Рішення № 101951429, 15.12.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1147/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Пилип`юк Г.М.,

за участю секретаря - Дмитрук Р.-А.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості

встановив:

ЛКП «Залізничнетеплоенерго» в лютому 2021 року звернулося в суд з позовом, в якому просить стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 12 077,44 грн. заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 01.07.2014 року по 30.06.2018 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго» є виробником і виконавцем послуг з надання теплової енергії населенню, в тому числі відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , якими вони користуються. Будинок за вказаною адресою обладнаний лічильником опалення і щомісячно підприємство отримує показники використання теплової енергії. Площа квартири відповідачів включена до всієї опалювальної площі будинку, на яку подається теплове навантаження. Факт надання теплоносія до будинку підтверджується відповідними актами про використання теплової енергії. Проте відповідачі належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати послуг з надання теплової енергії, що й спричинило виникнення заборгованості за централізоване опалення за період з 01.07.2014 року по 30.06.2018 року в розмірі 12 077,44 грн. Заборгованість за вказаний період відповідачами не погашалась. У зв`язку з цим ЛКП «Залізничнетеплоенерго» зверталося в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення вказаної суми боргу, яку було задоволено. Разом з тим, ухвалою суду від 29.01.2019 року відповідний судовий наказ було скасовано, що дає підстави звернутися з вимогами про стягнення боргу в позовному провадженні.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05.05.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк, 29.05.2021 р. відповідачем ОСОБА_1 скеровано до суду відзив на позовну заяву, в якому він вважає позовну заяву незаконною, необгрунтованою, безпідставною, такою, що суперечить нормам матеріального права, окрім того зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності у три роки. Також вказує, що вкартира за адресою: АДРЕСА_1 є не приватизованою. Зазначає, що послуг із централізованого гарячого водопостачання не отримує, а користується газовою колонкою. Вказує, що між сторонами відсутні договірні відносини.

У поданій 07.06.2021 року відповіді на відзив представник позивача вказує, що доводи відповідача у відзиві є безпідставними.

14.06.2021 року відповідач ОСОБА_1 подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, дослідивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, оглянувши матеріали справи № 462/1947/19, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до Закону України № 1198 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено частиною 4 та визначено, виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Вказаний закон набрав чинності з дня його опублікування 07.06.2014 року, а тому нарахування оплати за теплову енергію для населення та проведення розрахунків із виконавцем послуг почалось з 01.07.2014 року.

Позивач ЛКП «Залізничнетеплоенерго», яке відповідно до Закону України «Про теплопостачання» і Закону України «Про житлово-комунальні послуги», його статуту (а.с.9-20), є виробником і виконавцем послуг з надання теплової енергії населенню, надає такі послуги відповідачам до будинку, в якому вони проживають, на АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 64, 67, 68 ЖК України та п.5 ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", Постанови КМУ від 21 липня 2005р. № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться за затвердженими у встановленому порядку тарифами. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно з п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У позовній заяві зазначено, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго» 01.07.2014 року опубліковало умови договору приєднання в друкованому місцевому виданні «Високий Замок» №92 (5156) та запропонувало усім своїм споживачам укласти такий договір.

Чинним законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. А тому відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідачів, як споживачів, від оплати таких послуг.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного суду України від 30.10.2013 р. у справі № 6-59цс13 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, відповідно до якої споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначені послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги теплопостачання у споживача за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.07.2014 року по 30.06.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 12 077,44 грн (а.с. 22).

Доказів того, що позивач неналежним чином чи не в повному обсязі надав відповідачам послуги з постачання електричної енергії відповідачами суду не надано, так як і не надано доказів відмови відповідачів від отримання вказаних послуг, які постачає позивач.

28.12.2018 року Залізничним районним судом м.Львова за заявою ЛКП «Залізничнетеплоенерго» було видано судовий наказ про стягнення з відповідачів заборгованості за оплату теплової енергії у розмірі 12077,44 грн., який ухвалою цього ж суду від 21.01.2019 року був скасований (а.с. 44).

