Рішення № 102196347, 24.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5208/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1141 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини 1141 Національної гвардії України (далі - ВЧ 1141) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ 1141 у званні прапорщика.

Наказом командира ВЧ 1141 від 19.12.2016 № 285 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби у запас.

Під час проходження військової служби в період з січня 2014 року по грудень 2016 року індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалася, позивачу також не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, повного розрахунку не було проведено при звільненні.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі № 140/720/21 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ 1141 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність ВЧ 1141 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 19.12.2016, зобов`язано ВЧ 1141 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 19.12.2016.

29.04.2021, на виконання вказаного рішення суду, на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 1338,22 грн. індексації грошового забезпечення.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 у справі № 140/148/20 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ 1141 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність ВЧ 1141 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.04.2015 по 19.12.2016, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано ВЧ 1141 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.04.2015 по 19.12.2016, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

14.05.2020 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 8310,78 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

06.05.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.12.2016 по 29.04.2021, проте про результати розгляду заяви відповідач письмово не повідомив, а в усному порядку позивачу було роз`яснено, що законодавством не передбачено виплату грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Позивач вказує, що відповідач допустив несвоєчасну виплату належних грошових сум при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та відповідно до статті 117 цього Кодексу підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку з 20.12.2016 по 29.04.2021.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність ВЧ 1141 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2016 по день фактичного розрахунку 29.04.2021, включно, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2016 по день фактичного розрахунку 29.04.2021, включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 16).

Копію ухвали суду від 31.05.2021 про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та доданих документів відповідач отримав електронною поштою (а. с. 19), проте відзиву на позовну заяву до суду не подав. Разом з тим, на виконання ухвали суду від 06.09.2021 про витребування доказів (а. с. 20), листом від 21.09.2021 № 50/41/32-613 відповідач надіслав до суду витребувані документи (а. с. 22).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ВЧ 1141 у званні прапорщика, наказом командира ВЧ 1141 (по стройовій частині) від 19.12.2016 № 285 позивача було виключено 19.12.2016 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби у запас (а. с. 9).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 у справі № 140/148/20 (з урахуванням ухвали від 13.04.2020 про внесення виправлень у судове рішення) за позовом ОСОБА_1 до ВЧ 1141 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність ВЧ 1141 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.04.2015 по 19.12.2016, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано ВЧ 1141 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.04.2015 по 19.12.2016, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (а. с. 29-32).

14.05.2020 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 8310,78 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а. с. 10), платіжним дорученням від 13.05.2020 № 689 (а. с. 24).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі № 140/720/21 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ 1141 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність ВЧ 1141 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 19.12.2016, зобов`язано ВЧ 1141 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 19.12.2016 (а. с. 27-28).

29.04.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 1338,22 грн. індексації грошового забезпечення, що підтверджується випискою по рахунку (а. с. 11), платіжним дорученням № 634 від 28.04.2021 (а. с. 23).

05.05.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2016 (а. с. 12-13), проте доказів отримання цієї заяви відповідачем та надання відповіді на заяву учасники справи до суду не подали.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 «Структура заробітної плати» Закону № 108/95-ВР надані такі визначення: основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України , а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу грошової компенсації вартості за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення при звільненні проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 у справі № 140/148/20, від 29.03.2021 у справі № 140/720/21).

При вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що при звільненні 19.12.2016 позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, остаточний розрахунок проведений лише 29.04.2021, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).

З листа ВЧ 1141 від 21.09.2021 № 50/41/32-613 вбачається, що позивачу при звільненні в запас 20.12.2016 були виплачені кошти: грошове забезпечення по 19.12.2016 в сумі 1017,72 грн., щомісячна премія по 19.12.2016 в сумі 2445,48 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода по 19.12.2016 в сумі 2077,93 грн., індексація грошових доходів по 19.12.2016 в сумі 36,44 грн., одноразова грошова допомога при звільненні в запас в сумі 45204,00 грн. (а. с. 22). Тобто, при звільненні з військової служби позивачу було виплачено коштів в загальній сумі 50781,57 грн.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 60430,57 грн., з яких:

50781,57 грн., в т. ч. грошове забезпечення по 19.12.2016 в сумі 1017,72 грн., щомісячна премія по 19.12.2016 в сумі 2445,48 грн., щомісячна додаткова грошова винагорода по 19.12.2016 в сумі 2077,93 грн., індексація грошових доходів по 19.12.2016 в сумі 36,44 грн., одноразова грошова допомога при звільненні в запас в сумі 45204,00 грн., що становить 84,03 %;

9649,00 грн., в т. ч. 1338,22 грн. індексації грошового забезпечення, 8310,78 грн. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що становить 15,97%.

За змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Суд бере до уваги лист ВЧ 1141 від 21.09.2021 № 50/41/32-613 (а. с. 22), відповідно до якого розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становив за жовтень 2016 року - 9040,80 грн., за листопад 2016 року - 9040,80 грн. Відтак, середньоденне грошове забезпечення за жовтень - листопад 2016 року становить 296,42 грн. (9040,80 грн. + 9040,80 грн. / 61 день).

Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить з 20.12.2016 (наступний день після видання наказу від 19.12.2016 № 285 про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням позивача з військової служби) по 29.04.2021, що складає 1592 дні, а загальна сума середнього грошового забезпечення за цей період становить 471900,64 грн. (296,42 грн. х 1592 дні).

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 75362,53 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (15,97 % від 471900,64 грн.).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ 1141 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 20.12.2016 по 29.04.2021 та стягнення з відповідача на користь позивача (з урахуванням принципу пропорційності) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75362,53 грн., а також про відмову у задоволенні решти позовних вимог (зокрема, щодо зобов`язання нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які задоволені шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в конкретному розмірі 75362,53 грн. та із застосуванням принципу пропорційності).

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1141 Національної гвардії України щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 20 грудня 2016 року по 29 квітня 2021 року.

Стягнути з Військової частини 1141 Національної гвардії України (43023, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 3, ідентифікаційний код 14323416) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75362 гривні 53 копійки (сімдесят п`ять тисяч триста шістдесят дві гривні п`ятдесят три копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх