Рішення № 102034634, 20.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/615

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2021 року м. Київ № 440/4694/20

за позовомОСОБА_1 (громадянин Сирійської Арабської Республіки) до 3-я особаДержавної міграційної служби України Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діїСуддя О.В.Головань

Обставини справи:

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України про зобов`язання відповідача визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020 року, справу передано на розгляд судді Головань О.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2020 р. справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні 30.11.2020 р. учасники по справі висловили свої позиції щодо позовних вимог.

З врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №34/з від 17.03.2020р., розпорядження заступника Голови суду від 19.08.2020 р. №4/з "Про посилення карантинних обмежень в Окружному адміністративному суді м. Києва" суд дійшов висновку про можливість завершити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення учасників по справі, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином Сирії, 1983 року народження, за етнічним походженням курд, мусульманин-суніт за релігійними переконаннями. Місце народження та проживання позивача - Сирія, м. Камишлі.

Позивач у 2007 році прибув в Україну на навчання у Запорізьку інженерну академію.

Вперше позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 17 березня 2011 року з приводу загрози через членство в Курдській демократичні партії та за національною ознакою.

Заява ОСОБА_1 про визнання біженцем, від 17.03.2011 була розглянута Управлінням міграційної служби в Харківській області, на підставі наказу УМС в Харківській області від 06.04.2011 р. № 87-о позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про біженців" від 21.06.2011 р. №2557-ІІІ, оскільки заява є необґрунтованою.

19.09.2012 року громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати рішення відповідача №41-12 від 17.05.2012 року та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути скаргу позивача на наказ №87-о від 06.04.2011 року Управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07.11.2012 року у справі 2а-10515/12/2070 у задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Харківського апеляціного адміністративного суду від 16.01.2013 р. у вказаній справі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2012р. по справі № 2а-10515/12/2070 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2013 р. у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

15 вересня 2015 року позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду заяви позивача на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ № 192 від 02.10.2015 року).

Не погодившись з даним рішенням, позивач використав своє право на оскарження, звернувшись до ДМС України зі скаргою на прийняте рішення. ДМС України за результатами розгляду справи позивача прийняло рішення від 24 листопада 2015 р. №35-15 про задоволення скарги на рішення територіального органу ДМС та скасування наказу ГУДМС України у Харківській області від 02.10.2015 р. № 192 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі рішення ДМС України від 24 листопада 2015 р. №35-15, ГУ ДМС України в Харківській області відносно позивача було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ від 04.12.2015 р. № 243).

Рішенням Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №246-16 у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмовлено.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2017р. по справі № 820/4137/16 зазначений позов задоволено:

скасовано рішення Державної міграційної служби України від 24.05.2016 року №246-16;

зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського апеляціного адміністративного суду від 11.04.2017 р. у вказаній справі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2017р. по справі № 820/4137/16 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в позові ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.12.2019 р. у вказаній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасовано та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року залишено в силі.

Зокрема, згідно з позицією Верховного Суду при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації.

В Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]), враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з`являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

Починаючи з травня 2012 року ситуація в Сирії продовжувала погіршуватись, а рівень насильства різко зріс, поширюючись на більшість великих міст, включаючи Дамаск, Алеппо, Хомс, Дера`а, Хаму, Ідліб , Камишлі, Сувайду. Більшість військових дій сконцентрована в основних містах, розташованих на заході країни, але сільська місцевість також втягується у конфлікт. У брифінгу Міжнародної Амністії йдеться про те, що сирійська армія веде не вибіркове повітряне бомбардування та артилерійські атаки в районі Джабал Аль-Завія , інших частинах Ідлібу та північних регіонах Хами. Представники Міжнародної Амністії стали свідками щоденних не вибіркових авіа ударів та бомбардувань, націлених на міста та села по всьому регіону впродовж свого візиту (у період з 31 серпня по 11 вересня 2012 року).

Кількість людей, що загинули після початку насилля, за повідомленнями, більше 100 тисяч, а 6,8 мільйона людей, або третина населення, потребує гуманітарної допомоги, що значно більше у порівнянні з 1 мільйоном людей - станом на березень 2012 року.

Таким чином, у регіоні м. Дамаск, в якому проживав позивач та його родина, існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

Управління Верховного комісара ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз`єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в`їзду громадян Сирії з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм.

У своїх рекомендаціях Управління Верховного комісара ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов`язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Відповідно до пункту 171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.

При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом.

Разом з тим, звертаючись в Україні за захистом, позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; до того ж, позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Проте, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 28.01.2020 р. №08-20 на виконання вказаного судового рішення зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 14.02.2020 р. №59 розпочато повторний розгляд заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30.06.2020 р. затверджено висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , згідно з яким зазначено, зокрема, наступне.

