Постанова № 10209005, 01.07.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2010 р.Справа № 9/70-10-1527

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

                               Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: Оводюк Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду Одеської області

від 14.05.2010 року

у справі № 9/70-10-1527                                                            

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3”

до відповідача: Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 328228,29 грн.

                                         ВСТАНОВИЛА:

          У березні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” (далі - Завод) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство) про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 305403 грн. та заборгованості по відсотках нарахованим відповідно до приписів ст. ст. 536, 625 ЦК України станом на 29.03.2010 року в сумі 22825,29 грн.

          На обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилався на наявність правових підстав вважати укладений між сторонами договір № 2 купівлі –продажу обладнання від 22.01.2008 року неукладеним, оскільки умови договору не містять предмету, у зв’язку з чим сплачені ним відповідачеві за вказаним договором грошові кошти в сумі 305403 грн. є безпідставно отриманими та підлягають поверненню з урахуванням нарахованих відсотків на підставі ст. ст. 536, 625, 1212, 1214 ЦК України.

          Підприємство не визнало позов вказуючи те, що позивачем при зверненні до господарського суду з даним позовом про застосування правових наслідків збереження майна без достатньої правової підстави не доведено з дотриманням вимог розділу V ГПК України жодної із передбачених законом обставин вважати договір купівлі - продажу № 2 від 22.01.2008р. неукладеним чи недійсним, що свідчить про декларативний характер заявлених позовних вимог.

          В процесі розгляду даної справи Завод користуючись своїм правом передбаченим ст. 22 ГПК України заявою від 14.05.2010 року уточнив свої позовні вимоги і просив господарський суд на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України стягнути з Підприємства суму попередньої оплати в розмірі 305403 грн. Уточнені вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач відмовився від поставки придбаного та оплаченого позивачем товару у строки визначені договором купівлі –продажу № 2 від 22.01.2008р.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 14.05.2010 року позов задоволено, стягнуто з Підприємства на користь Заводу суму попередньої оплати –305403 грн., 3282,29 грн. витрат по державному миту та 236 грн витрат на послуги з інформаційно –технічного забезпечення судового процесу.

           Рішення мотивовано посиланнями на ст. ст. 11, 204, 525, 526, 530, 599, 629, 655, 656, 662, 663, 664, 693 ЦК України, ст. ст. 174, 179 ГК України, на підставі яких суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

          В апеляційній скарзі Підприємство вважаючи, що зазначене рішення було ухвалено судом за ігнорування норм матеріального права, а саме: ст. 655, ч. 1, 2 ст. 673, ч. 1 ст. 664 ЦК України, якими врегульовані питання моменту виконання обов’язку продавця передати товар, ігнорування процесуальних прав відповідача, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому скаржник вказує те, що незважаючи на ті обставини, що заяву позивача про уточнення позовних вимог по справі, якою фактично змінено підстави заявленого позову, було подано представником позивача безпосередньо в судовому засіданні 14.05.2010 року та без надання її копії представнику відповідача, судом було відхилено заявлене останнім клопотання про відкладення розгляду справи для подання відповідних заперечень та доказів на їх обґрунтування і у тому ж судовому засіданні судом в порушення процесуальних прав відповідача та вимог ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду про задоволення позовних вимог позивача. Також скаржник зазначає, що відмова позивача від вивозу обладнання з території Підприємства власними силами, як –то передбачено умовами договору купівлі - продажу № 2 від 22.01.2008р., з підстав невідповідності цього обладнання цілям його придбання, по - перше: є невиконанням з боку позивача своїх зобов’язань за цим договором в частині прийняття обумовленого договором товару, а по - друге: порушенням передбачених цивільним законодавством положень щодо способів захисту порушених прав у зв’язку з передачею товару неналежної якості.

          Відзив на апеляційну скаргу від Заводу не надходив.

          За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 01.07.2010 року.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2008 року між Підприємством (продавець) та Заводом (покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 2, відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві котел ДЕ –16 з економайзером (далі –обладнання), а покупець –прийняти й оплатити його вартість, яка становить 305403 грн.

