Постанова № 10211808, 16.06.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2010 р.Справа № 2-а-10882/09/1570 Категорія:2.11.15Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Крусян А.В.,

суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.,

при секретарі Тимошенко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма «ІСТР», Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма «ІСТР»до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

01.09.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма «ІСТР»(надалі –ТОВ «ІВКФ «ІСТР») звернулося до суду з позовом до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення –рішення відповідача:

-№ 0001042301/0 від 19.08.2009р. про донарахування ТОВ «ІВКФ «ІСТР»податку на прибуток підприємств із штрафними санкціями в сумі 40877 грн.;

-№ 0001052301/0 від 19.08.2009р. про донарахування позивачу податку на додану вартість із штрафними санкціями в сумі 111755 грн.;

-№ 0001062301/0 від 19.08.2009р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 165071 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2009р. позов задоволений частково; визнані нечинними податкові повідомленні-рішення відповідача № 0001052301/0 від 19.08.2009р. про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 74503 грн. та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 37252 грн., а всього в сумі 111755 грн., та № 0001062301/0 від 19.08.2009р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 165071 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі позивач оскаржує постанову суду в частині відмови у задоволені позову щодо визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0001042301/0 від 19.08.2009р. Відповідач просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ІВКФ «ІСТР»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки був складений акт №19172301/02971185 від 13.08.2009р. /арк.34-50/, згідно якого встановлено:

1) в порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.7.3.3 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 20301грн.;

2)          в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем у листопаді 2008р. занижена сума ПДВ, що підлягає сплаті в розмірі 74503 грн.; у грудні 2008 р. завищена сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню у розмірі 165071грн.; завищена сума від’ємного значення ПДВ у розмірі 52674грн;

3)          в порушення п.4.2 ст.4 п.7.1 ст.7, ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»товариством не донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 138 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Ізмаїльською об’єднаною державною податковою інспекцією були винесені податкові повідомлення-рішення:

·          № 0001042301/0 від 19.08.2009р., за яким сума податкового зобов’язання за основним платежем складає 20301грн. та штрафними санкціями 20576грн, а усього 40877грн. /арк.53/;

·          № 0001052301/0 від 19.08.2009р., за яким сума податкового зобов’язання за основним платежем складає 74503грн. та штрафними санкціями 37252грн, а усього 111755грн. /арк.54/;

·          № 0001062301/0 від 19.08.2009р., за яким завищена сума бюджетного відшкодування на 165071грн. /арк.55/.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позов виходив з наступного.

Податкове повідомлення-рішення № 0001042301/0 від 19.08.2009р. вмотивоване тим, що ТОВ «ІВКФ «ІСТР»не віднесено до складу валових доходів доходи із інших джерел у вигляді вартості металолому, отриманого платником податку в процесі власного виробництва безкоштовно, на загальну вартість 197427 грн., яка була визначена відповідно до норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»та оприбуткована на балансі підприємства.

Відповідно до п.п.4.1.6 п. 4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових доходів платника податку включаються доходи з інших джерел, у тому числі, у вигляді вартості товарів, безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що залишки сировини, які не були використані під час виробництва, не відносяться до безоплатно наданих товарів, оскільки в даному випадку мають місце товари, отримані в процесі виробництва. Внаслідок чого позивач фактично оприбуткував металолом як новий вид запасів, без використання будь-яких витрат на його придбання, чим фактично здійснив заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток та порушив п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001042301/0 від 19.08.2009р. є обґрунтованим і в цій частині позову відмовив.

Судова колегія не погоджується за даним висновком суду першої інстанції виходячи з того, що відповідно до п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безоплатно надані товари (роботи, послуги) –це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової та іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Відповідно до п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим законом ( за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно із нормами «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999р., а саме, п.4 цього положення: запаси - це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Отже, залишки сировини, що створилися в результаті виробничої діяльності та знайдені під час проведення інвентаризації платником податку самостійно, не відносяться до безоплатно наданих, оскільки за ними були понесені витрати на їх придбання. В зв’язку з цим вони мають бути віднесені на збільшення даних обліку відповідних матеріальних цінностей з подальшим коригуванням доходів і витрат, а також приросту (убутку) запасів.

Судова колегія вважає, що залишки металолому, що створюються в процесі виробної діяльності позивача, безпідставно віднесені відповідачем до безоплатно отриманих товарів, оскільки за ними були понесені витрати по їх придбанню, тому податкове повідомлення-рішення № 0001042301/0 від 19.08.2009р. про нарахування податку на прибуток в сумі 20301 грн. та застосуванню штрафної санкції у сумі 20576 грн. є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Крім того, судом встановлено, що 13.11.2008р. здійснена реорганізація ВАТ «ІВКФ «ІСТР»в результаті перетворення у ТОВ «ІВКФ «ІСТР». На підставі акту передачі ТОВ «ІВКФ «ІСТР»прийняло залишки активів і пасивів ВАТ «ІВКФ «ІСТР»станом на 31.10.2008р.

Статтею 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам –правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Згідно з п.п.3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об’єктом оподаткування операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку іншому платнику податку. Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об’єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває права і обов’язки підприємства, що продає такі активи.

Відповідно до п.1.4 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів –будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансового оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше платежу.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1. ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При реорганізації підприємства не відбувається передача активів та обов’язків за господарськими та цивільно-правовими договорами, які передбачають наявність покупця та продавця. Не є об’єктом оподаткування операції з включення активів (чи їх частини) реорганізованого підприємства до складу активів підприємства –платника ПДВ, який набуває прав і обов’язків цього реорганізованого підприємства.

Отже, передача підприємством, що реорганізується, новоствореному основних фондів не є операцією з продажу в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки у даному випадку немає передачі прав власності за компенсацію. Передача активів та пасивів в процесі реорганізації підприємства не може розглядатись як операція купівлі-продажу підприємства або як безоплатна передача активів підприємства, так як економічна сутність реорганізації полягає у переході активів і зобов’язань підприємства і при реорганізації здійснюється включення валових активів та пасивів одного підприємства до складні іншого, при цьому зобов’язання також переходять згідно передавального акту.

Таким чином, позивачем при передачі матеріальних активів згідно передавального акту не було допущено порушень Закон України «Про податок на додану вартість», а зобов’язання з податку на додану вартість обчислені у відповідності з діючим законодавством, у зв’язку із чим податкові повідомлення-рішення № 0001052301/0 та № 0001062301/0 від 19.08.2009р. є протиправними.

Судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при внесенні судового рішення порушив норми матеріального права, внаслідок чого в порядку п.4 ч.1 ст. 202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з постановленням нової про задоволення позовних вимог в частині відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма «ІСТР»- задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційної фірми «ІСТР»до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції № 0001042301/0 від 19.08.2009р.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

          Головуючий:

          Судді: