Рішення № 102177978, 08.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Справа № 160/14514/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати оформлену пунктом 34 протоколу від 31 серпня 2018 року №89 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмову Міністерства оборони України в призначенні йому сержанту строкової військової служби в запасі одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, як інваліду І групи з 14 березня 2016 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з його виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 – 16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що пунктом 34 протоколу від 31 серпня 2018 року №89 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум йому було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Вказана відмова в призначенні йому разової грошової допомоги була обґрунтована тим, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Також похідний від цього свій висновок, про те, що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Позивач вважає, що така невиплата грошової допомоги порушує його права, та гарантії соціального захисту, а тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року було задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та поновлено строк звернення до адміністраивного суду по даній справі. Відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

На виконання вимог ухвали суду, 21.09.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «По військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Виплати пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили прикордонну службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Фінансування Міністерства оборони України здійснюється з Державного бюджету України та витрати повинні бути підтверджені. Військовий бюджет України - це сукупність витрат Державного бюджету України, призначених для утримання та забезпечення Збройних сил України. До цих витрат відносяться також витрати на медичне лікування, реабілітацію та санаторне забезпечення особового складу ЗСУ, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни. Непідтверджені витрати ведуть до зменшення фінансування потреб діючих військовослужбовців в умовах збройної агресії та карантину, використання додаткових видів фінансування. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

До суду 03.11.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є лише правонаступником Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, а не усіх прикордонних військ КДБ СРСР, як стверджує Міністерство оборони України. Він служив у прикордонних військах у військовій частині 2072, яка знаходилася території Демократичної Республіки Афганістан, а не в Західному прикордонному окрузі. За змістом Положення про порядок призначення та виплати в Міністерстві оборони України державних пенсій і допомог військовослужбовцям та членам їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 8 серпня 1994 року № 205 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 вересня 1994 року за № 212/422 втратив чинність) до вислуги років військовослужбовців зараховується служба в органах державної безпеки колишнього СРСР (ВНК-КДБ СРСР) з 1 жовтня 1955 р. - на посадах військовослужбовців. Отже, враховуючи наведене законодавство, одноразову грошову допомогу позивачу має виплачувати саме Міністерство оборони України, як правонаступник всіх військових формувань колишнього СРСР. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Представник третьої особи отримав ухвалу суду – 08.09.2021 року, але письмових пояснень щодо позовної заяви та будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період 1984 - 1986 років позивач проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил Радянського Союзу, зокрема, у період з 22.07.1985 р. по 16.08.1985 р. та з 02.09.1986 р. по 15.09.1986 р. у складі діючої армії брав участь у виконанні інтернаціонального обов`язку в Демократичній республіці Афганістан, що підтверджено довідкою Новокадацького районного військового комісаріату від 06.03.2017 р. № 68/сз.

Під час проходження строкової військової служби у республіці Афганістан позивач отримав мінно-вибухове численне осколочне поранення голови, ніг, закриту черепно-мозкову травму, контузію, різану рану правої голені.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузії, травм, каліцтв №469 від 08.02.2016 року, осколкові вогнепальні поранення голови, обличчя та правої нижньої кінцівки, ЗЧМТ (контузія, 1986 р.) колишнього військовослужбовця (позивача), наслідком яких стали множинні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста СМЕ Дніпропетровського обласного бюро № 421 від 08.07.2015 року, та які у подальшому привели до розвитку: наслідки перенесеної ЗЧМТ (1986 р., контузія головного мозку) у вигляді посттравматичної, дисциркуляторної енцефапопатії II ст., складного ґенезу з розсіяною органічною симптоматикою лівобічним геміпарезом на фоні ГХ III ст. атеросклерозу, СОП (10.2015 року) ангіопластика стенозу правої СА з імплантацією стегна, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення, травма, контузія, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

21.03.2016 року позивач пройшов медико-соціальну експертизу, за результатом якої йому було визначено І групу інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, про що свідчить довідка до акту огляду медико-соціальної експертною комісією Серії 12 ААА № 430276.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2017 року по справі №804/3322/17 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – Дніпропетровський обласний військовий комісаріат про зобовязання вчинити певні дії, а саме:

- зобов`язано Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянути питання з призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням І групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Дніпропетровський обласний військовий комісаріат з відповідною заявою, яка була прийнята 14.08.2017 року Новокадацьким РВК та 17.08.2017 року за вих.№7/12614/17 Дніпропетровського ОВК направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при поданні заяви та документів про виплату одноразової грошової допомоги, були надані також і висновок судово-медичного експерта СМЕ Дніпропетровського обласного бюро № 421 від 08 липня 2015 року, витяг з протоколу від 08 лютого 2016 року № 469 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв й довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 21 березня 2016 року серії 12 ААА № 430276.

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 06.10.2017 р. дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу (протокол №104), оскільки останнім не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку № 975, а висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся знову до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 року по справі №804/8041/17 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

- визнано протиправною відмову Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- визнано протиправним та скасовано пункт 18 Протоколу від 06 жовтня 2017 року №104 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

- зобов`язано Дніпропетровський обласний військовий комісаріат повторно подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

На виконання вказаного рішення, 31.08.2018 року пунктом 34 Протоколу №89 засідання Комісії позивачу було відмовлено в призначенні разової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону 2011 та відповідно до Порядку 975.

Як вбачається зі змісту пункту 34 Протоколу Комісії від 31 серпня 2018 року №89, свою відмову в призначенні позивачу разової грошової допомоги, відповідач обґрунтовує посиланням на ті обставини, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, та похідний від цього висновок, про те, що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Правомірність дій відповідача щодо відмови в призначені одноразової грошової допомоги позивачу є предметом спору, який винесено на вирішення суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень п.1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Зважаючи на викладене, обов`язок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги покладено саме на Міністерство оборони України, що також підтверджується тим, що позивач перебуває на військовому обліку у відповідному комісаріаті Міністерства оборони України і причинний зв`язок отриманих ним поранень під час виконання обов`язків військової служби і період перебування в Афганістані встановлено протоколом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранення, контузії, травм, каліцтв №469 від 08.02.2016 року, відповідно до якого, осколкові вогнепальні поранення голови, обличчя та правої нижньої кінцівки, ЗЧМТ (контузія, 1986 р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , наслідком яких стали множинні рубці в зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста СМЕ Дніпропетровського обласного бюро №421 від 08.07.2015 року, та які у подальшому привели до розвитку: наслідки перенесеної ЗЧМТ (1986 p., контузія головного мозку) у вигляді посттравматичної, дисциркуляторної енцефалопатії II ст., складного ґенезу з розсіяною органічною симптоматикою лівобічним геміпарезом на фоні ГХ III ст. атеросклерозу, СОП (10.2015 року) ангіопластика стенозу правої СА з імплантацією стегна, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення, травма, контузія, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом «б» ч.1 ст.16-2 вищезазначеного Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону)

Позивач, якому встановлена І група інвалідності з 21.03.2016 року внаслідок осколкові вогнепального поранення голови, обличчя та правої нижньої кінцівки, ЗЧМТ (контузія, 1986 р.), отриманої під час проходження військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців», у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідно до ч.6 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

В силу ч.9 ст.16-3 зазначеного Закону, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 13 Порядку №975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до п.4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 р. №530, яке набрало чинності 11.11.2014 року, документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14.02.1992 року, 07.06.2001 р. №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до ст.1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядками №499 і №975.

Частиною 5 ст.17 Конституції України встановлено що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, враховуючи, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, суд вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та встановлено обов`язок саме на Міністерство оборони України щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, посилання відповідача на те, що виплати пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили прикордонну службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України по суті є протиправними, тому суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати оформлену пунктом 34 протоколу від 31 серпня 2018 року №89 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмову Міністерства оборони України в призначенні позивачу сержанту строкової військової служби в запасі одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), яка гарантує, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Також, суд зазначає, що згідно з п.13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне лише зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, як інваліду І групи з 14 березня 2016 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з його виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 – 16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до п.п.21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (“STRETCH v. THE UNITED KINGDOM” №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини “Фон Мальтцан та інші проти Німеччини”).

Суд робить висновок, що певні законні очікування заявника підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.02.20018 року у справі №813/1576/17.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити дану позовну заяву з викладених вище підстав.

Судовий збір по справі не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати оформлену пунктом 34 протоколу від 31 серпня 2018 року №89 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 , сержанту строкової військової служби в запасі одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду І групи з 14 березня 2016 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних з його виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16 – 16-3 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви – відмовити.

Судовий збір по справі не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма