Постанова № 10199285, 14.06.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2010 р. справа № 2а-11015/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-28

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Чучко В.М.

при секретаріКаморнікові Д.Ю.

за участю представників: позивача Гольдарба Я.Ю. (довіреність від 20.05.10р. року № 615/01), відповідача не з'явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Тютюнова компанія «Хамадей» до Донецького обласного центру зайнятості про визнання протиправним і скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Тютюнова компанія «Хамадей» (надалі ДП «ТК «Хамадей», позивач) звернулася до суду із позовом до Донецького обласного центру зайнятості (далі за текстом Центр зайнятості, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за проведеною перевіркою додержання законодавства про зайнятість ДП «ТК «Хамадей», Центром зайнятості встановлені порушення: використання праці іноземця без відповідного дозволу, за результатами якої (перевірки) винесено рішення про накладення штрафних санкцій, яке заявник вважає незаконним, оскільки Дочірнім підприємством у той період часу не використовувалась праця іноземця, так як ця особа знаходилась у відпустці. З огляду на наведене, заявник просить скасувати вказане рішення як таке, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що використання праці іноземців на умовах трудового договору свідчить про наявність трудових відносин, а отже відповідачем порушені приписи законодавства в частині заборони використання праці іноземця без відповідного дозволу на працевлаштування, оскільки такий дозвіл на момент перевірки був відсутній. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.03.2010 року Центром зайнятості проведена перевірка Дочірнього підприємства щодо додержання законодавства про зайнятість, якою зокрема встановлено, що при використанні праці громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 позивачем не дотримано вимог порядку видачі, продовження строку дії та аналування дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянств, зокрема у період з 14.02.2009 року по 13.03.2009 року ДП «ТК «Хамадей» знаходилося у трудових відносинах із вказаною вище громадянкою іноземної держави, без дозволу на працевлаштування в Україні.

На підставі даної перевірки відповідачем складене рішення № 76 від 29.03.2010 року про накладення штрафних санкцій за порушення ст.8 Закону України «Про зайнятість населення», за яким на ДП «ТК «Хамадей» накладено штраф у розмірі 12100,00 грн.

Виходячи із матеріалів справи слідує, що 03.12.2003 року на работу до Дочернього підприємства «Тютюнова компанія «Хамадей» прийнята громадянка Російської Федерації ОСОБА_3 (посвідка на постійне проживання НОМЕР_1).

14.11.2008р. із вказаною громадянкою укладений контракт, стороком дії 1 (один) рік.

За наказом ДП «ТК «Хамадей» від 05.11.2008 року ОСОБА_3 надана відпустка по догляду за дитиною до 3 (трьох) років з 06.11.2008 року по 27.08.2010 року.

Отже, в період 14.02.2009 року по 13.03.2009 року, в тому числі і станом на даний час, громадянка ОСОБА_3 знаходиться у відпустці.

Виходячи із преамбули Закону України «Про зайнятість населення», до предмету регулювання даного нормативно-правового акту відносяться правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Статтею 8 цього ж Закону визначено право громадян на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З огляду на наведене слідує, що правовою підставою для застосування санкцій є саме встановлення фактів використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці.

У відповідності до ст. 43 Конституції України декларує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За нормами ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Роботою є певні завдання та обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою («Класифікатор професій ДК 003:2005. Покажчик професійних назв робіт за кодами професій», затверджений наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 року № 375).

Згідно ст. 139 цього ж Кодексу, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ст. 140 вказаного Кодексу).

У відповідності до ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Відповідно до ст.ст. 94, 115 цього ж Кодексу, заробітна плата (винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу) виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Стаття 153 КЗпП України покладає обовязок на власника або уповноваженого ним органу створювати безпечні і нешкідливі умови праці. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Виходячи із системного аналізу вказаних правових норм КЗпП України (ст.ст. 21, 94, 139, 115, 140, 142, 153) слідує, що право на працю кореспондує із обовязками працівника: виконувати роботу, визначену трудовим договором, та дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, а власник, у свою чергу, зобовязаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати відповідні умови праці.

Отже, при виконанні трудових обовязків, працівник повинен виконувати відповідну роботу з дотриманням трудової та технологічної дисципліни (що має право вимагати від працівника власник), а власник зобовязаний своєчасно сплатити працівникові заробітну плату і забезпечити відповідні умови праці (що, у свою чергу, має право вимагати працівник). Наявність вказаної сукупності взаємних прав та обовязків є підтвердженням юридичного факту виконання працівником роботи.

Таким чином, знаходження робітника на лікарняному, у відпустці, тощо, не може бути підтвердженням виконання працівником роботи (використання власником праці робітника), оскільки у цей період працівник не виконує встановлену трудовим договором роботу та не дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем у якості підтвердження предмету позову, можна вважати належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно обґрунтовує незаконність акту відповідача, так як у ході судового розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведені факти саме використання позивачем праці громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 у період з 14.02.2009 року по 14.03.2009 року, оскільки, як вірно зазначив позивач, наявність трудових відносин та використання праці не є тотожними поняттями.

Таким чином, на думку суду, спірне рішення про накладення штрафних санкцій від 29.03.2010 року прийняте відповідачем необґрунтовано та з порушенням діючого законодавства, не відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

Оскільки адміністративний позов позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено в повному обсязі, суд присуджує з Державного бюджету України всі документально підтверджені витрати останнього, зокрема: судовий збір у розмірі 3 гривні 40 коп.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Дочірнього підприємства «Тютюнова компанія «Хамадей» до Донецького обласного центру зайнятості задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати Рішення до Акту перевірки № 76 від 29.03.2010 року про накладення штрафних санкцій за порушення статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 29.03.2010 року.

Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Тютюнова компанія «Хамадей» (83047, м. Донецьк, вул. Антропова, 2-2а; п/р 26004301591952 у філії «Пролетарське відділення Промінвестбанку у м. Донецьку, МФО 334301; код за ЄДРПОУ 25113455) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 14.06.2010 року. Повний текст постанови виготовлений 18.06.2010 року.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Чучко В.М.