Рішення № 102228349, 17.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року Справа № 160/13271/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити їй з 07 червня 2021 року пенсію на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням змін визначених рішенням Конституційного суду України у справі № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року, з дня звернення із заявою про призначення пенсії від 30 червня 2021 року, врахувавши до її пільгового стажу періоди її роботи:

- з 09 грудня 1999 року по 19 березня 2000 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг», що входить до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Розділ III, підрозділ 1а, позиція 2040300а-14668), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162;

- з 20 березня 2005 року по 17 квітня 2005 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг», що входить до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Розділ III, підрозділ 1а, позиція 3.1а), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36;

- 21 січня 2009 року по 11 липня 2015 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» що входить до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Розділ V, позиція 5 а), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36;

- з 13 липня 2015 року по 22 листопада 2017 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» що входить до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Розділ V, позиція 5 а), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 та (Розділ V), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461;

- з 24 листопада 2017 року по 31 березня 2021 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» що входить до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Розділ V), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідач своїм рішенням від 06.07.2021 р. №046150007879 повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з причини того, що у неї недостатньо стажу роботи на посадах, яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач визнає, що її загальний трудовий стаж, на момент звернення, складає 31 рік 7 місяців 19 днів, з яких пільговий стаж за Списком №2 – 10 років 2 місяці 13 днів. Проте періоди роботи не зараховані до пільгового стажу: з 09.12.1999 р. по 19.03.2000 р., та з 20.03.2005 р. по 17.04.2005 р., оскільки відсутня атестація робочого місця, з 21.01.2009 р. по 11.07.2015 р., оскільки в Списках затверджених постановою КМУ від 16.03.2003 року № 36 відсутня позиція 2060000а-19213 та з 21.01.2009 р. по 11.07.2015 р., з 13.07.2015 р. по 22.11.2017 р., з 24.11.2017 р. по 31.03.2021 р., оскільки не уточнена посада Списками № 2, затвердженими постановою КМУ від 16.01.2003 року № 36 та від 24.06.2016 року № 461. Крім того, на день подання заяви, відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона набуде право на пільгову пенсію за Списком №2 в 55 років, тобто 08.06.2026 року. Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах винесено протиправно, а тому вона була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 27.09.2021 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з записами трудової книжки позивач у спірний період з 09.12.1999 р. по 19.03.2000 р., з 20.03.2005 р. по 17.04.2005 р., з 21.01.2009 р. по 11.07.2015 р., з 13.07.2015 р. по 21.11.2017 р., з 24.11.2017 р. по 31.03.2021 р. працювала в ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Проте вказані періоди не зараховані до пільгового стажу за Списком №2. Після опрацювання наданих позивачем документів її пільговий стаж за Списком №2 складає – 10 років 2 місяці 13 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Отже, дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області відповідають чинному законодавству, а вимоги позивача є безпідставними. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.09.2021 року було зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20.

Ухвалою суду від 24.11.2021 року було поновлено провадження у даній справі, оскільки обставини, що викликали зупинення провадження у даній справі відпали, а саме рішення по справі №360/3611/20 набрало законної сили.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 30 червня 1998 року по сьогоднішній день працює в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг», що підтверджується відомостями з її трудової книжки.

30.06.2021 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області з заявою №1910 про призначення пенсії за віком та надала відповідні документи.

Своїм рішенням про відмову у призначенні пенсії від 06.07.2021 року №046150007879 Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача, що періоди її роботи не зараховані до пільгового стажу: з 09.12.1999 р. по 19.03.2000 р., з 20.03.2005 р. по 17.04.2005 р., оскільки відсутня атестація робочого місця, з 21.01.2009 р. по 11.07.2015 р., оскільки в Списках затверджених постановою КМУ від 16.03.2003 року № 36 відсутня позиція 2060000а-19213 та з 21.01.2009 р. по 11.07.2015 р., з 13.07.2015 року по 22.11.2017 р., з 24.11.2017 р. по 31.03.2021 р., оскільки не уточнена посада Списками № 2, затвердженими постановою КМУ від 16.01.2003 року № 36 та від 24.06.2016 року № 461. Таким чином, позивача загальний трудовий стаж, на момент звернення, складає 31 рік 7 місяців 19 днів, з яких пільговий стаж за Списком №2 – 10 років 2 місяці 13 днів. Крім того, на день подання заяви, відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач набуде право на пільгову пенсію за Списком №2 в 55 років – 08.06.2026 року.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Верховною Радою України 03.10.2017 року було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

За приписами ст.12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

За таких обставин суд вважає, що відмова відповідача в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 7 місяців 19 днів, у тому числі на роботах за списком №2 - 10 років 2 місяці 13 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність достатнього страхового стажу, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 20 Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог, суд зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи, згідно з записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 та довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №958 від 04.06.2021 року, у спірний період вона працювала:

- з 09 грудня 1999 року по 19 березня 2000 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 20 березня 2005 року по 17 квітня 2005 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 21 січня 2009 року по 11 липня 2015 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 13 липня 2015 року по 22 листопада 2017 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 24 листопада 2017 року по 31 березня 2021 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Таким чином, позивачем щодо призначення пільгової пенсії була надана копія трудової книжки, в якій чітко зазначені періоди роботи, які відносяться до пільгового періоду.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не зараховує спірний період до пільгового стажу позивача за Списком №2, оскільки за дані періоди відсутнє підтвердження, в тому числі проведення атестації робочих місць.

Відповідно до п.20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Також, згідно з п.3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. № 383 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Відповідно до п.4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з п.4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Так, у витягу з наказу № 525 від 09 грудня 1994 року по КДГМК «Криворіжсталі» (правонаступник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») «Про затвердження підсумків атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті», цех ЗЦ № 3, робоче місце: ст.Бункерна, найменування професії «монтер колії» атестоване, та робота за даною професію підпадає під Список № 2, розділ III, підрозділ 1а, позиція 2040300а-14668. Враховуючи вищевизначені норми законодавства, то результати атестації робочих місць, проведеної в грудні 1994 року є діючими впродовж наступних п`яти років, тобто до 1999 року включно.

Надалі з наданих роботодавцем позивача витягів з наказу № 417 вбачається проведення атестації її робочого місця в 2000 році, за результатами якої її професію «монтер колії» знову віднесено до робіт передбачених Списком № 2, розділом III, підрозділом 1а, позиції 20403 00а-14668.

Після чого, в 2005 році, на підприємстві де працювала позивач знову була проведена атестація її робочого місця та підтверджена наявність в неї пільгового стажу, що підтверджується витягом з наказу № 300 від 18 квітня 2005 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з п.4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом п.8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Зазначена позиція викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 р. по справі №520/15025/16-а.

Крім того, суд критично ставиться до посилання відповідача в своєму рішенні про відсутність посади позивача посади в переліку професій за Списком № 2 у постановах Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 року та № 416 від 24.06.2016 року.

Так, посади, які обіймала позивач в спірні періоди входять до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Розділу III, підрозділ 1а, позиція 2040300а-14668, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, Розділу III, підрозділ 1а, позиція 3.1а, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36, Розділу V, позиція 5 а, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36, та Розділу V, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 46.

Враховуючи викладене суд, дійшов висновку, що слід зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача періоди роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09 грудня 1999 року по 19 березня 2000 року на посаді «монтера колії» в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», з 20 березня 2005 року по 17 квітня 2005 року на посаді «монтера колії» в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», з 21 січня 2009 року по 11 липня 2015 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», з 13 липня 2015 року по 22 листопада 2017 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», з 24 листопада 2017 року по 31 березня 2021 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Згідно з ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.

Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує наявність у позивача необхідного загального та пільгового стажу роботи за Списком №2, а саме, зазначає про наявність у позивача необхідного пільгового стажу 31 рік 7 місяців 19 днів, у тому числі на роботах за Списком №2 - 10 років 2 місяці 13 днів.

Підставою для відмови у призначенні пенсії стали висновки відповідача про відсутність у позивача загального робочого стажу, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто 25 років страхового стажу для жінок та відсутність необхідного віку – 55 років.

Відтак, для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виконано всі умови, визначені законом: позивач досягла 50-річного віку, має більше 20 років загального стажу, з яких більше 10 років пільгового стажу.

Але суд вважає необґрунтованою позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача призначити і виплачувати з моменту звернення за призначення позивачу пенсію – з 07 червня 2021 року, оскільки згідно з вимогами ст.58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає лише за можливе зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30.06.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням змін визначених рішенням Конституційного суду України у справі № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року, з урахування висновків суду.

Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 454 грн. (908 грн. : 2).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 періоди її роботи:

- з 09 грудня 1999 року по 19 березня 2000 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 20 березня 2005 року по 17 квітня 2005 року на посаді «монтера колії» в Публічному акціонерному товаристві «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 21 січня 2009 року по 11 липня 2015 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 13 липня 2015 року по 22 листопада 2017 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»;

- з 24 листопада 2017 року по 31 березня 2021 року на посаді «транспортувальника» у вогнетривно-вапняному цеху виробництва Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням змін визначених рішенням Конституційного суду України у справі № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви – відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 454 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма