Ухвала суду № 101993014, 17.11.2021, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/354/21

Провадження № 2/327/123/2021

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

17.11.2021 року смт.Розівка

Суддя Розівського районного суду Запорізької області Кущ Т.М., отримавши позовну заяву ОСОБА_1 до Розівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області (далі – Розівський ОЗЗСО І-ІІІ ступеню) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

12 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Розівського ОЗЗСО І-ІІІ ступеню з вимогою визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи та поновити його на роботі, а також зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, приходжу до висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у стст.175,177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Так, позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України).

Згідно з ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Однак, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не надано суду документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Так, у позовній заяві позивач посилається як на підставу звільнення його від сплати судового збору на положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі – Закон), яким передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За змістом позовної заяви та наведених мотивів позивачем оспорюється наказ про відсторонення від роботи та фактично порушується питання про допуск до роботи, адже позивач не звільнена, а лише відсторонена. Використання позивачем певної назви матеріально-правової вимоги не змінює дійсної суті вимоги.

За відсутності наказу про звільнення - відсторонення від виконання посадових обов`язків не є звільненням з посади, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - не є стягненням заробітної плати.

Отже, оскільки предметом цього позову є оскарження наказу про відсторонення позивача від роботи, яке по своїй суті є призупиненням виконання нею своїх трудових обов`язків, а не звільненням із займаної посади/роботи/професії, що мало б наслідком вирішення питання про поновлення на роботі такого працівника, доводи позивача про наявність пільг при зверненні до суду із зазначеним у заяві питанням з підстав, наведених у позові, судом не приймаються.

Відповідно до постанови Верховного Суду в справі №728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 погодилася з попередніми правовими позиціями Верховного суду України, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не належать до вимог, за пред`явлення яких до роботодавця працівники-позивачі звільняються від сплати судового збору.

Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 761/943/18.

В своїй постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 182/729/17 Верховний Суд висловив думку про те, що згідно з частиною першою статті 94 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Із положень приписів стст.94,116,117 КЗпП України та стст.1,2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №12-301гс18 дійшла висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Тобто, заробітна плата, яку просить стягнути позивач, за своєю суттю є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, що не підпадає під категорію пільг при сплаті судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону.

Отже, при відсутності у позовній заяві та матеріалах позову відомостей про наявність інших пільг при зверненні до суду, позивач ОСОБА_1 має сплатити судовий збір на загальних підставах.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року встановлений у розмірі 2270 грн.

За положенням ч.1 ст.3 Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

За ч.2 ст.4 Закону ставка судового збору за позовну вимогу немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, у грошовому еквіваленті становить 908 грн..

Також п.1 ч.2 ст.4 Закону визначено, що за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру до сплати підлягає судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відтак, позивачу необхідно сплатити судовий збір за дві заявлені ним позовні вимоги, а саме: за вимогу немайнового характеру - визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908,00 грн., та за вимогу майнового характеру - зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб – після визначення ціни позову.

Крім того, всупереч положенням пп.6,9 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачем у позовній заяві не вказано відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися та не зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Також суд звертає увагу позивача на необхідність уточнити зміст позовних вимог, зазначивши в прохальній частині позову реквізити документа, який оскаржується, та повне найменування сторін по справі, замість невірних «позивач» та «відповідач».

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовна заява не відповідає вимогам цивільно-процесуального закону.

За таких обставин, суд пропонує позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме, уточнити зміст заявлених вимог, оформити позовну заяву у відповідності до вимог ст.175 ЦПК України, додати документ, що підтверджує сплату судового збору за кожною з вимог, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, зазначити ціну позову.

Відповідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у стаття 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

На підставі викладеного, керуючись ст.185 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Розівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Розівської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи поновлення на роботі, - залишити без руху.

Надати позивачеві строк для усунення недоліків в межах 7 (семи) днів з дня вручення ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Т.М. Кущ