Умовами даного договору визначено, що продавець зобов’язаний передати покупцеві обумовлене обладнання за місцем знаходження продавця: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське; перевірка та приймання - передача обладнання здійснюється представниками сторін у місці передачі та оформлюється актом приймання –передач згідно з діючим законодавством України; покупець зобов’язаний прийняти обладнання від продавця і здійснити за нього оплату в строки й порядку, передбаченим цим договором; передача обладнання вважається здійсненою з моменту підписання сторонами акту приймання –передачі; приймання –передача обладнання з супровідними документами здійснюється уповноваженими представниками сторін протягом 5-ти банківських днів з моменту направлення покупцем на адресу постачальника замовлення по факсу про готовність обладнання до передачі; оплата обладнання покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в такому порядку: 50% суми, вказаної у п. 1.2 договору, не пізніше 01 березня 2008 року; решту 50% від суми, вказаної у п. 1.2 договору не пізніше 01 червня 2008 року; покупець сплачує вартість обладнання згідно п. п. 1.2, 4.1.1, 4.1.2 договору на поточний рахунок продавця; договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов’язань.

          На виконання своїх зобов’язань за цим договором позивач у період з 23.01.2008р. по 26.05.2008р. перерахував відповідачеві грошові кошти загальною сумою 305 403 грн. за обладнання, що підтверджується копіями платіжних доручень № 3572 від 23.01.2008р., № 3651 від 25.02.2008р., № 3726 від 25.03.2008р., № 3884 від 26.05.2008р. наявними в справі та не заперечується останнім.

28.10.2009 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про передачу обладнання № 28/10/09-2, у якій повідомив, що ним проведена оплата за обладнання в повному обсязі та виклав вимогу протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання даної вимоги передати йому в порядку передбаченому договором купівлі - продажу № 2 від 22.01.2008р. котел ДЕ –16 з економайзером, про час та місце передачі якого повідомити його по телефону. Доказом надходження до відповідача вказаної вимоги є повідомлення № 711526 відділення поштового зв’язку про вручення 02.11.2009 року цього поштового відправлення.

          10.11.2009 року позивачем в односторонньому порядку було складено два акти, а саме: акт про відсутність обладнання, яке виступає предметом договору купівлі - продажу від 22.01.2008р., за місцезнаходженням Підприємства, а також акт про відмову від підписання вищевказаного акту робітниками Підприємства з посиланням на те, що вони не уповноважені на вчинення таких дій, а інших осіб, які б мали повноваження представляти інтереси Підприємства у стосунках з третіми особами, не виявлено.

Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та наявними матеріалами справи.

Проте, з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

          На обґрунтування уточнених позовних вимог позивач вказує те, що оскільки в строк поставки обладнання за місцезнаходженням Підприємства, яке одночасно є місцем його поставки, зазначеного обладнання не виявлено, то він вважає, що Підприємство відмовилося від поставки придбаного позивачем товару в строки визначені договором, у зв’язку з чим на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати обладнання, одержаної ним за договором купівлі - продажу № 2 від 22.01.2008р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 663 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.           Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 665 цього Кодексу передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

          Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Частиною 2 ст. 34 вказаного Кодексу встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами п. 2.1.2 договору купівлі - продажу № 2 від 22.01.2008р. сторонами фактично було передбачено самовивезення позивачем власними силами обумовленого цим договором обладнання з території Підприємства. Умовами п. п. 2.1.3, 2.5 даного договору сторони встановили, що перевірка та приймання –передача обладнання із супровідними документами здійснюється уповноваженими представниками сторін у місці передачі, тобто за місцезнаходженням відповідача, та оформлюється двостороннім актом приймання - передачі згідно з діючим законодавством України. При цьому, строк виконання відповідачем зобов’язання з передачі позивачеві проданого обладнання поставлено у залежність від дати одержання замовлення від останнього про його готовність до передачі вказаного обладнання.

          Таке замовлення у вигляді вимоги про передачу обладнання № 28/10/09-2 було направлено позивачем відповідачеві лише 28.10.2009 року та одержано останнім 02.11.2009 року.

          Разом з тим, належних доказів які б свідчили про те, що після направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивач вживав будь - які заходи для вивезення обумовленого договором обладнання з території Підприємства і здійснював з цією метою будь - які приготування, позивачем до господарського суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

          А також, позивачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження обставин відсутності обладнання за місцезнаходженням Підприємства, а також відмови останнього від його передачі у встановлений строк.

