Постанова № 10208838, 21.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2010                                                                                           № 13/384

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від позивача: Гробець О.В. – представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з’явився,

від третьої особи: представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного банку „Родовід Банк”

на рішення Господарського суду м.Києва від 06.04.2010

у справі № 13/384 ( )

за позовом                               Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”

до                                                   Публічного акціонерного банку „Родовід Банк”

третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”           

про                                                   стягнення 20319247,77 дол.США

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2009 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором № 1 від 23.07.2008р. в сумі 20552611,09 дол. США, яка складається з: 20000 000,00 дол. США – заборгованість за кредитом, 319 277,77 дол. США – заборгованість по процентам, 4722 964,11 грн. – заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту, 24'746,67 грн. – заборгованість за сумою процентів по кредиту.

У процесі розгляду даної справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та з останніх вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 21 727 055,55 доларів США, що за курсом НБУ на 12.03.2010 складає 173 390 594,11 грн., з яких: прострочена сума основного боргу – 20000 000, 00 доларів США, що за курсом НБУ на 12.03.2010 становить 159 608 000, 00 грн.; суму прострочених процентів - 1 727 055,55 доларів США, що за курсом НБУ на 12.03.2010 складає 13 782 594,11 грн.; пеню за порушення термінів повернення кредиту та плати за кредит у сумі 21 944 828,81 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані належним чином зобов’язання за Кредитним договором №1 від 23.07.2008р. щодо повернення суми кредиту.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2010р. у справі №13/384 позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні пені за порушення термінів повернення кредиту та плати за користування кредитними коштами у сумі 21944828,81 грн., та відмовити в задоволенні процентів за користування кредитними коштами у сумі 1727055,55 доларів США. Посилаючись на те, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи; зробив висновки, які не відповідають обставинам справи; порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надав оцінки правовим підставам сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних, які є саме платою за користування коштами відповідно до ст.1054 ЦК України, та збільшення процентної ставки в 2 рази – до 28% відсотків річних, саме у разі порушення зобов’язання, що є відповідальністю за неналежне виконання договору відповідно до ст.ст.549, 612 ЦК України та 216, 218, 230 ГК України, та не є платою за користування кредитними коштами.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що суд при прийнятті рішення використовував не чинну редакцію Закону України „Про банки і банківську діяльність”, а застосував норми, які регулюють внутрішньобанківські операції (норми постанови Правління Національного банку України №255, якою затверджено Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України).

Також, апелянт стверджує, що місцевий господарський суд прийняв оскаржуване рішення без урахування позиції третьої особи, без отримання від третьої особи жодних документів та пояснень. Крім того, не задовольнивши клопотання відповідача про зупинення розгляду справи, порушив норми ч.1 ст.79 ГПК України та прийнявши рішення допустив можливість невідповідності його змісту рішенню іншого суду у пов’язаній справі.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0771297, №0771300, №0768619, №0768616, про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, відповідач та третя особа, наданими їм процесуальними правами не скористалися та в судове засідання не з’явились, повноважних представників своїх не направили. Заслухавши думку представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2008р. між позивачем, як банком, та відповідачем, як позичальником, був укладений кредитний договір №1, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит, а останній, в свою чергу, зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії що дорівнює 20000000,00 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у даному Договорі (далі – Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.2.1 Кредитного договору для отримання кредиту позичальник кожного разу з посланням на цей договір надсилає Банку Лист-заявку на отримання кредиту. Лист-заяви повинен містити суму траншу та термін його повернення, при цьому термін повернення не може перевищувати термін повернення кредиту, що вказаний в п 1.2.3, а саме, не пізніше 22.07.2009р..

24.07.2008р. позивач отримав Лист-заявку (т.1 а.с.18) відповідача та у відповідності до нього перерахував грошові кошти у розмірі 20 000 000,00 доларів США на кореспондентський рахунок відповідача № 36248294 в CITIBANK N.A., New York Уогk, SWIFT-CITIUS33, що підтверджується відповідними SWIFT повідомленнями формату МТ202 про перерахування коштів.

Отже, банк свої зобов’язання за Кредитним договором виконав належним чином.

Відповідно до Листа-заявки від, відповідач зобов'язувався повернути наданні йому у відповідності з Кредитним договором грошові кошти у наступному порядку: 7000 000,00 доларів США не пізніше 20.07.2009р., 7000 000,00 доларів США не пізніше 21.07.2009р., 6000 000,00 доларів США не пізніше 22.07.2009р..

