Постанова № 10203219, 29.06.2010, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а-2080/10/1970

"29" червня 2010 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді Загорського О.О., при секретарі Мельничук С.М.

за участю представника позивача - Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Гафтко Н.Л.;

представника відповідача Савченка Д.О.;

представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі позовну заяву Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Ремпобуттехніка», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Тернопільський міськрайонний центр зайнятості, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені 7134,56 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТЗОВ«Завод «Ремпобуттехніка», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про стягнення 7018,75 грн. адміністративно-господарських санкцій та 115,81 грн. пені.

Представник позивача позов підтримала, надала пояснення аналогічні позовним вимогам та вказала, що відповідачем протягом 2009р. не подавались звіти до Тернопільського МРЦЗ про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів, просила позов задовольнити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТернопільськийМРЦЗ, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча про день, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, ухвалою суду від 10.06.2010р.

Заслухавши думку сторін, враховуючи, що інформація, яку суд просив надати Тернопільський МРЦЗ, долучена до матеріалів справи представником позивача, продовження судового розгляду без участі представника третьої особи не призведе до порушення прав та інтересів сторін або інших учасників процесу, суд ухвалив продовжувати розгляд справи без участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Тернопільського МРЦЗ.

Представник позивача проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні викладеним в запереченні проти позову та вказав, що оскільки ТОВ «Завод «Ремпобуттехніка»за результатами фінансово-господарської діяльності працює збитково і прибутку за результатами звітного року не отримало, то відповідач не повинен сплачувати адміністративно-господарську санкцію.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши подані докази, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з ч.1ст.67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

ТОВ «Завод «Ремпобуттехніка»протягом 2009 року звіти за формою №3-ПН до Тернопільського МРЦЗ не подавались, що підтверджується довідкою Тернопільського МРЦЗ №04/49/2931 від 07.06.2010р. Представник відповідача вказаного не спростовував, а тому суд приходить до переконання, що відповідачем не вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів.

Судом критично оцінюється посилання відповідача на ч. 3 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі по тексту - Закон) у відповідності до якої сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), оскільки ч. 5 ст. 20 Закону, передбачено, що у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених правових норм, суд приходить до переконання, що законодавцем визначено як джерело сплати адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу створених робочих місць для інвалідів не тільки прибуток, а й інше майно підприємства.

Також критично судом оцінюється посилання відповідача на особливості умов праці на їх підприємстві та наявність 1 посади з особливими умовами праці, оскільки з долучених відповідачем до матеріалів справи висновку Головного державного експерта з умов праці №05-02/701 від 23.10.2006р. та листа Головного управління праці та соціальної політики Тернопільської облдержадміністрації №01-02/3196 від 17.10.2006р. вбачається, що відповідачем самостійно наказом по підприємству від 22.08.1996р. №24 не підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №2 працівникам робочого місця «ливарник-формувальник», а до пільгового стажу, який надає працівнику право на таку пенсію, повинен зараховуватись лише період роботи з 10.03.1977р. по 21.08.1992р., а отже на час розгляду справи судом не здобуто доказів, які б підтверджували наявність у відповідача посад з особливими умовами праці.

Посилання позивача на норму ч. 1 ст. 17 Закону щодо можливості працевлаштування інваліда тільки на робочі місця, де існують звичайні умови праці, суд оцінює критично, оскільки ч. 1 ст. 17 Закону в зазначеній редакції діла тільки до 23.02.2006р., коли Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість»№3483-IV, яким ч. 1 ст. 17 Закону викладено в новій редакції, в якій звичайні умови праці на підприємстві не є обовязковою умовою для працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 року №875ХІІ (надаліЗакон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості 1 робочого місця.

Згідно ст.20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно п.3 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохорони праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Пунктом 14 зазначеного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998 року затверджена норма статистичної звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)», яка подається підприємствами щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1ст. 19 Закону, вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка згідно Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 р., обчислюється виходячи із 120 % річних облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

У відповідності до розрахунку ТОВ Фонду соціального захисту інвалідів вбачається, що розмір адміністративно-господарських санкцій за 2009 рік становить 7018,75 грн., а сума пені 115,81 грн.

Приходячи до переконання про задоволення позовних вимог Судом враховано, що відповідач подаючи Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік форми №10-ПІ, самостійно визначив для себе норматив працевлаштованих інвалідів в кількості 1 посади та розмір адміністративно-господарської санкції в розмірі 7018,75 грн, яку самостійно не сплатив.

Згідно вимог ст.ст. 69, 70 КАС України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний звязок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і обєктивно зясувавши обставини справи, усунувши із судового розгляду все що не має значення для вирішення справи по суті, дослідивши докази в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ч.2 ст.19, ч.1 ст.67 Конституції України, ст.ст. 7, 11, 35, 69-72, 79, 86, 128, 153, 158-163, 167 КАС України, ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Ремпобуттехніка»код 03056917, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 32 на користь на користь Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - р/р 31211230700002, ГУДКУ в Тернопільській обл., 50070000, МФО 838012, код одержувача 23588094, - 7018,75 грн. адміністративно-господарських санкцій та 115,81 грн. пені.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня постановлення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги у порядок і строк, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

/в повному обсязі постанова складена 30.06.10 року/

Головуючий суддяЗагорський О.О.

копія вірна

СуддяЗагорський О.О.