Рішення № 10197049, 29.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.06.10 р.                     Справа № 37/206пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства „Донгорбанк”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 20365318

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30255576

про: стягнення заборгованості з основної суми кредиту - 7324767,84грн., 56190,00грн. – суми процентів, 448595,65грн. – суми пені за прострочення сплати процентів.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Тарасенко І.М. (за довіреністю № 4547 від 21.04.2009р);

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд відбувається з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні від 30.07.2009р. оголошена перерва по справі до 01.09.2009р. Розгляд справи відкладався з 01.09.2009р. на 10.09.2009р., з 10.09.2009р. на 01.12.2009р. 01.12.2009р. у судовому засіданні була оголошена перерва до 14.12.2009р. Ухвалою від 14.12.2009р. суд відклав розгляд справи на 18.01.2010р. Суд також відкладав розгляд справи з 18.01.2010р. на 16.02.2010р., з 16.02.2010р. на 02.03.2010р., з 02.03.2010р. на 16.03.2010р., з 16.03.2010р. на 20.04.2010р., при цьому процесуальний строк розгляду справи неодноразово продовжувався. Суд відкладав розгляд справи з20.04.2010р. на 12.05.2010р., з 12.05.2010р. на 31.05.2010р., 31.05.2010р. на 29.06.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство „Донгорбанк”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 13895261,59грн., у тому числі: 11947572,00грн. – основна сума кредиту, 1885062,78грн. – сума процентів, 62626,81грн. – сума пені за прострочення сплати процентів; звернення стягнення на передане в іпотеку майно за іпотечним договором №71/1, шляхом продажу позивачем предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві, з правом отримання ним витягу з Державного реєстру права власності.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за кредитним договором №71 від 26.12.2008р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для застосування неустойки і звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 71/1 від 26.12.2008р., який забезпечував кредитні зобов’язання Відповідача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок заявленої до стягнення заборгованості; кредитний договір №71 від 26.12.2008р. з додатком та додатковими угодами до нього; іпотечний договір №71/1 від 26.12.2008р.; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; договір про виділ нерухомого майна в натурі від 26.03.2008р.; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно; виписки з рахунку; правоустановчі документи; меморіальні ордери.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 20, 193 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 22, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 33, 35, 38, 39 Закону України „Про іпотеку”, ст.ст. 1, 12, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог №7962 від 23.07.2009р. (а.с.42т.1), в якій уточнив номери договору кредиту та іпотеки, та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 13895261,59грн.: 11947572,00грн. - основна сума кредиту, 1885062,78грн. – сума процентів, 62626,81грн. – суму пені за прострочення сплати процентів.

Позивачем на підтвердження своєї позиції та у виконання вимог ухвал суду, були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 44-66, 71-75, 81-85, 91-93, 98-100, 105, 106, 111-152 т.1, а.с.а.с.14, 15 т.2) у тому числі: письмові пояснення від 28.08.2009р. щодо розміру та методики нарахування пені; пояснення щодо заперечень Відповідача.

Заявою №1139 від 11.02.2010р. (а.с.104 т.1) Позивач просив віднести судові витрати на його рахунок.

Відповідач надав клопотання (а.с.43 т.1) про повернення позовної заяви та доданих до неї документів без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на позовну заяву від 06.08.2009р. (а.с. 71 т.1) Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що Позивач не надав суду доказів про виконання ним вимог для підтвердження права на здійснення стягнення на заставлене майно.

01.09.2009р. через канцелярію суду Відповідач надав доповнення до відзиву на позовну заяву (а.с.77 т.1), в якому проти позову заперечив, посилаючись на те: що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання, тобто умов кредитного договору щодо своєчасного повернення всіх належних платежів іпотекодержвець вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, однак, Позивачем заявлені вимоги й щодо стягнення заборгованості в сумі 13895261,59грн.: 11947572,00грн. - основна сума кредиту, 1885062,78грн. – сума процентів, 62626,81грн. – сума пені за прострочення сплати процентів; й щодо звернення стягнення на передане в іпотеку майно за іпотечним договором №71/1, шляхом продажу Позивачем предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві; Позивач порушуючи вимоги діючого законодавства не попередив Відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заявою №1458 від 26.02.2010р. (а.с.1 т.2) Позивач змінив (збільшив) позовні вимоги, заявивши до стягнення: заборгованості в сумі 16665983,56грн.: 11947572,00грн. - основна сума кредиту, 4326295,47грн. – сума процентів, 392116,09грн. – сума пені за прострочення сплати процентів, та надав додатковий розрахунок заявлених сум (а.с.а.с.2-8 т.2).

