Рішення № 102187004, 16.12.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/9489/21

Провадження №2/522/6856/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування», Акціонерного товариства «ОКСІ Банк», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 27.05.2021 року надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування», Акціонерного товариства «ОКСІ Банк», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни, за яким просила :

1. визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, укладений між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк»;

2. визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, укладений між Акціонерним товариством «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування»;

3. визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» та ОСОБА_3 ;

4. визнати недійсним договір від 04 жовтня 2018 року про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 28.12.2005 року приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною А.В., за реєстровим номером №3669, укладений між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк»;

5. визнати недійсним договір від 04 жовтня 2018 року про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 28.12.2005 року приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною А.В., за реєстровим номером №3669, укладений між Акціонерним товариством «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування»;

6. визнати недійсним договір від 04 жовтня 2018 року про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений 28.12.2005 року приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною А.В., за реєстровим номером №3669, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» та ОСОБА_3 ;

7. зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульську Тетяну Анатоліївну скасувати в Державному реєстрі речових прав наступні записи:

- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43334566, згідно з яким здійснено реєстраційні дії щодо реєстрації права відступлення від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Оксі Банк»;

- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43336833, згідно з яким здійснено реєстраційні дії щодо реєстрації права відступлення від АТ «Оксі Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування»;

- про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43338110, згідно з яким здійснено реєстраційні дії щодо реєстрації права відступлення від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» до ОСОБА_3 ;

8. розподілити судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 грудня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №014/0029/74/43526, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 179 000 дол. США. У рахунок забезпечення зобов`язання за вказаним кредитним договором, 28 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку було передану квартиру за адресою АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 28.12.2005 року.

Вказувала, що 28 вересня 2018 року було укладено ряд договорів про відступлення прав вимоги, згідно яких право вимоги за вказаним кредитним договором №014/0029/74/43526 від 26.12.2005 року перейшли від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Оксі Банк», АТ «Оксі Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування», від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» до ОСОБА_3 .

Також 04 жовтня 2018 року було укладено ряд договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений 28.12.2005 року приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною А.В., за реєстровим номером №3669, згідно з якими права вимоги за іпотечним договором перейшли від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Оксі Банк», АТ «Оксі Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування»,від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» до ОСОБА_3 .

Посилалась на те, що у вказаній квартирі є зареєстрованою малолітня дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати дитини – ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько дитини – ОСОБА_4 (позичальник та іпотекодавець). Після смерті батька розпочалась процедура встановлення опікунства над дитиною. Рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області «Про встановлення статусу дитини-сироти ОСОБА_5 , 2011 р.н.» №72 від 22.01.2020 року встановлено ОСОБА_5 статусу дитини-сироти. Рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області №73 від 22.01.2020 року ОСОБА_1 було призначено опікуном ОСОБА_5 та рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області №264 від 15.07.2020 року зобов`язано опікуна ОСОБА_1 вступити у спадщину на майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , від імені малолітньої дитини.

Тому ОСОБА_1 як опікун дитини вважає необхідним звернутись до суду з дійсним позовом. Позивачка вважає оскаржувані договори відступлення прав вимоги недійсними із тих підстав, що між сторонами всіх договорів про відступлення права вимоги фактично склались відносини факторингу; при цьому фізична особа ( ОСОБА_3 ) не може бути фактором у договорі факторингу, тобто не може набувати за плату право вимоги. Також вважає оскаржувані договори фіктивними, оскільки вони були укладені в один день через декількох осіб. Про фіктивність оскаржуваних договорів свідчать пояснення у кримінальному провадженні № 12020161500001755 від 11.12.2020 року в якості свідка ОСОБА_3 , який зазначив, що спірну квартиру (предмет іпотеки) намагався придбати в АТ «Райффайзен банк Аваль». Позивач вважає, що такі показання свідчать про відсутність у ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» наміру на створення правових наслідків, оскільки придбання квартири та продаж в один день прав вимоги свідчать, на думку позивача, про підготовленість угод та фіктивну участь вказаних юридичних осіб.

За викладеного звернулась до суду з дійсним позовом.

Ухвалою суду від 04.06.2021 року провадження у справі було відкрито та справу призначено до розгляду на 12 липня 2021 року.

Представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» 07.07.2021 року до суду було подано відзив на позов, згідно якого просили відмовити у позові (а.с.88-92). Посилались, що оскаржувані договори є дійсними та були укладені у відповідності до вимог чинного законодавства, та підстав для визнання їх фіктивними не має. Ніяких договорів факторингу укладено не було. При цьому, наявність згоди боржника на зміну кредитора в зобов`язанні не вимагається. За викладеного просили відмовити у позові.

Через неявку відповідачів, за клопотанням представника позивача, розгляд справи призначений на 12.07.2021 року був відкладений на 06.09.2021 року.

Представником позивача 23.07.2021 року до суду подано відповідь на відзив банку (а.с.120-121) та 17.08.2021 року подано клопотання про забезпечення позову.

