Рішення № 101982074, 29.09.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/40/21

Провадження №2/639/746/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого – судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря – Волкової С.І.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс-Банк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2021 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся позивач ОСОБА_3 з позовом, який в подальшому був уточнений, до відповідачів ПАТ КБ «Правекс-Банк», ОСОБА_4 , і просить суд визнати недійсним договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою 29,4 кв.м., що укладений 12.11.2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за р.№2283 та судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12.11.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.11.2019 року у справі № 639/485/17 (набрало законної сили 26.12.2019) встановлено даний факт, а також визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку вказаної квартири. В квітні 2018 року під час ознайомлення з матеріалами справи №639/1230/18 в Жовтневому районному суді м. Харкова ОСОБА_3 вперше ознайомився зі змістом спірного договору іпотеки. Так, між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк» 12.11.2007 року укладений договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою - 29,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за р. № 2283. ОСОБА_3 , як співвласник квартири, свою згоду на передачу її в іпотеку не надавав, що є порушенням ч.ч. 2, 3 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 369 ЦК України в редакціях, чинних на день укладення спірного договору. При цьому є неправильною позиція банку, яка неодноразово ним висловлювалась в інших судових процесах, про те, що з дня визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 квартири, до нього перейшли права та обов`язки іпотекодержателя в порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку». ОСОБА_3 не перебрав на себе прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки не укладав з іпотекодавцем ОСОБА_4 жодних правочинів, які б стосувались набуття ним права власності на всю чи частину іпотечної квартири. Заочним рішенням суду про визнання за ним права власності на 1/2 частину спільно нажитої із ОСОБА_4 квартири, він захистив своє, невизнане ОСОБА_4 право співвласника квартири, що набута ними у фактичних шлюбних відносинах ще до укладення договору іпотеки. Невизнання ОСОБА_4 права власності на 1/2 квартири за ОСОБА_3 полягало в тому, що вона одноособово розпорядилась квартирою, передавши її банку в забезпечення кредиту. Визнання Жовтневим районним судом м. Харкова права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_3 відбулось станом на день її придбання та у період перебування вказаних осіб у фактичних шлюбних відносинах, а не внаслідок подання ним відповідного позову до ОСОБА_4 . Отже ОСОБА_3 не набув (отримав) право власності на половину квартири, а захистив свої права співвласника шляхом визнання цього права у судовому порядку. Таким чином, на думку позивача, оспорюваний договір іпотеки суперечить ч.ч. 2-4 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» в редакціях, чинних па день укладення договору іпотеки, оскільки співвласник квартири ОСОБА_3 не надавав нотаріально посвідченої згоди на передачу квартири в іпотеку АКБ «Правекс-Банк».

З огляду на викладене, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.01.2021 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс-Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки - залишений без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду від 12.01.2021 року представником позивача вказані недоліки позовної заяви були усунуті, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29.01.2021 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс-Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки. Призначено судове засідання. Клопотання представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про витребування доказів – задоволено. Зобов`язано Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Правекс-Банк» надати суду: належним чином завірену копію договору іпотеки, укладеного 12.11.2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Правекс-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за р.№2283, відповідно до якого була передано в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.01.2021 року заяву представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 – задоволено. Залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс-Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки в якості співвідповідача - ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , змінивши її процесуальний статус третьої особи.

Разом з тим, 01.03.2021 року на адресу суду від представника відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк» надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що разом із договором іпотеки № 12006-172/07Р від 12 листопада 2007 року того ж самого дня, на забезпечення виконання зобов`язань між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №12006-172/07Р, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальником за договором іпотеки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року та можливих змін та доповнень до нього. Договір поруки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є. у реєстрі за №4625, особу громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність перевірено. Зміст останнього не суперечить ЦК України, іншим акта цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, сторони договорів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їхнє волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відтак, співвласник ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим Договором поруки №12006-172/07Р від 12.11.2007 року зобов`язався за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_4 за договором іпотеки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року. Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 при укладенні спірних договорів діяли свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняли рішення про вибір банку та вступили з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочинів і умови договору. ОСОБА_3 засвідчив своїми особистими підписами в присутності нотаріуса Янової О.Є., що ознайомлений та згодний як зі змістом вищевказаних договорів, так і з умовами додаткових договорів до них, безпосередньо Анкети-Заяви поручителя - фізичної особи (отримання іпотечного кредиту) від 30.10.2007 року, Договору поруки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року, Договору іпотеки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року. Крім того, ОСОБА_3 протягом тривалого часу виконував зобов`язання за договором, не ставлячи під сумнів його дійсність. Позивач у справі був обізнаний та надав письмову згоду про передачу ОСОБА_4 квартири в іпотеку, про що свідчить його підпис у Анкеті-Заяві поручителя - фізичної особи (отримання іпотечного кредиту) від 30.10.2007 року, Договорі поруки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року, а тому початок перебігу строку давності для звернення з позовом за захистом порушеного права в нього виник саме з 12.11.2007 року. ОСОБА_3 був обізнаний про намір його дружини як позичальника за договором іпотеки № 12006-172/07Р від 12.11.2007 року, передати в іпотеку банку квартиру, оскільки кредит надавався банком з цільовим призначенням для придбання вказаної квартири, про що свідчить і запис в договорі поруки, який підписаний позивачем. Відтак, у задоволенні позовних вимог у справі №639/40/21 слід відмовити з підстав пропуску ним строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позову.