Відповідач надав відзив від 11.03.2010р. на заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 13 т.2), в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення 11947572,00грн. - основної суми кредиту, 4326295,47грн. – суми процентів, та заперечив проти стягнення пені за прострочення сплати процентів в сумі 392116,09грн., посилаючись на те, що пеня нарахована з порушенням 6-ти місячного терміну, у зв’язку з чим запропонував Позивачу здійснити перерахунок пені у відповідності до норм діючого законодавства України.

Протягом розгляду справи Відповідачем надавались додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 76 т.1, а.с.а.с.19-22, 28, 29 т.2), у тому числі - зауваження до акту звірки взаєморозрахунків.

Заявою від 11.05.2010р. (а.с.30 т.2) Позивач змінив предмет позову, виключивши вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з його реалізацією, та зменшив позовні вимоги, заявивши до стягнення 7324767,84грн. - основна сума кредиту, 56190,00грн. – сума процентів, 448595,65грн. – сума пені за прострочення сплати процентів.), а також надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 31-36, 50-52 т.2).

Відповідач надав відзив на означену заяву позов від 28.05.2010р. (а.с.41 т.2), в якому позовні вимоги визнав частково, в частині основної суми кредиту в сумі 7324767,84грн., за процентами в сумі 33714,00грн., та заперечив проти стягнення пені, та надав додаткові документи (а.с.а.с.42-49 т.2).

Крім того, 24.06.2010р. через канцелярію Відповідач надав клопотання про перенесення розгляду справи та платіжні документи про часткове погашення заборгованості (а.с.а.с. 55-57 т.2)

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово, а у судовому засіданні 29.06.2010р. представник Позивача надав платіжне доручення №151 від 01.06.2010р. (а.с.61 т.2), згідно якого Відповідачем в рахунок погашення кредиту за кредитним договором №71 від 26.12.2008р. було сплачено 50000грн., вказуючи при цьому, що інших платежів станом на 29.06.2010р. не було.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані сторонами документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу та тривалості розгляду справи і достатності часу для доведення до відома суду всіх наявних доказів не перешкоджають вирішенню спору.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2008р. між Позивачем (Банк) та Відповідачем (Позичальник) укладено кредитний договір №71 (далі – кредитний договір) (а.с.а.с.10-15 т.1), за яким Позивач зобов’язався надати Відповідачу кредит в сумі 11947572,00грн. для фінансування робочого капіталу з кінцевим терміном погашення 26 червня 2009 року.

Згідно умов означеного договору на Позивачем були надані, а Відповідачем отримані транші кредиту у загальному розмірі вказаної суми, що підтверджується відомостями дебетових платіжних документів клієнта (а.с.33 т.1) та меморіальним ордером № 1 від 26.12.2008р. (а.с.38 т.1).

За графіком погашення кредиту (а.с.16 т.1) Відповідач мав виконати зобов’язання щодо повернення наданого кредиту: з дати видачі до 26.01.2009р. в сумі 100000,00грн.; з 27.01.2009р. до 26.02.2009р. в сумі 100000,00грн.; з 27.02.2009р. до 26.03.2009р. в сумі 100000,00грн.; з 27.03.2009р. до 24.04.2009р. у сумі 100000,00грн.; з 25.04.2009р. до 26.05.2009р. у сумі 9556310,00грн., з 27.05.2009р. до 26.06.2009р. в сумі 1991262,00грн.

Умовами п.п. 5.1, 5.2 розділу 5 кредитного договору за прострочення строків сплати процентів, комісії та кредиту встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,05% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 2-х облікових ставок Національного банку України, та неустойки у вигляді штрафу в розмірі 0,5% від суми кредиту, вказаної в п. 1.1 (за кожний факт відшкодування збитків Банка, пов’язаних з цим порушенням).

Додатковими угодами №№1-4 до договору кредиту (а.с.а.с.17-21 т.1) були внесені зміни до істотних умов договору, а саме – сум і строків повернення кредиту, нарахування і сплати комісії тощо, проте остаточна дата повернення всієї суми кредиту – 26.06.2009р. – сторонами не змінювалася.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору задля забезпечення зобов’язань Відповідача між ним та Банком був укладений та посвідчений нотаріально Іпотечний договір №№71/1. (а.с.а.с.22-27 т.1), за яким Відповідач (Іпотекодавець) передає в іпотеку Позивачу (Іпотекодержателю) об’єкти нерухомого майна – приміщення, розташовані за адресою: Донецька область, м. Донецьк, пр. Ілліча, 14е.

Приналежність предмету іпотеки Відповідачу підтверджується нотаріально посвідченим та зареєстрованим в державному реєстрі правочинів договір про виділ нерухомого майна в натурі від 26.03.2008р. (а.с.а.с.147-150 т.1), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.03.2008р. (а.с.151 т.2).

Як вбачається із змісту п.п. 2.1., 2.2. Іпотечного договору №165/03-Ю03.55/11 від 24.02.2006р., іпотекою забезпечуються грошові зобов’язання Відповідача за кредитним договором, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу, а також будь-яке збільшення цієї суми та/або процентів за основним зобов’язаннями; за рахунок предмета іпотеки задовольняються також вимоги Іпотекодержателя до Іпотекодавця щодо відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за основним зобов’язанням і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрат на його утримання та збереження, страхування, збитків, завданих порушенням основного зобов’язання чи умов Іпотечного договору.

Відповідно до умов 3.1, 4.1-4.7 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем забезпечених іпотекою зобов’язань Позивач управнений задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У зв’язку із неналежним виконанням зобов’язань щодо сплати процентів Позивач листом №5268 від 12.05.2009р. (а.с.52) звернувся до Відповідача з вимогою про погашення прострочених процентів, невиконання якої та неповернення суми кредиту до визначеної остаточної дати (26.06.2009р.), зумовило звернення до суду з розглядуваним позовом.

За умовами п. 2.1. договорів купівлі-продажу від 31.03.2010р., укладених між Відповідачем (Продавець) та фізичною особою Сайко Анастасією Олександрівною (Покупець) (а.с.23 т.2) і фізичною особою Валітовою Іриною Аліжамівною (Покупець) (а.с.24 т.2) в перебігу розгляду справи, приміщення, що становлять предмет іпотеки були відчужені Відповідачем, а Покупцями в рахунок оплати приміщень 31.03.2010р. були здійснені платежі на користь Банку (а.с.а.с.35, 36 т.2) у загальній сумі 6405922грн.

Крім того, означеними фізичними особами вже як Поручителями за Позичальника перед Банком відповідно до умов укладених 31.03.2010р. договорів поручительства №71/2 (а.с.а.с.45,46 т.2) та 71/1 (а.с.а.с.47,48 т.2) були перераховані (а.с.а.с.35, 36 т.2) Банку в рахунок виконання зобов’язань Відповідачем за кредитним договором грошові кошти у загальній сумі 2494078грн.

У зв’язку із означеними платежами Позивачем та Відповідачем 31.03.2010р. була укладена додаткова угода №5 до кредитного договору (а.с.а.с.20-22 т.2), згідно умов якої поточна заборгованість Позичальника за кредитом була визначена у сумі 7324767,84грн.

Положеннями п. 3.4.5. кредитного договору в редакції цієї додаткової угоди № 5 сторонами була встановлена наступна черговість погашення заборгованості у разі її наявності за кредитом та/або платою за кредит (процентах, комісії та процентах за безпідставне користування кредитом):

-          в першу чергу підлягає сплаті нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит;

-          в другу чергу підлягає сплаті прострочена заборгованість з повернення кредиту;

-          в третю чергу підлягає сплаті неустойка (суми пені, штрафу), передбачена цим договором;

-          в четверту чергу підлягає сплаті нарахована плата за кредит, строк уплати якої ще не настав.

