Рішення № 10204150, 22.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201

РІШЕННЯ

Іменем України

22.06.2010Справа №2-33/2633-2010 За позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім», (49029, м. Дніпропетровськ, вул. Чернова, 21А; 49098, м. Дніпропетровськ, пров. Білостоцького, 12а)

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», (96220, Роздольненський р-н, с. Ручї, вул. Тітова, 1а)

про стягнення 258937.61 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники

Позивача: не з’явився.

Відповідач: Шевчук Лариса Олексіївна, представник, довіреність від 02.01.2010 р. №4.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», та просить стягнути з відповідача 258937.61 грн., у тому числі 214829.60 грн. заборгованості за поставлений товар, 110.02 грн. курсової різниці, 23890.23 грн. пені, 16611.63 грн. інфляційних витрат та 3496.13 грн. 3% річних.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем грошового зобов’язання, що виникло у зв’язку з несплатою поставленого позивачем товару, та обґрунтовані посиланнями на статті 526, 531, 692, 625 Цивільного кодексу України.

Позивач в судове засідання не з'явився, 21 червня 2010 року до суду надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, у зв’язку з хворобою представника.

Відповідач надав суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представнику відповідача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника відповідача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

           встановив:

17 червня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофармхім» (постачальник) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Нива» (покупець) укладений договір поставки № 17/06/09/К (а.с.62-63), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов’язання передати у власність покупця товар (засоби захисту рослин) в порядку, на умовах, визначених договором, а покупець в свою чергу прийняти та оплатити даний товар.

Найменування товару, кількість, ціна товарів, їх вартість товару в цілому та за одиницю визначаються в специфікаціях та витратних накладних, яки є невід’ємною частиною договору (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони домовилися, що на всі накладні, за якими постачальник поставив покупцю товар протягом строку дії договору, розповсюджуються всі норми договору, у тому числі відносно умов поставки та оплати продукції, що поставляється, а також санкцій за прострочення оплати, навіть якщо товар, що відпущений по накладній, не вказаний в специфікаціях або інших додатках до договору.

Відповідно до пункту 3.2 договору ціна на товар, а також всі інші суми, що підлягають виплаті постачальником, є базовими, визначеними на дату підписання договору. Сума грошових коштів, що підлягає до перерахування постачальник, визначається на підставі базових цін, встановлених в специфікаціях, за наступною формулою

Х2 = (Y2 : Y1) х Х1, де:

Х1 – базові ціни (вказані в специфікаціях) в національній валюті України на момент відпустки товару:

Y1 – курс відповідної умовної грошової одиниці до валют України, встановленої Українською міжбанківською валютною біржею, на дату підписання договору;

Y2 – курс відповідної умовної грошової одиниці до валют України, встановленої Українською міжбанківською валютною біржею, на дату проведення розрахунку покупцем;

Х2 – підсумкова сума до оплаті.

Днем здійснення оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Поставка товару проводиться партіями протягом 2009 року. Поставка кожної партії товарів здійснюється на підставі замовлень покупця (пункт 4.1 договору).

Датою поставки товару вважається дата витратної накладної на відпуск товарів покупцю.

Згідно з пунктом 6.7 договору він діє до 31 грудня 2009 року, але не припиняє дії до повного виконання сторонами своїх прав та обов’язків.

На виконання умов договору, сторонами була підписана специфікація від 17 червня 2009 року на поставку товару, на загальну суму 284829.60 грн. (а.с.64).

Факт поставки товару на суму 284829.60 грн. підтверджується накладною № 120С від 18 червня 2009 року (а.с.65)

Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреністю № 28 на ім’я Години І.А. (а.с. 66).

У зв’язку з тим, що відповідачем оплата отриманого товару була здійснена частково - у розмірі 70000.00грн., 23 березня 2010 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості (а.с.67-69).

14 травня 2010 ротку відповідач надіслав позивачу листа, у якому визнав наявність заборгованості та просив надати розстрочення з її сплати (а.с.96).

Однак, оскільки сторони не дійшли згоди з порядку виплати частини заборгованості, товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» звернулося до господарського суду АР Крим з даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором поставки, правовідносини, які виникли у зв’язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, факт передачі позивачем товару відповідачу підтверджується накладною № 120С від 18 червня 2009 року, а факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреністю № 28 на ім’я Години І.А. (а.с. 66).

Зазначені обставини також були підтверджені представником відповідача у судовому засіданні 22 червня 2010 року.