До суду 13.08.2021 року надійшов відзив на позові представника ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» (а.с.123-131), в якому просили відмовити у задоволенні позовної заяви про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно відзиву посилались на правомірність укладених правочинів як цесії та відсутність у них ознак фіктивності; зазначили, що будь-яких правочинів факторингу ними укладено не було, а тому вважають, що підстав для задоволення позову не має.

Ухвалою суду від 28.08.2021 року було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача – ОСОБА_7 про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову до розгляду справи по суті, а саме заборонено ОСОБА_3 здійснювати дії щодо відчуження в будь-який спосіб нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с.141-143).

У підготовче засідання 06.09.2021 року з`явилися представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» - Звєзділіна-Полішко А.Д. та представник ОСОБА_3 – адвокат Кривоцюк А.П., позивачка у підготовче засідання не з`явилася, адвокат Ревта Д.Л. на електронну адресу суду надав клопотання про відкладення, розгляд справи відкладено на 11.10.2021 року.

У підготовчому засіданні 11.10.2021 року були присутні представник позивачки – ОСОБА_8 , представники відповідачів – ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у зв`язку з неналежним сповіщенням учасників справи, розгляд справи відкладено на 15.11.2021 року.

У підготовче засідання 15.11.2021 року з`явився представник ОСОБА_3 – адвокат Кривоцюк А.П., позовні вимоги не визнав, проти закриття підготовчого засідання по справі та призначити її до розгляду по суті не заперечував.

Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, представник ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» 28.10.2021 року на електронну адресу суду надав заяву, в якій позовні вимоги не визнав в повному обсязі, справу просив розглядати за відсутністю представника Товариства.

Ухвалою суду від 15.11.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 16.12.2021 року.

У судовому засіданні 16.12.2021 року були присутні:

-Представник позивача – адв. Богдан Л.М., яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити;

-Представник ОСОБА_3 – адв. Кривоцюк А.П., який позовні вимоги не визнав та просив відмовити;

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. У матеріалах справи наявні заяви представників ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно яких просили справу розглядати за їх відсутності та відмовити у задоволенні позову.

Представник АТ «ОКСІ Банк» та приватний нотаріус Скульська Т.А. поважність причин неявки суду не повідомили та жодних клопотань до суду не заявляли.

Верховний Суд у постанові від 1.10.2020р. у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на строки розгляду справи, у відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, з огляду з огляду на належне сповіщення відповідачів, за згодою присутніх представників сторін, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, за відсутності відповідачів.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Райффазйен банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №014/0029/74/43526, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 179 000 дол. США, на строк 26 місяців із 26.12.2005 року по 26.12.2025 року.

У рахунок забезпечення зобов`язання за вказаним кредитним договором, 28 грудня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Райффазйен банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку було передану квартиру за адресою АДРЕСА_1 , придбану ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 28.12.2005 року.

Даний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А.В. 28.12.2005 року та зареєстрований у реєстрі за №3669.

Відповідно до п.7.5 Договору іпотеки, відступлення прав за цим Договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення прав вимоги за кредитним договором.

Відступлення прав Іпотекодавцем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Суд вбачає, що 28 вересня 2018 року було укладено ряд договір, згідно яких право вимоги за вказаним кредитним договором №014/0029/74/43526 від 26.12.2005 року перейшли:

-від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Оксі Банк» за договором від 28.09.2018 року про відступлення права вимоги (а.с.32-35);

-від АТ «Оксі Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» за договором факторингу від 28.09.2018 року (а.с.36-42);

-від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» до ОСОБА_3 за договором від 28.09.2018 року про відступлення права вимоги (а.с.45-49).

Також 04 жовтня 2018 року було укладено ряд договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченим 28.12.2005 року приватним нотаріусом ОМНО Колодяжною А.В., за реєстровим номером №3669, згідно з якими права вимоги за іпотечним договором перейшли:

-від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «Оксі Банк» за договором про відступлення прав, посвідченим приватним нотаріусом Скульською Т.А., номер у реєстрі 3759 (а.с.50-52);

-від АТ «Оксі Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» за договором про відступлення прав, посвідченим приватним нотаріусом Скульською Т.А., номер у реєстрі 3760 (а.с.54-56);

-від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтех Інвестування» до ОСОБА_3 за договором про відступлення прав, посвідченим приватним нотаріусом Скульською Т.А.. номер у реєстрі 3761 (а.с.57-59);

Наявність заборгованості за вказаним кредитним договором сторонами не заперечувалось.

Також із матеріалів справи вбачається, що у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , є зареєстрованою дитина ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 02.06.2011 року).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати дитини – ОСОБА_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 10.01.2020 року), а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько дитини – ОСОБА_4 (позичальник та іпотекодавець) (свідоцтво про смерті серії НОМЕР_3 від 09.01.2020 року).

Рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області «Про встановлення статусу дитини-сироти ОСОБА_5 , 2011 р.н.» №72 від 22.01.2020 року встановлено ОСОБА_5 статусу дитини-сироти (а.с.16).

Рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області №73 від 22.01.2020 року ОСОБА_1 було призначено опікуном дитини ОСОБА_5 та рішенням виконкому Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області №264 від 15.07.2020 року зобов`язано опікуна ОСОБА_1 вступити у спадщину на майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , від імені малолітньої дитини (а.с.17-18).