Позивач пройшов військову службу на початку 2000-х років. Згідно з інформацією УВКБ ООН "Актуальна інформація про країну походження в допомогу при використанні рекомендації УВКБ ООН по Сирії: "Незаконний виїзд" з Сирії та пов`язані з ним питання про визначення потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулку із Сирії" від 01.02.2017 р.: "чоловіки призовного віку від 18 до 42 років повинні мати дозвіл військомату для того, щоб виїхати з Сирії на законних підставах". Отже, заявник не ухилявся від проходження служби в армії і мав усі дозволи з боку державних органів для виїзду з країни.

Заявник не навів жодних конкретних фактів щодо вербування його до лав збройних сил Сирії після виїзду, а також відсутня інформація про отримання таких повідомлень (повісток) його родичами.

Під час розгляду справи заявник не повідомляв про наявність у нього пацифістських поглядів або релігійних переконань, які б не дозволяли йому брати до рук зброю, не повідомляв, що несення військової служби потребує його участі у військових діях, що суперечить його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим переконанням совісті.

Також згідно загальнодоступної інформації у Сирії особу може бути звільнено від військової служби через сплату певної суми коштів. А також у 2018 р. оголошено амністію для військових дезертирів та осіб, які ухиляються від служби.

Щодо вивчення поточної ситуації по країні походження у висновку зазначено з посиланням на вивчення загальнодоступної інформації по країні походження щодо покращення ситуації у Сирії, зокрема, у Дамаску та прилеглих провінціях.

За повідомленням ЗМІ Шведське агентство з міграції більше не видаватиме посвідки на проживання всім біженцям, які приїжджають із Сирії, завершивши політику, яка протягом останніх шести років дозволила отримати притулок понад 100 000 сирійців.

Також у висновку наводяться посилання на численні повідомлення ЗМІ різних країн щодо припинення військового конфлікту на більшій частині території Сирії, а поточна безпекова ситуація характеризується відсутністю безпосередніх безпекових загроз.

Рішенням Державної міграційної служби України від 30.07.2020 р. №321-20 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , про що останньому скеровано повідомлення №93 від 13.08.2020 р.

Позивач - громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 - вважає вказане рішення протиправним та просить його скасувати, посилаючись на ситуацію у Сирії, яка згідно з численними джерелами залишається небезпечною.

Відповідач - Державна міграційна служба України - проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на проведення повторного розгляду заяви позивача з врахуванням висновків Верховного суду, у повній відповідності до вимог законодавства.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

В даному випадку оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від № 321-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , прийнято 30.07.2020 р., доведено до відома позивача шляхом отримання ним повідомлення від 13.08.2021 р. №93 під підпис 21.08.2021 р. згідно з його заявою.

З позовом позивач звернувся 28.08.2020 р. до Полтавського окружного адміністративного суду в передбачений п`ятиденний строк.

Згідно статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано; із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом № 3671-VI.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до п.13 ч.1 статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10 грудня 1984 року Конвенцію "Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання", ратифіковану 26 січня 1987 року.

Конвенцією "Про статус біженців", підписаною Державами ООН 28 липня 1951 року та Протоколу до неї 1967 року визначено термін "біженець", який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 передбачено, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціально ї групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 7 статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Обов`язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Натомість, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Ст. 10 Закону № 3671-VI визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виписані у ст. 6 Закону.

Пунктом 10 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" зауважено, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід враховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Пленум Вищого адміністративного суду України звернув увагу та чітко зазначив, що об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При розгляді зазначених справ судам слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Як встановлено під час розгляду судових справ щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.09.2015 року вказує, що на даний момент існує загроза його життю в країні його походження Сирії через війну. Крім того, позивач також зазначив, що його також можуть призивати до урядової армії і змусити приймати участь у військових діях. Через те, що він курд - його переслідують та він не може працювати та розмовляти на рідній мові. Позивач стверджує, що в разі повернення до Сирії, йому буде загрожувати небезпека через військовий конфлікт та що його вб`ють терористи.

Проте, зважаючи на значну нестабільність ситуації в Сирії, внутрішній збройний конфлікт та намагання усунення уряду країни, необхідно зазначити, що згідно з п. 164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, особи, які змушені покинути країну походження, або не можуть повернутись в результаті внутрішніх та міжнародних збройних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов`язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.

Крім того на співбесіді позивач повідомив, що всі його рідні, які також є курдами, безперешкодно мешкають в Сирії, мають можливість здобувати освіту та працювати.

Батько позивача працює в державному органі та отримує зарплатню.

Це свідчить про відсутність фактів утиску права на працю та задоволення соціальних потреб сім`ї, а також соціальної дискримінації їх, як представників курдської національності.

Повідомлені позивачем побоювання постраждати від рук бойовиків ісламської радикальної організації "Ісламська держава" через свою приналежність до курдів (національна ознака у визначенні терміну біженець), не підтверджується інформацією по країні походження - територія проживання сирійських курдів знаходиться під їх контролем, також у позивача є можливість дістатися цієї території.