Сторонами встановлено, що погашення заборгованості кожної наступної черги повинно здійснюватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги. При цьому Банк має право змінювати встановлену черговість на власний розсуд.

Як вбачається із складеної Банком довідки №2705 від 07.05.2010р. та розрахунку до неї (а.с.а.с.31-33 т.2), зі здійснених 31.03.2010р. вказаних вище платежів на користь Банку, останнім в рахунок погашення заборгованості за процентами було зараховано 4277195,84грн., крім того, зі змісту розрахунку вбачається, що Позичальником 29.04.2010р. на погашення процентів було перераховано 146094грн., у зв’язку із чим розмір заборгованості за процентами станом на 07.05.2010р. визначався сумою 56190грн.

В перебігу розгляду справи Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України неодноразово змінював позовні вимоги, остаточно у наданій 11.05.2010р. заяві (а.с.30 т.2) наполягаючи на стягнені з Відповідача основної суми кредиту в розмірі 7324767,84грн., суми процентів у розмірі 56190грн. та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 448595,65грн., яка (пеня) згідно представленого розрахунку (а.с.34 т.2) нарахована наростаючим підсумком на наявну суми заборгованості за процентами за період з 01.04.2009р. по 06.05.2010р. за ставкою 0,05% за кожен день прострочення.

11.05.2010р. згідно платіжного доручення №24 (а.с.42 т.2) Товариство з обмеженою відповідальністю „Донбаський будівельний альянс”, посилаючись на договір поруки №11/05 від 11.05.2010р., перерахував Позивачу для погашення процентів за кредитним договором суму в розмірі 22476грн., що зменшило залишок заборгованості за процентами до 33714грн. (56190 – 22476)

Платіжним дорученням №149 від 31.05.2010р. (а.с.56 т.2) Відповідач перерахував Позивачеві в рахунок погашення процентів за кредитним договором суму у розмірі 146094грн., що на 112380грн. перевищує остаточно заявлений до стягнення залишок заборгованості за процентами.

Відповідач в перебігу розгляду справи позовні вимоги визнав частково, а свою позицію відносно остаточно сформульованих у заяві про зміну предмету позову та зменшення суми позовних вимог (а.с.30 т.2), виклав у відзиві від 28.05.2010р. (а.с.41 т.2), яким визнав заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 7324767,84грн. та процентами у розмірі 33714грн. (з урахуванням здійсненого вказаного вище платежу з боку ТОВ „Донбаський будівельний альянс”), заперечуючи проти вимог щодо пені через порушення при її розрахунку вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

У клопотанні №24/06-10 від 24.06.2010р. (а.с.55 т.2) Відповідач, посилаючись на переговори відносно врегулювання спору мирним шляхом, неможливість з’явитися в судове засідання у судове засідання представника та надати документи, просив відкласти справу на дату після 10.07.2010р., наголошуючи при цьому на зменшення суми заборгованості за кредитним договором у зв’язку із здійсненим 31.05.2010р. платежем в сумі 146094грн. (а.с.56 т.2).

Як вбачається із статуту, свідоцтва про держану реєстрацію та довідки управління статистики (а.с.а.с.63-81 т.2) у відповідності до вимог Закону України „Про акціонерні товариства” відбулася зміна назви організаційно-правової форми Позивача з закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство.

Суд розглядає справу в контексті остаточних вимог, викладених у заяві від 11.05.2010р. (а.с.30 т.2), оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є грошовими, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором кредиту), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

В свою чергу, за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі позивач управнений змінювати предмет та зменшувати суму позовних вимог, і таке зменшення судом приймається, оскільки зумовлене частковим погашенням первісно заявленої суми в перебігу розгляду справи.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені.

Відносно позовних вимог про стягнення заборгованості:

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:

По-перше, часткове визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;

По-друге, часткове визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою згідно довіреності від 01.03.2010р. (а.с.10 т.2);

По-третє, сторонами у розглядуваних кредитних правовідносинах є лише Позивач та Відповідач, отже судом не вбачається підстав для порушення прав і обов’язків інших осіб внаслідок визнання Відповідачем грошових вимог Позивача за вказаними правовідносинами.

Щодо відсутності суперечності визнання позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом у розмірі 7324767,84грн. вимогам закону позиція суду полягає в такому:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, інших нормативних актів, та умовами укладених між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю природою укладений між Позивачем та Відповідачем договір №71 від 26.12.2008р. є кредитним договором у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобов’язується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем кредитний договір №71 від 26.12.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань з повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування ним та сплати комісії, визначених (зобов’язань) умовами такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначає обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як встановлюють положення ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась на банківський рахунок позикодавця.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від повернення Позивачу суми кредиту та сплати процентів за весь період користування ним згідно умов кредитного договору №71 від 26.12.2008р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Натомість невиконання або неналежне виконання зобов’язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення зобов’язань з повернення позики позичальником є сплата останнім на користь позикодавця грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. В свою чергу, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Як вбачається із матеріалів справи Відповідач отримав від Позивача кредитні кошти за кредитним договором №71 від 26.12.2008р. з остаточною датою повернення до 26.06.2009р.

В свою чергу, Відповідачем станом на момент прийняття цього рішення кредитні кошти у повному обсягу повернуто не було – належних у розмінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів іншого (у тому числі – припинення зобов’язання у зв’язку з його виконанням іншими особами – поручителями) до справи не надано. Однак, виходячи із сукупного аналізу приведених у розрахунку до довідки Банку відомостей про стан заборгованості на 07.05.2010р. (а.с.а.с.32, 33 т.2) та здійснених після цього платежів в рахунок погашення грошових зобов’язань за кредитним договором як поручителем Відповідача (в сумі 22476,00грн. за платіжним дорученням №24 від 11.05.2010р. – а.с.42 т.2), так і самим Відповідачем безпосередньо (в сумі 146094,00грн. за платіжним дорученням №149 від 31.05.2010р. – а.с. 56 т.2), відбулося повне погашення стягуваної заборгованості за процентами в сумі 56190,00грн. та виникла переплата за цими відсотками у розмірі 112380грн.

Погашення процентів в перебігу розгляду справи, у тому числі – і поручителем, що відповідає приписам ст.ст. 543, 553 Цивільного кодексу України - припиняє відповідне грошове зобов’язання та існування предмету спору в цій частині, а тому вимоги щодо стягнення з Відповідача суми процентів підлягають припиненню відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.1994р. N 02-5/612.

Водночас, приймаючи до уваги приписи ст. 534 Цивільного кодексу України відносно можливості встановлення у договорі черговості погашення грошових вимог кредитора у разі недостатності проведеного платежу для виконання всього зобов’язання, та приведені вище домовленості сторін щодо такої черговості, викладені в п. 3.4.5. кредитного договору в редакції додатковою угоди № 5 від 31.03.2010р., суд дійшов висновку, що залишок від здійсненого за платіжним дорученням №149 від 31.05.2010р. платежу, який сформувався після повної сплати заявленої до стягнення суми процентів за кредит, у розмірі 112380,00грн. має зараховуватися в наступну чергу – для погашення заборгованості з повернення кредиту. Суд наголошує, що питання оплати і стягнення процентів, які могли бути нараховані понад остаточно заявлену суму у розмірі 56190грн. в період розгляду позову, в межах цієї справи не розглядається, оскільки: по-перше, до справи не надавалося відповідної заяви, тоді як за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України саме позивач уповноважений формувати предмет позову, а, по-друге, у світлі положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України порушення (у розглядуваному випадку – несплата нарахованих процентів) має передувати зверненню із позовом до суду, отже – наявні платежі за кредитним договором в перебігу розгляду справи із невизначеністю за періодами погашення розглядаються насамперед в контексті погашення заявленої суми заборгованості.

Перевіривши арифметичний розрахунок заявленої Позивачем вимоги про стягнення заборгованості з основної суми кредиту (7324767,84грн.), та врахувавши в її часткове погашення на вказану вище суму 112380грн. та на суму 50000грн. згідно платіжного доручення №151 від 01.06.2010р. (а.с.61 т.2), суд дійшов висновку про можливість їх (вимог) часткового задоволення в сумі 7162387,84грн., припиняючи провадження відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України щодо вимог на суму 162380грн.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та про задоволенні інших вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі – рішенні.

Відносно вимог про стягання пені в сумі 448595,65грн., нарахованої у зв’язку із простроченням сплати процентів, позиція суду полягає в такому:

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі порушення строків сплати процентів за кредитом сформульована безпосередньо у п. 5.1, договору кредиту, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього Кодексу є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Суд погоджується із запереченнями Відповідача щодо порушення Позивачем при розрахунку положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про обмеження періоду нарахування пені шестимісячним строком, оскільки положення укладеного між сторонами договору не містять застережень щодо можливості нарахування пені понад означений строк – сам зміст п. 5.1. кредитного договору відносно нарахування пені за кожен день прострочення таким застереженням вважатися не може, оскільки являє собою лише легальне визначення пені як виду неустойки у розумінні ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України за порядком її розрахунку (за кожен день – на відміну від штрафу).

Враховуючи означений висновок, суд, перерахувавши за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” заявлені вимоги в межах сум та періодів, приведених у розрахунку Позивача (а.с.34 т. 2), але з урахуванням шестимісячного обмеження (добігає кінця відповідного числа через 6 місяців від вказаного першого дня прострочення) відносно кожної суми заборгованості окремо (розраховувалася як різниця між наступною та попередньою сумою), встановив, що пеня має становити суму у розмірі 328879,76грн., в межах якої відповідні позовні вимоги і задовольняються судом. При цьому, суд наголошує, що пеня розраховувалася виходячи із ставки 0,05% в день, яка не перевищує граничної ставки, визначеної ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Решта вимог щодо пені судом вділяється як необґрунтована.

Суд відхиляє клопотання Відповідача №24/06-10 від 24.06.2010р. про перенесення розгляду справи, оскільки:

- Відповідач є юридичною особою і за змістом ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може забезпечити своє представництво у судовому засіданні шляхом надання письмової довіреності будь-якій особі – неможливість присутності конкретного представника не перешкоджає розгляду справи, тим більше, що жодних доказів поважності причин відсутності не представлено;

- Відповідач належним чином повідомлений про дату і час судового засідання та мав достатньо часу для надання суду (у разі наявності) будь-яких доказів щодо розглядуваного спору;

- позиція Відповідача по суті розглянутих вимог доведена до відома суду у письмовому вигляді та враховувалася при прийнятті цього рішення;

- представлений в матеріалах справи документів достатньо для вирішення по суті всіх заявлених вимог;

- провадження у вказаній справі триває майже рік, процесуальний строк розгляду справи в порядку ст.69 Господарського процесуального кодексу України неодноразово продовжувався саме для надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом, проте, попри достатність часу, мирової угоди (та навіть її проекту) до відома суду не представлено. Наразі, за змістом ст. 121 Господарського процесуального кодексу України сторони не позбавлені можливості укласти мирову угоду і на стадії виконання рішення.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пропорційні відношенню ціни первісних позовних вимог до суми задоволених вимог та вимог, провадження відносно яких підлягає припиненню, підлягають віднесенню на Відповідача та стягуються з нього на користь Позивача.

При цьому, клопотання Позивача про віднесення на його рахунок всіх понесених судових витрат до уваги не приймається, оскільки ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не містить такої підстави для розподілу витрат, як заява Позивача, тоді як розглянутий судом спір не виник з через неправомірні дії останнього, що унеможливлює розподіл витрат незалежно від результатів розгляду справи (в порядку застування процесуальної санкції).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Донгорбанк”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 20365318) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30255576) про стягнення заборгованості з основної суми кредиту - 7324767,84грн., суми процентів - 56190,00грн., суми пені за прострочення сплати процентів - 448595,65грн. задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк заборгованості за процентами у сумі 56190грн грн. та 162380грн. - основної суми кредиту на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30255576) на користь Публічного акціонерного товариства „Донгорбанк”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 20365318) заборгованість за кредитним договором в сумі 7162387,84грн. та пеню за прострочення сплати процентів в сумі 328879,76грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ГЕРЦ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30255576) на користь Публічного акціонерного товариства „Донгорбанк”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 20365318) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 6819,86грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 84,26грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 29.06.2010р. за згодою присутнього представника Позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 29.06.2010р.

7. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили

Суддя