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що спірні договори є недійсними, так як фактично вчинені договори факторингу, а також з підстав фіктивності.

Відповідно до ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу.

Згідно з чч.1, 2 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Ст.204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину і згідно якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У п.1 ч.1 ст.512 та ст.514 ЦК вказано, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом, цим кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі ст.1077 ЦК за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 6.02.2014 №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3.04.99 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ч.3 ст.1079 ЦК фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1, чч.1, 2 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, аналіз ст.ст.512, 1077 ЦК свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі ст.1078 ЦК може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК). Оскільки факторинг згідно з п.3 ч.1 ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до ст.2, 512-518 ЦК за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Аналіз ч.1 ст.1077 ЦК, ст.350 ГК, ч.5 ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 ЦК), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст.1079 ЦК) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні п.11 ч.1 ст.4 вказаного закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Відповідно до підпункту 14.1.255 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні жодним чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, Верховний Суд у постановах від 19.11.2019 у справі №924/1017/18, від 11.12.2019 у справі №127/8772/17-ц, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2020 р. у справі №916/1410/19.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч.3 ст.656 ЦК).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі №910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/6659/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3.04.2019 у справі №591/4552/17.

Отже, характерними ознаками договору факторингу є те, що:

йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

вимоги до форми такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що оскаржуванні договори відступлення прав вимоги від 28.09.2018р. за кредитним договором №014/0029/74/43526 від 26.12.2005 року та від 04.10.2018р. за договором іпотеки, посвідченим 28.12.2005 року не є удаваними, оскільки не вчинені для приховання іншого правочину - договору факторингу.

У договорах відсутні умови, притаманні договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за договорами від 28.09.2018 року, укладені між АТ «Раййфайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк», а також між ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» та ОСОБА_3 дорівнював ціні їх відступлення, у зв`язку з чим укладені між відповідачами договори про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договорами цесії відповідають обставинам справи та вимогам закону. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Оспорювані договори не містять будь-яких умов, відповідно до яких грошові кошти передавалися б Первісному Кредитору на певний строк, з обов`язком повернення та з обов`язком сплати винагороди Первісним Кредитором Новому Кредитору за тимчасове користування наданими грошовими коштами.

Відповідно до пунктів 2.2. кожного з оспорюваних договорів: права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідклично та без можливості зворотнього відступлення (викупу). Із дати відступлення права вимоги новий кредитор вправі самостійно розпоряджатись правом вимоги на власний розсуд без згоди кредитора.

Таким чином, після передання права вимоги за оспорюваними договорами Первісним Кредитором Новому Кредитору та сплати Новим Кредитором Первісному Кредитору ціни договору, правовідносини між сторонами припиняються.

В оспорюваних договорах відсутні будь-які інші зобов`язання з повернення Первісному Кредитору Новим Кредитором грошових коштів, отриманих від останнього в порядку сплати ціни договору, сплати будь-яких послуг, як і згадки про надання таких послуг.

Сама по собі оплатність договору відступлення права вимоги не перетворює цей договір на договір факторингу, оскільки оплатність характерна і для договорів купівлі-продажу права вимоги.

За викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуванні договори (окрім того договору від 28.09.2018 року, укладений між ПАТ «Оксі банк» та ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування») не містять ознак факторингу.

Крім того, позивач звертаючись до суду з позовом зазначала, що всі договори укладені в один день, та ні АТ «Оксі Банк», ні ТОВ «ФК «Фінтех Інвестування» не мали наміру настання правових наслідків, які б мали настати у зв`язку з укладенням між ними договорів, а тому у відповідності до положень статті 234 ЦК України вони є фіктивними.

Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений.

У той же час, сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Між тим, сторона позивача під час слухання справи не надала суду доказів, що сторони не мали на меті настання правових наслідків встановлених договорами, та за розглядом справи не встановлено фіктивності оскаржуваних договорів.

У зв`язку з чим дані підстави позову суд вважає необґрунтованими.

При цьому суд також враховує, що вказані позивачем договори були вчинені за життя боржника, який їх не оспорював, а таким чином на думку суду вважав правомірними. У зв`язку з чим суд не вбачає порушень прав неповнолітньої особи.

Окрім того, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Між тим, оскаржувані договори відступлення прав вимоги від 28.09.2018 року та від 04.10.2018 року не порушують прав та обов`язків боржника, оскільки не змінює їх обсягу, а стосується лише заміни кредитора у зобов`язанні.

Слід зазначити, що Верховний Суд України в постанові від 11.05.2016 року по справі за № 6-806це16 зазначив, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13.05.1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05. 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, відсутність у позивача порушених цивільних прав чи обов`язків у зв`язку з відсутністю в дійсності оспорюваного договору про заміну кредитора, що не породжує для нього права на захист, тобто права на звернення із цим цивільним позовом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст.. 10, 11, 15, 16, 203, 207, 215-216, 234, 512, 514, 593, 1077, 1079 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 133, 141, 212, 223, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складений 24.12.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.