Загрози для позивача з боку ІДІЛ, а саме можливості постраждати від рук бойовиків через його приналежність до курдів, зараз немає, оскільки район, де проживав позивач у Сирії, звільнений від ІДІЛ, що підтверджує відсутність небезпеки переслідування за національною ознакою з боку ІДІЛ.

Крім того, за інформацією щодо загонів самооборони курдів визначено, що курдські формування комплектуються виключно на добровільній основі, тобто відсутній ризик для позивача щодо обов`язкового призову на військову службу.

Згідно з п. 167 глави V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року щодо статусу біженців, факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином. Отже, викладений позивачем факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Також встановлено, що до Головного управління ДМС України в Харківській області позивач звернувся з метою у будь-який спосіб легалізуватися на території України, оскільки він нелегально перебуває на території України. У співбесіді від 20 січня 2016 року позивач пояснює свої звернення до ГУ ДМС України в Харківській області тим, що "він хоче зробити свої документи через міграційну службу. Для того, що б отримати довідку, тому що міліція запитує документи, тому щоб зробити якісь документи, звернувся з заявою до міграційної служби".

Згідно матеріалів справи паспорт позивача знаходиться в управлінні ДМС у Запорізькій області, та за твердженням позивача він звертався у серпні 2015 року до посольства Сирії в м. Києві, але не зробив паспорт, тому що треба було заплатити гроші в сумі 400 євро, яких у нього не було. На питання щодо можливого звернення до посольства Сирії відносно отримання паспорту, позивач відповів, що "Сірійській паспорт йому не потрібен. Він буде громадянином України" (протокол співбесіди від 20.01.2016).

Згідно з п. 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Заявник, прибувши в Україну 2007 році, звернувся до Управління міграційної служби у Харківській області вперше лише у березні 2011 року, вдруге - у вересні 2015 року майже через два с половиною роки після прийняття ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду у січні 2013 року про залишення без задоволення його апеляційної скарги та ухвали Вищого адміністративного суду України у березні 2013 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження.

З вказаних підстав відповідач дійшов висновку про те, що у разі повернення до країни свого походження, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, а тому позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При новому розгляді заяви позивача додатково було з`ясовано документування позивача новим паспортом громадянина Республіки Сирія, і його копія долучена до матеріалів справи, перебування позивача у м. Полтава, де він працює, народження третьої доньки та набуття старшими доньками громадянства України.

Під час співбесіди (протокол від 15.06.2020 р.) щодо підстав, які заважають йому повернутися до Сирії позивач зазначив війну, неможливість залишити сім`ю в Україні, незгоду дружини їхати до Сирії.

Також позивач зазначив, що м. Камишли (рідне місто позивача) знаходиться під захистом урядових військ Сирії, США, Росії, загонів самооборони курдів. Батьки позивача перебувають на пенсії. Позивач бажає отримати громадянство України.

Тобто, під час нового розгляду заяви позивача ним не було надано нової інформації щодо відповідності його критеріям отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбаченим п.1, 13 ч.1 статті 1 Закону № 3671-VI, тоді як позивач підтвердив, що фактично його метою є легалізація свого перебування на території України та отримання громадянства України.

Як зазначено вище, скасовуючи постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та залишаючи без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, якою зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Верховний Суд зазначив про те, що міграційною службою не враховано інформацію про країну походження.

Згідно з висновком від 30.06.2020 р. Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, міграційним органом детально вивчалася інформація про ситуацію в Сирії станом на час повторного розгляду заяви, про що свідчить зміст висновку з переліком джерел ЗМІ та доповідей міжнародних та інших організацій.

Узагальнено зібрана інформація свідчить про покращення ситуації у районі Дамаску та прилеглих регіонах, де знаходиться м. Камишли і відсутність відомостей про ведення там воєнних дій.

Також відповідачем враховано інформації ЗМІ щодо зміни політики Шведського агентства з міграції, яке більше не видаватиме посвідки на проживання всім біженцям, які приїжджають із Сирії, завершивши політику, яка протягом останніх шести років дозволила отримати притулок понад 100 000 сирійців. https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/08/30/7100252/

Зокрема, у своїй новій правовій оцінці агентство заявило, що не вважає людей, які проживають у сирійській столиці Дамаску , а також у сусідніх південних провінціях Ріф Дімаш , Дараа , Сувейда та Кунейтра , такими, яким загрожує небезпека тільки через місце проживання.

Те саме стосується людей, які проживають у Хассаці, північно-східному куточку країни. Ті, хто проживає в портовому місті Латакія і навколо нього, також не матимуть автоматичного права на притулок.

У суду відсутні підстави для висновку про неналежне виконання міграційним органом висновків Верховного Суду під час повторного розгляду заяви позивача.

Крім того, суд наголошує, що предметом розгляду по справі не є видворення позивача з території України, а відсутність чи наявність підстав для надання йому статусу біженця.

Також суд зазначає, що відсутність у позивача статусу біженця не позбавляє його права легалізувати своє перебування в України у зв`язку з наявністю родини.

Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів власних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийнятні (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституції та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних принципів у даному випадку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 20.12.2021 р.