10.03.2021 року представником позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 подана відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позов у повному обсязі, обґрунтовуючи незгоду з доводами відзиву.

13.04.2021 року на адресу суду від представника відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 29.09.2021 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на викладені у позові та відповіді на відзив обставини та судову практику. В тому числі стверджував, що позивач дізнався про укладення спірного договору іпотеки лише у квітні 2018 року під час судового провадження у справі №639/1230/18.

Представник відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк» Хоміч А.А. заперечував проти задоволення вищевказаного позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, просив відмовити позивачу у задоволені позову. Також представником відповідача заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.08.2020 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке задоволено судом.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, повідомлена про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не перебували між собою в зареєстрованому шлюбі, в тому числі і 12.11.2007 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Аверіною М.Е. та зареєстрованого за №2275, ОСОБА_4 придбала (прийняла у власність) двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 29,4 кв.м., загальною 52,3 кв.м. за ціну 282 800 грн., з яких 28 280 грн. кошти покупця, а 254 520 грн., що по курсу Національного Банку України станом на 12.11.2007 року є еквівалентом 50 400 доларів США - кредитні кошти, надані покупцеві АКБ «Правекс-Банк» згідно кредитного договору №12006-172/07Р від 12.11.2007 року, які продавець отримав повністю від покупця, ще до підпису цього договору (а.с. 7).

Між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк» 12.11.2007 року укладений кредитний договір №12006-172/07Р, відповідно до якого банк надає позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 50 400,00 доларів США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог п.6.1.14. даного Договору. Кредит надається позичальникові строком з 12.11.2007 року до 12.11.2022 року зі сплатою 12,8 відсотків річних. Відповідно до п.п.3.1,3.2,3.3 договору - для забезпечення зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасну сплату відсотків, а також відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов даного договору, позичальник протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання даного договору передає в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно. Умови передачі нерухомого майна в іпотеку, звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно регулюються договором іпотеки, що укладається банком з позичальником. При непогашенні заборгованості позичальника перед банком в повному обсязі банк звертає стягнення на майно позичальника відповідно до чинного законодавства України (а.с.47-52, 91-96).

В забезпечення кредитного договору 12.11.2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 , як поручителем, укладено договір поруки № 12006-172/07Р, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є. за р. № 4625, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором №12006-172/07Р від 12.11.2007 р. у розмірі та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 12.11.2022 року у розмірі 50 400 доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості. Як зазначено в п.1.2 договору, поручитель стверджує, що він ознайомлений зі змістом зобов`язання, яке забезпечено порукою за цим договором, та не має претензій до умов кредитного договору, що є невід`ємною частиною даного договору. Відповідно до п.4.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до 12.11.2025 року (а.с. 59-61).

Також між ОСОБА_4 як іпотекодавцем та АКБ «Правекс-Банк» як іпотекодержателем 12.11.2007 року укладено договір іпотеки №12006-172/07Р, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за р. № 2283, відповідно до якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором №12006-172/07Р від 12.11.2007 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, надалі – основне зобов`язання, передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 (а.с.53-58, 97-104).

Укладенню зазначеного вище договору передувало заповнення позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 анкет-заяв.

Так, в анкеті-заяві поручителя – фізичної особи (отримання іпотечного кредиту), підписаної ОСОБА_3 , 30.10.2007 року зроблено відмітку у відомостях про сім`ю, а саме: зазначено про те, що він знаходиться в цивільному шлюбі 7 років, дружина ОСОБА_4 . Аналогічні відомості містить і анкета-заява фізичної особи (отримання іпотечного кредиту), підписана ОСОБА_4 29.10.2007 року стосовно знаходження у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 , крім того анкета ОСОБА_4 містить відомості про знаходження у власності ОСОБА_4 на праві спільної власності квартири за адресою: АДРЕСА_4 , однак в графі «планування кредиту» вказано суму 53200 доларів США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 62-64, 105-107).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.11.2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Акціонерне товариство «Правекс Банк» задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2001 року по грудень 2016 року включно. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 3349 грн. 16 коп. Рішення набрало законної сили 26.12.2019 року. (а.с. 8-13).