          При цьому, наявні в справі акти від 10.11.2009р. до уваги судом прийняті бути не можуть, оскільки складені одноособово позивачем як зацікавленою особою, без участі уповноваженого представника відповідача, що суперечить умовам договору, та без огляду складських, виробничих та інших нежитлових приміщень, розташованих на території Підприємства, в яких може зберігатись обладнання, що підтвердив представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду.

          Таким чином, твердження позивача про те, що Підприємство відмовилося від поставки придбаного обладнання в строки визначені договором, ґрунтується лише на припущенні, оскільки об’єктивно жодним належним доказом не підтверджено.

          Окрім того, умовами п. 6.1 договору передбачено, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Між тим, позовної вимоги про розірвання договору купівлі - продажу позивачем не заявлено, що свідчить про те, що позивач не відмовився від даного договору.

          Відповідач стверджує, що обумовлене договором купівлі –продажу обладнання є у наявності за місцезнаходженням Підприємства і приготовлене для передачі позивачеві. Зазначене твердження відповідач підтверджує копіями витягів з паспорту котла типу ДЕ - ГМ, з формуляру СМК 355.00.00.000 ФО та з технічного опису і інструкції по експлуатації вказаного обладнання, всього на 26 аркушах. Зазначені документи подані відповідачем до апеляційного господарського суду та в якості додаткових доказів залучені судом до матеріалів справи згідно з приписами ст. 101 ГПК України, оскільки заявник обґрунтував неможливість подання цих документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

          Позивач вказані обставини не спростував.

          За таких обставин, позовні вимоги є недоведеними за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

          Як вбачається з матеріалів справи, заяву про уточнення позовних вимог, якою фактично змінено підстави заявленого позову, було подано позивачем безпосередньо у судовому засіданні 14.05.2010 року, що підтверджується відповідним штампом канцелярії суду з відміткою про реєстрацію, та без доказів надсилання її копії із доданими до неї документами відповідачу.

          Згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України „Про судове рішення” від 10.12.1996р. № 02-5/422 з наступними змінами, що містяться в п. 8, зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

          У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.

          Проте, місцевий господарський суд, незважаючи на зміну позивачем підстав свого позову, зробленою безпосередньо в засіданні суду 14.05.2010 року, не відклав розгляд справи в межах строку, встановленого ст. 69 ГПК України, для надання відповідачеві можливості подати відзив та докази щодо нових підстав позову, а у цьому ж судовому засіданні прийняв рішення з порушенням процесуальних прав відповідача та ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 43 ГПК України.

          Зазначене рішення не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України щодо змісту судового рішення. Так, в оскаржуваному рішенні в порушення вказаної процесуальної норми не викладено суті спору, вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань представників сторін, у мотивувальній частині не вказано причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими суд відхилив клопотання і докази сторін. Суд обмежився лише тим, що безпредметно навів у мотивувальній частині рішення зміст п’ятнадцяти норм матеріального права, більшість з яких не регулює виниклі між сторонами правовідносини, та наприкінці зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Окрім того, вказавши у мотивувальній частині про покладення на відповідача витрат по сплаті державного мита та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених вимог, суд в той же час згідно з резолютивною частиною стягнув з відповідача на користь позивача витрати зі сплати державного мита та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у розмірі, неспіврозмірному з розміром задоволених позовних вимог.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд неповно та необ’єктивно розглянув справу, оскільки в порушення вимог ст. ст. 32-34, 43 ГПК України не з’ясував належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку та, відповідно, і правильність застосування норм матеріального права. Окрім того, суд припустився грубих порушень норм процесуального права. У зв’язку з цим, зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

          Згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок позивача відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 1641 грн. 15 коп.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

          Рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2010 року у справі № 9/70-10-1527 скасувати, стягнення за ним припинити.

          У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” до Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 305403 грн. попередньої оплати відмовити.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19/В, код ЄДРПОУ 32509291) на користь Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67661, Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, код ЄДРПОУ 05467062) судові витрати в сумі 1641 грн. 15 коп.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.