Крім того, відповідач, листом від 14 травня 2010 року № 173 підтвердив наявність у нього заборгованості та просив позивача надати йому розстрочення по оплаті боргу (а.с.96).

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Аналогічні вимоги містяться в пункті 3.3 договору, відповідно до якого розрахунок за товари, що поставляються у відповідності із даним договором, здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, наступним чином:

-          попередня оплата у розмірі 40% вартості поставки;

-          60% оплати партії, що поставлена до 10 жовтня 2009 року.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити вартість отриманого товару не пізніше 10 жовтня 2009 року, однак дані зобов’язання відповідачем належним чином виконані не були, у зв’язку з чим за ним утворилася заборгованість в сумі 214829.60 грн.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на вимогу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів сплати заборгованості в сумі 214829.60 грн. відповідачем суду не представлено.

Однак, у судовому засіданні 22 червня 2010 року представник відповідача надав заяву, у якій визнав позовні вимоги в повному обсязі (а.с.122).

Частиною 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача визнати позов повністю або частково.

Враховуючі викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» заборгованості за поставлений товар в сумі 214829.60 грн.

Одночасно позивач просить суд стягнути з відповідача 23890.23 грн. пені, нарахованої відповідачу станом на 26 квітня 2010 року.

Суд вважає що такі вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне:

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору поставки, передбачено, що у разі прострочення оплати за товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% нараховану на суму несвоєчасно перерахованих коштів за кожний день прострочення.

Так, як було встановлено судом, заборгованість відповідача склала 214829.60 грн.

З урахуванням пункту 5.3 договору обов’язок оплатити накладну виник у відповідача 10 жовтня 2009 року.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, періодом нарахування пені в даному випадку є 11 жовтня 2009 року - 11 квітня 2010 року (180 днів).

Так, відповідно до розрахунку, проведеному судом, сума пені, яка повинна бути нарахована, складає 21959.54 грн.

У відповідності зі частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені в сумі 21959.54 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3496.13 грн. та 16611.63 грн. – інфляційних втрат.

Суд вважає такі вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних та інфляційних витрат наданий позивачем, проведений ним вірно, у зв’язку з чим стягненню підлягає 3496.13 грн. 3% річних та 16611.63 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 110.02 грн. курсової різниці.

Так, відповідно до пункту 3.2 договору ціна товар, а також всі інші суми, що підлягають виплаті постачальником, є базовими, визначеними на дату підписання договору. Сума грошових коштів, що підлягає до перерахування постачальник, визначається на підставі базових цін, встановлених в специфікаціях, за наступною формулою

Х2 = (Y2 : Y1) х Х1, де:

Х1 – базові ціни (вказані в специфікаціях) в національній валюті України на момент відпустки товару:

Y1 – курс відповідної умовної грошової одиниці до валют України, встановленої Українською міжбанківською валютною біржею, на дату підписання договору;

Y2 – курс відповідної умовної грошової одиниці до валют України, встановленої Українською міжбанківською валютною біржею, на дату проведення розрахунку покупцем;

Х2 – підсумкова сума до оплаті.

Ціна одиниці товару, який поставлявся відповідачу за специфікацією від 17 червня 2009 року (а.с.64) була визначена в Євро, та у подальшому переведена в національну валюту України.

Таким чином, враховуючи встановлені офіційні курси гривни до іноземних валют станом на 17 червня 2009 року та на 26 квітня 2010 року (а.с.71-72) курсова різниця за договором поставки складає 110.02 грн.

Представник відповідача погодився із наявністю у нього обов’язку відшкодувати позивачу ці збитки.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає курсова різниця вартості поставленого товару в сумі 110.02 грн.

Судові витрати, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем у зв’язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

За згодою представника відповідача, у судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, та статтями 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» (Роздольненський район, с. Ручґї, вул. Титова, 1А, р\р 260019457 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль», м. Сімферополь, МФО 324021, ЄДРПОУ 32989086, ІПН 329890801226) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофармахім» (м. Дніпропетровськ, вул. Червона, 21А; м. Дніпропетровськ, пров. Білостоцького, 12а, р\р 26007050400021 ЗАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, ЄДРПОУ 24984320, ІПН 249843204623) 214829.60 грн. заборгованості, 21959.54 грн. пені, 3496.13 грн. 3% річних, 16611.63 грн. інфляційних витрат, 110.02 грн. курсової різниці, 2570.07 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення пені в сумі 1930.69 грн. відмовити.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Радвановська Ю.А.