Також в мотивувальній частині вказаного рішення судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом про встановлення права власності на 1/2 частину квартири у січні 2017 ОСОБА_3 тим самим прийняв на себе зобов`язання по оплаті залишку кредитної заборгованості у визначеній частині, не оспорював суму кредиту та відсотків, що підлягає поверненню, після припинення з ОСОБА_4 сімейних відносин кредитні кошти не повертав, нараховані відсотки не сплачував. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Крім того рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.09.2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 – задоволені повністю. Вирішено стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного товариства «Правекс Банк» заборгованість за кредитним договором № 12006-172/07Р від 12 листопада 2007 р. в сумі 22 620 (двадцять дві тисячі шістсот двадцять) доларів США 47 центів США, що складається із заборгованості по тілу кредиту - 19 583,54 долари США, процентів за користування кредитними коштами -3 036,93 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Правекс Банк» судові витрати по 4601,69 грн. з кожного.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й інші юридичні факти.

Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є порушення стороною (сторонами) загальної заборони того, щоб зміст правочину суперечив положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства саме на момент його вчинення.

Згідно зі ст. 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч.2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм права у їх взаємодії й взаємозв`язку необхідно зробити висновок, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Такі за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі № 6-1622цс15, від 21.10.2015 року у справі № 6-1568цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15, від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16.

Між тим представник позивача у відповіді на відзив посилається на правовий висновок, що міститься у постанові від 21.11.2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, згідно з яким Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Однак, останній правовий висновок до правовідносин, встановлених у даній справі, на думку суду, застосуванню не підлягає з наступних підстав.

На момент виникнення спірних правовідносин – укладення договору іпотеки від 12.11.2007 року, що є предметом спору, сімейні правовідносини вже регулювались Сімейним кодексом України, який набув чинності 01.01.2004 року.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

В ст.74 СК України передбачено право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Між тим ст.21 СК України містить поняття шлюбу, а саме, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

За обставинами справи, встановленими у постанові від 21.11.2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18 - іпотечне майно було придбано одним із подружжя під час зареєстрованого шлюбу і в такому випадку діяла передбачена СК України презумпція спільності майна, придбаного під час зареєстрованого шлюбу, що не було взято до уваги під час укладення договору іпотеки. В даному ж випадку іпотечне майно - квартира АДРЕСА_2 придбана відповідачем ОСОБА_4 і зареєстрована за нею на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2007 року, укладеного не під час зареєстрованого шлюбу, спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначена квартира визнана лише на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.11.2019 року, яке набрало законної сили 26.12.2019 року.

Враховуючи викладене на момент укладення спірного договору іпотеки між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк» щодо квартири АДРЕСА_2 у банку були відсутні передбачені законом або рішенням суду підстави вважати, що зазначене майно є спільним сумісним майном, а отже і був відсутній обов`язок отримання нотаріально посвідченої згоди співвласників на підставі ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку». Інших підстав для визнання недійсним спірного договору іпотеки позивач не зазначає.

За таких умов суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог, приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою 29,4 кв.м., укладеного 12.11.2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «Правекс-Банк», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за р.№2283.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Статтею 72 СК України передбачено застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, п озовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

При цьому у постанові №6-17цс17 від 22.02.2017 року Верховним Судом України викладено правову позицію, відповідно до якої до вимог про визнання недійсними правочинів щодо спільного майна подружжя застосовується строк позовної давності у три роки, який розраховується не з моменту розірвання шлюбу, а з моменту, коли особа довідалась про порушення її права.

Між тим в даному випадку суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги суперечать чинному законодавству, тому, відмовляючи в задоволенні позову по суті, суд не вдається до оцінки доводів учасників справи стосовно пропуску позивачем строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір, а також витрати на правову допомогу на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 4, 5,11-13, 76-81, 128, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 3, 203, 215, 369, 572, 578 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс-Банк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_5 ;

Відповідачі:

-Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Правекс-Банк», ЄДРПОУ:14360920 місцезнаходження: м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/2;

-ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено 17.12.2021 року.

Суддя Н.В. Баркова