У зв`язку з викладеними обставинами ЛКП «Залізничнетеплоенерго» 26.02.2021 року звернулося до суду з позовними вимогами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно ст.13 цього Закону до житлово-комунальних послуг відносяться - комунальні послуги, в тому числі централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, цетралізоване опалення, та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до ч.1 ст19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов`язок споживача оплатити надані послуги.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту користування цими послугами.

При цьому, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Так, відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю для настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно з пунктом 22 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві є відгалуження від стояків у межах квартири.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, ЛКП «Залізничнетеплоенерго» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг централізованого опалення. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Водночас, факт надання теплоносія до будинку підтверджується актами (а.с.23-41). Площа квартири відповідачів включена до всієї опалювальної площі будинку, на яку подається теплове навантаження.

Таким чином, між позивачем та відповідачами фактично склалися правовідносини з надання комунальних послуг і оплати за них. Доказів того, що позивач неналежним чином чи не в повному обсязі надає відповідачам послуги з центрального опалення відповідачами суду не надано, з матеріалів справи вбачається, що вони від таких послуг не відмовлялися та використовували для власних потреб, тим самим визнавали наявність правовідносин з ЛКП «Залізничнетеплоенерго».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що, оскільки послуги з теплопостачання надавались, відповідачі ними фактично користувалися, то вони підлягають оплаті, а доводи відповідача з цього приводу є неприйнятними, такими, що не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам, встановленим у даній справі.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.22), відповідачі не оплачували ЛКП «Залізничнетеплоенерго» за центральне опалення з 01.07.2014 року по 30.06.2018 року, внаслідок чого в них утворилась заборгованість перед позивачем за цей період в розмірі 12 077,44 грн., розмір якої відповідачами не спростовано, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б ставили під сумнів правильність нарахування суду не надано.

Відповідно до ст.541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 ЦК України).

Відповідач посилається на необхідність застосування судом наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Суд не бере до уваги твердження позивача, що строк позовної давності переривався внаслідок часткової оплати послуг за центральне опалення у період з жовтня 2014 року по березень 2017 року, оскільки відповідно до відомості про нарахвання та оплату послуги за центральне опалення за період липня 2014 року по червень 2018 року відповідачіжодного разу не оплачували за надані послуги, лише в період з листопада 2018 року по квітень 2017 року була нарахована субсидія. /а.с. 22/

Позивачем пред`явлено позов про стягнення заборгованості за період 01.07.2014 року по 30.06.2018 року. Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу трирічної позовної давності. Водночас у справі встановлено, що позивач вже звертався 11.10.2018 року із заявою про видачу судового наказу, за наслідками розгляду якої Залізничним районним судом м.Львова 28.12.2018 року був виданий судовий наказ у справі №462/6478/18 про стягнення заборгованості за той же період, проте за заявою відповідачів 29.01.2019 року цей судовий наказ скасовано.

Зважаючи на вказану обставину, суд дійшов висновку, що наслідком звернення до суду 11.10.2018 року із заявою про видачу судового наказу є переривання позовної давності, тому частина вимог позивача за період з 11.10.2015 року по 11.10.2018 року заявлено в межах позовної давності.

Судовий наказ відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 ЦПК України.

Ураховуючи те, що судовий захист права на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.05.2018 року у справі №216/5756/15-ц (провадження № 61-13753св18).

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи неналежне виконання відповідачів обов`язків по оплаті послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді , підлягає стягненню з відповідачів розмір заборгованості в межах строку позовної давності, а саме за попередні три роки, які передували зверненню до суду із заявою про видачу судового наказу- 11.10.2018 року. Зокрема: заборгованість за період з жовтня .2015 по червень.2018 років, в сумі 10 947,11 грн.

В зв`язку з цим, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ЛКП «Залізничнетеплоенерго» про солідарне стягнення з відповідачів 10 947,11 грн. заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 11.10.2015 року по 01.07.2018 року, в решті вимог відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст.141 ЦПК України та вказаного роз`яснення, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 093, 80 грн. розділяється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго» слід стягнути 1 897,84 (90,64 % від 2 093,80 грн.) грн. судового збору.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» 10 947, 11 грн. заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 11.10.2015 року по 01.07.2018 року.

Стягнути з відповідачів на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» 1 897,84 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено 15 грудня 2021 року.

Суддя: Г.М. Пилип`юк

Оригінал рішення.