Рішення № 101928919, 25.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3119/18

Провадження № 2/522/4610/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.,

при секретарі - Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», Державний реєстратор Демченко Сергія Олександровича Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі, витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

22 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», Державного реєстратора Демченко Сергія Олександровича, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, визнання права власності, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі.

З урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просить суд:

- Визнати недійсним вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» правочин щодо набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 12052406 від 04.09.2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36949480 від 07.09.2017 року, винесеного Демченко Сергієм Олександровичем - державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області) на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки від 01 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. та зареєстрованого за №5382;

- Застосувати наслідки недійсності правочину та повернути у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;

- Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36949480 від 07.09.2017 року, винесене ОСОБА_8 - державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»;

- Скасувати запис в державному реєстрі прав власності про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за №12052406 від 04.09.2017 року згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36949480 від 07.09.2017 року, винесеного ОСОБА_8 - державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

- Витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 ;

- Витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ;

- Витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 ;

- Витребувати на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 ;

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 листопада 2006 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11068914000. Відповідно до умов п.1.1. договору, Позивач отримала кредит у розмірі 210 000 доларів США, що на час укладення правочину було еквівалентно 1 060 500 грн. за курсом НБУ. В забезпечення кредитного договору 01.11.2006 року між його сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. Предметом іпотеки було визначено квартиру АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір Факторингу №1 та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №11068914000 від 01.11.2006 року, ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в подальшому даний позов було залишено без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 01.10.2013 року у справі №521/2722/13-ц.

Однак, 07.09.2017 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект». З огляду на наведене, посилаючись на відсутність ознак безспірності заборгованості, порушення норм чинного законодавства України при укладенні договору факторингу та реєстрації права власності, позивач звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з даним позовом.

Ухвалою суду від 12.03.2018 року по справі відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 20 квітня 2018 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,6 кв.м., житловою площею 71 кв.м., реєстраційний номер 1345004951101, номер об`єкта в РПВН: 12052406, відповідно до Довідки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкту нерухомого майна від 31.10.2017 року яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» код ЄДРПОУ: 37825968, країна реєстрації: Україна, до розгляду справи по суті.

В подальшому ухвалою від 04.09.2018 року було задоволено заяву відповідача ОСОБА_2 та скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою від 20.04.2018 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18.04.2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 було задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 04.09.2018 року - скасовано.

25.11.2019 року до суду від представників відповідачів ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 - Адвокатського об`єднання «Доладні правознавці» надійшов відзив на уточнену та доповнену позовну заяву. Відповідно до змісту відзиву, відповідачі заперечують проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність вчинення правочинів та належну реалізацію ними своїх прав як власників спірної квартири.

Також 08.07.2021 року від представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Конової Л.М. надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до змісту відзиву, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджує про правомірність набуття права власності на спірну квартиру та відсутність доказів, які б спростовували добросовісність дій набувача.

02.07.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача та позивач у судовому засіданні підтримали позов, просили його задовольнити в повному обсязі.

У судовому засідання представники відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та відповідач ОСОБА_6 заперечували проти задоволення позову.

Судом були долучені до матеріалів справи усі докази, які сторони вважали за необхідним надати, розглянуті усі клопотання подані сторонами протягом розгляду справи.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

Відповідно до позовної заяви та матеріалів справи встановлено, що 01 листопада 2006 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11068914000. Відповідно до умов п.1.1. договору, Позивач отримала кредит у розмірі 210 000 доларів США, що на час укладення правочину було еквівалентно 1 060 500 грн. за курсом НБУ. В забезпечення кредитного договору 01.11.2006 року між його сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. Предметом іпотеки було визначено квартиру АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір Факторингу №1 та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №11068914000 від 01.11.2006 року, ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в подальшому даний позов було залишено без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 01.10.2013 року у справі №521/2722/13-ц.

07.09.2017 року Державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергієм Олександровичем було зареєстровано право власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права власності зазначено: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія і номер №0530000246378, видане 06.04.2016 року, видавник Київ ЦОКК5; вимога про усунення порушень основного зобов`язання, серія і номер №731914/F24, видана 06.04.2016 року, видавник ТОВ «Кей-Колект»; іпотечний договір серія та номер №5382, виданий 01.11.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д.; договір відступлення права вимоги, серія та номер: 5207-5208 від 12.12.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Є.В.; договір факторингу, серія та номер: 1 від 12.12.2011 року, виданий ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект»; виписка з Додатку №1 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року №б/н, видавник «ТОВ «БТІ Одеса».

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, статтями 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Що ж до суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги, то учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Водночас за змістом частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України); фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України); боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк.

Фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то Верховний суд зазначає, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 515). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги: як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а договору факторингу - отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм щодо заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Аналогічні правові висновки наведені в Постанові Верховного суду від 03.06.2020 року у справі № 916/1410/19.

В свою чергу, суд звертає увагу на презумпцію правомірності правочинів, встановлену положеннями статті 204 ЦК України.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається відсутність доказів неналежного виконання сторонами договору факторингу №1 від 12.12.2011 року його умов, зокрема ненадання документів, які б підтверджували реальність його виконання. Також суд окремо наголошує на тому, що чинне законодавство України, станом на час укладення договору факторингу №1 від 12.12.2011 року та реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру (07.09.2017 року) не передбачало обов`язку для сторін договору факторингу доводити реальність його виконання перед органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

З огляду на наведене, суд критично сприймає доводи сторони Позивача щодо недійсності Договору факторингу та Договору відступлення права вимоги за договором іпотеки укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».

Щодо позовних вимог про витребування спірного майна на користь ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Позовні вимоги про витребування на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_3 квартири у АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 та у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 є похідними від вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України та усталеної судової практики Верховного суду, правомірність права власності презюмується. Однак, з матеріалів справи вбачається та позивачем не оспорено той факт, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В свою чергу, чинне цивільне законодавство України містить вичерпний перелік підстав, за яких майно може бути витребувано у добросовісного набувача.

Відповідно до положень ч.1,ч.2 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Згідно положень ч.3, ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія Іпотечного договору від 01.11.2006 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Зі змісту п.5.1. даного Договору вбачається, що його Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, підписанням даного договору Позивач надала свою згоду на відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 у разі неналежного виконання кредитного договору.

Оскільки позивачем не надано до суду достатніх та переконливих доказів належного виконання умов кредитного договору №11068914000 від 01.11.2006 року, суд доходить висновку про наявність підстав для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і, як наслідок, про наявність волі Позивача на відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 на користь кредитора, яким, в свою чергу, стало ТОВ «Кей-Колект» за договорами факторингу та відступлення права вимоги.

За змістом ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, заповіт). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 651 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Також суд звертає увагу на усталену практику Європейського суду з прав людини, викладену зокрема у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) відповідно до якої ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи та з урахуванням визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволені позовних вимог.

Керуючись: ст. ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 242, 247, 258-273, 354-355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», Державний реєстратор Демченко Сергія Олександровича Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі, витребування майна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя:

25.11.2021