З довідки позивача від 20.10.2009р. вбачається, що в період з 31.07.2009р. по 31.09.2009р. відповідачем було сплачено за ставкою 14% річних відсотки по Кредитному договору в сумі 558055,57 дол. США. (т.1 а.с.66).

Таким чином, з викладеного вбачається, що відповідачем були прийняті умови Кредитного договору, були отримані кошти відповідно до умов останнього у розмірі 20000000,00 доларів США, сплачувалися проценти на виконання умов Кредитного договору за період з 31.07.2008р. по 30.11.2009р., що підтверджується долученими до матеріалів справи меморіальними валютними ордерами та SWIFT повідомленням.

Відповідач виконав частково взяті на себе зобов’язання за Кредитним договором щодо сплати суми процентів виходячи із ставки 14%. Суму кредиту у строк передбачений Кредитним договором не повернув.

Згідно із п. 1.3.2 Кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений термін процентна ставка встановлюється в розмірі 28 % річних. Такий розмір процентної ставки застосовується в до всієї заборгованості клієнта по основній сумі боргу незалежно від розміру простроченої заборгованості.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти, дії осіб.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до с.174 Господарського кодексу, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані статті кореспондуються з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Проте, відповідач у порушення зазначених норм та умов Кредитного договору своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення кредиту не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми кредиту 20000000,00 грн..

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1 727 055,55 доларів США заборгованості по сплаті прострочених процентів за кредитом, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість даних вимог, враховуючи наступне.

Пунктом 1 статті 1048 Цивільного кодексу України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 22.07.2009р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (дострокового) відповідно до умов Кредитного договору, а також сплатити за користування кредитними коштами понад встановлений термін відсотки за процентною ставкою 28% річних. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї заборгованості клієнта по основній сумі боргу незалежного від розміру простроченої заборгованості (п.1.2.3, п.1.3.2 Кредитного договору).

Пунктами 1.3.3, 1.3.4 та 1.3.5 Кредитного договору сторони погодили, що нарахування процентів на суму кредитних коштів фактично наданих банком позичальнику згідно з умовами кредитного договору за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку (відповідачу). Нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів в перший період, а в наступному -з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються методом «факт/360», відповідно до Постанови Правління НБУ від 18.06.03 №255. При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім відповідно до умов даного договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається останнім днем.

Строк сплати процентів - останній робочий день кожного місяця. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблено разом з основною сумою кредиту.

З огляду на зазначені положення статей та Кредитного договору місцевим господарським судом підставно стягнуто 1 727 055,55 доларів США заборгованості по сплаті прострочених процентів за кредитом (розрахунок суми містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.9)).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені за основною сумою кредиту та за сумою процентів по кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З частини 6 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сторони пунктом 7.1 Кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій Позичальник сплачує Банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню у розмірі 0,2 відсотка від суми існуючої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісії), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості але у будь-якому разі не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи те, що пеня розрахована за договором у розмірі 0,2 % від простроченої суми перевищує відповідну пеню розрахованою за подвійною обліковою ставкою НБУ, відповідач повинен сплатити позивачу додатково до суми заборгованості за Кредитним договором, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення що становить - 4 647 142,21грн. - за основною сумою кредиту та 24 575, 54 грн. - за сумою процентів по кредиту.

Колегія суддів, перевіривши здійсненний позивачем розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів, дійшла до висновку, що він відповідає вимогам законодавства, у т.ч. і вищезазначеним нормам, та умовам Кредитного договору, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату процентів, визнається законною та обґрунтованою. Однак, в силу того, що у ПАТ «Родовід банк» (який є правонаступником ВАТ «Родовід банк») введений мораторій штрафні санкції не нараховуються до його закінчення і підлягають стягненню лише за період після закінчення мораторію.

Посилання відповідача на введений мораторій, як на підставу для відмови у позові повністю колегією суддів не приймається до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність " банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, зокрема, у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів (далі – Закон).

Статтею 75 Закону передбачено, що у разі істотної загрози платоспроможності банку Національний банк України призначає тимчасову адміністрацію.

Згідно із ст. 85 Закону з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, НБУ має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

З постанови Правління НБУ від 13.03.09 №139 для відновлення фінансового стану ВАТ «Родовід Банк” вбачається, що 16.03.09 було призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців, тобто до 15.09.09.

Відповідно до постанов Правління НБУ від 15.09.09 №551, від 15.10.09 №616 і від 15.12.09 №743 продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів ПАТ «Родовід Банк» крім зобов'язань банку за договорами банківських вкладів(депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов'язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором Банку та погоджених НБУ строком на 1 місяць, до 15.10.09; на два місяці, до 15.12.09 та на 3 місяці, до 15.03.10 відповідно.

Постановою НБУ від 16.03.10 продовжено дію тимчасової адміністрації без продовження мораторію.

Зі статті 2 Закону (в редакції на час введення мораторію) вбачається, що мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення ст. 2 Закону (в редакції чинній на час пред'явлення позову і вирішення спору), відповідно до якої мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. З положень вказаної статті вбачається, що кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. А, клієнт банку - це будь-яка фізична або юридична особа, що користується послугами банку.

Отже, введений мораторій, на час настання обов'язку відповідача повернути кредит і сплатити проценти, передбачав призупинення банком виконання грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дати введення мораторію. А також, призупинення виконання дій зі стягнення коштів. Тобто, на вимоги майнового характеру, які настали після введення мораторію обмеження введеного мораторію не поширюються. Тим більше, що відповідно до ст. 85 Закону мораторій не поширюється на поточні операції банку.

Положення про поняття мораторію в новій редакції Закону зворотної дії в часі не мають і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання відповідача перед позивачем щодо повернення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором виникло після призначення адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог тобто 22.07.09, в той час, як адміністрація банку була призначена і введений мораторій 15.03.09.

Відповідно до ст. 85 Закону протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, введений з 15.03.09 НБУ мораторій закінчився 16.03.10 і в силу частину п'ятої вказаної статті з моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: нарахування неустойки (штрафу, пені), інших економічних санкцій поновлюється (а щодо зобов'язань, які виникли під час дії мораторію, - розпочинається) за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами, проте за період з 17.03.10 по 30.03.10 позивач не просив стягнути штрафні санкції.

Крім того, положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення п.1 ч. 3 ст. 85 Закону, примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Стосовно спірних правовідносин між сторонами про визнання недійсним Кредитного договору № 1 від 23.07.2008р., колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Харківської області №06-5-51/1426-57/306-09 залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду №06-5-51/1426-57/306-09 від 22.02.10 у позові ПАТ «Родовід Банк» до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору №1, укладеного 23.07.08, з моменту укладання було відмовлено. Судові рішення набрали законної сили.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений права, в разі визнання Кредитного договору недійсним звернутись до суду з заявою за нововиявленими обставинами.

Твердження апелянта про те, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, колегією суддів не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, була належним чином повідомлена судом про місце та час розгляду справи про, що свідчить відповідна печатка відділу діловодства на ухвалі Господарського суду від 09.05.2010р. у даній справі. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що третя особа протягом декількох місяців розгляду справи, ні в суд першої, ні в апеляційній інстанціях в судові засідання не з’являлась.

Подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2009р. по справі №06-5-51/1426-57/306-09, яке набрало чинності, у розумінні ст.79 ГПК України не є підставою для зупинення провадження у справі №13/384.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення використовував не чинну редакцію Закону України „Про банки та банківську діяльність”, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки за загальним принципом права, закріпленим у ст.85 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому на дату виникнення зобов’язань по поверненню кредитних коштів застосуванню підлягав Закон України „Про банки та банківську діяльність” у редакції, чинній на той момент.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, враховуючи вищезазначене.

Беручи до уваги абз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.09 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", яким передбачено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, колегія суддів зазначає, що станом на 30.03.10 20000 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ (http://www.bank.gov.ua; 792,50 грн. за 100 дол. США) на цю дату складає 158500000,00грн. - заборгованість за кредитом та 13686 915,23 грн. - заборгованість за процентами.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Станом на час вирішення спору до сплати до державного бюджету, виходячи з ціни позову 21727055,55 дол. США (172186915,23грн.) та 21944828,81 грн., підлягає державне мито в сумі 25500,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного банку „Родовід Банк” на рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 року залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2010 року у справі №13/384 залишити без змін.

3.          Матеріали справи №13/384 направити до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

29.06.10 (відправлено)