕР_3 , даний рахунок виписаний не на ОСОБА_4 , а на ОСОБА_2 і борг вказаний в сумі 25 959,40 грн., всі інші відомості вказані як і раніше: адреса – АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому, відповідач та її представник посилаються на те, що позивач не мав жодних законних підстав переводити борг по оплаті за газопостачання з ОСОБА_4 на ОСОБА_2 , адже вона не являється її спадкоємцем, тому не повинна нести жодної відповідальності за її борги.

Крім того, відповідач в своїх поясненнях в судовому засіданні зазначила, що на момент укладення нею договору із позивачем в 2018 році, жодних боргів не було, що підтверджується записами в Розрахунковій книжці по оплаті за природний газ, в якій зазначено прізвище ОСОБА_2 , вказаний особовий рахунок НОМЕР_1 , вказана адреса – АДРЕСА_1 . Крім того, і в Розрахунковій книжці міститься запис від 18.01.2018 року в якому вказані показники лічильника – 4753 м3, та вказано, що у ОСОБА_2 наявна переплата в сумі - 508,66 грн.

А також, ОСОБА_2 у своєму відзиві на позов та поясненнях наданих в судовому засіданні суду повідомила, що вона являється власником будинку за адресою АДРЕСА_1 , з 31.07.2013 року, згідно договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_4 . Проте, вона не проживала і по даний час фактично не проживає за адресою – АДРЕСА_1 , не користувалася газом, тому в своїх запереченнях на позов стверджувала, що вона не отримувала жодних послуг від позивача, тому їх стягнення з неї є безпідставним.

На підтвердження факту не проживання за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 надала суду Акт про фактичне місце проживання який підтверджує, що вона і її донька - ОСОБА_5 станом на лютий 2018 року проживають за адресою АДРЕСА_2 , вже понад два роки.

А також, факт не проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою підтверджується Актом про не проживання, складеним 02.03.2018 року, підписи на якому засвідчені Головою квартального комітету «Надія», та Актом не проживання складеним у квітні 2021 року, в якому теж підтверджено, що ОСОБА_2 з донькою не проживає за адресою АДРЕСА_1 , крім того в даному Акті вказано і свідками підтверджено той факт, що в квітні 2018 року було перекрито газопостачання в даному будинку, яке відсутнє і по сьогодні.

16.04.2018 року газопостачання будинку за адресою АДРЕСА_1 було відключено представниками ПАТ «Вінницягаз» - Осавлюком та ОСОБА_6 , та складено відповідний Акт про відключення. Проте, навіть відключивши газопостачання позивач не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Також, заперечуючи щодо позову відповідач ОСОБА_2 посилалася на те, що вона зверталася із заявою до керівництва ТОВ «Вінницягаз Збут» з проханням відновити газопостачання. На свою заяву вона отримала відповідь від 11.12.2020р., в якій зазначено, що борг за газопостачання утворився виключно по причині того, що 02.02.2018 року було повернуто до Державного бюджету надану раніше субсидію в розмірі 30 250,77грн.

Крім того, в обгрунтування своєї позиції сторона відповідача посилалась на рішення судів, якими було підтверджено той факт, що до субсидії і до боргу по субсидії вона не має жодного відношення. При цьому відповідач при прийнятті судом рішення просила врахувати факти та обставини, встановлені рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 р. по справі № 127/13573/18 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2018р. по справі № 127/13573/18, зокрема те, що суд апеляційної інстанції виносячи вищевказану постанову зазначив, що рішення щодо припинення дії житлової субсидії з 01.10.2015р., оформлене у виді протоколу №7 від 14.02.2018р. породжує права і обов`язки виключно для ОСОБА_4 , оскільки остання є особою, якій воно адресоване. Тобто, ОСОБА_2 та її представник посилалися у своїх запереченнях на те, що вищевказані рішення судів чітко підтверджують відсутність у ОСОБА_2 обов`язку сплачувати борги, які нерозривно пов`язані з ОСОБА_4 .

З`ясувавши позиції сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного. Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Проте, відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Зубань О.О. в ході розгляду справи звертали увагу суду на пропуск позивачем строків позовної давності та просили відмовити в задоволенні позову, зокрема і з цих підстав.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 Цивільного кодексу України вказує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦКУ містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

З матеріалів справи вбачається та є очевидним, що позивачем пропущено встановлений законом трирічний строк позовної давності, оскільки право вимоги виникло у позивача з 02.02.2018 року, тобто з моменту коли було повернуто до Державного бюджету надану раніше субсидію ОСОБА_4 в розмірі 30 250,77 грн.

Про те, що позивач був обізнаний про повернення субсидії до державного бюджету свідчить його відповідь від 11.12.2020р. за №217-ЛВ-2893-1220 надана на заяву ОСОБА_2 , згідно якої вказано, що борг за газопостачання утворився виключно по причині того, що 02.02.2018 року було повернуто до Державного бюджету надану раніше субсидію в розмірі 30 250,77грн.

Тобто, саме з 02.02.2018 року коли було повернуто до Державного бюджету надану раніше субсидію в розмірі 30 250,77грн., у позивача виникло право вимоги щодо стягнення заборгованості, проте позивач звернувся до суду з прозовною заявою лише в липні 2021 року.

Про обізнаність позивача про наявність боргу свідчать додані відповідачем до відзиву копії Єдиних рахунків за надані житлово-комунальні та інші послуги станом на лютий 2018 року та станом на березень 2018 року.

Адже, станом на 1 лютого 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за комунальні послуги була зазначена в сумі 380,81 грн., проте про наявність боргу за газопостачання взагалі нічого зазначено не було.

Однак, станом на 01.03.2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім`я ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , вже рахувалася заборгованість за газопостачання в сумі 29 848,18 грн.

Позивачем було подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, при цьому позивач посилався на те, що ТзОВ «Вінницягаз Збут» зверталося до Вінницького міського суду із заявою про видачу судового наказу. І на підставі поданої заяви Вінницьким міським судом Вінницької області 26.01.2021 року по справі №127/121/21 винесено судовий наказ.

В подальшому, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2021 року за заявою ОСОБА_2 винесено ухвалу про скасування вищевказаного судового наказу.

Тому, позивач вважає, що факт звернення із заявою про видачу судового наказу, та подальше скасування судового наказу є підставою для поновлення позивачу трьохрічного строку позовної давності.

Проте, дане клопотання не підлягає до задоволення з наступних пістав.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд виходить з того, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Поважними причинами пропущення строку позовної давності, встановлених в ст.257 ЦК України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Проте, позивачем не надано доказів наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду саме з позовом про стягнення заборгованості.

Щодо посилання позивача на те, що він звертався із заявою про видачу судового наказу. То суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, відповідно до якої подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову, внаслідок спливу строку позовної давності на звернення позивача до суду з даним позовом.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «Вінницягаз Збут» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання природного газу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дняйого проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 28.12.2021 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут», юридична адреса: 21036, м.Вінниця, вул.Хмельницьке шосе, 23, код ЄДРПОУ 39593306.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: