Рішення № 101911364, 10.12.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2935/21

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовомДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»доТовариства з обмеженою відповідальністю «ПІЛОТ»За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областяхпростягнення 140 365,82грн. Без виклику учасників судового процесу;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІЛОТ» про стягнення 140 365,82 грн..

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на порушення відповідачем, як орендарем, умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2177 від 24.10.2018, в частині здійснення оплати. У зв`язку, із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 117 987,56 грн. основного боргу, 7 664,27 грн. пені, 1504,01 грн. 3% річних, 1 411,22 грн. інфляційних втрат та 11 798,76 грн. 10% штрафу.

Ухвалою суду від 11.10.2021 було відкрито провадження у справі № 911/2935/21. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача та третю особу про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.10.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, м. Київ, вул. Лісова, буд. 80; на адресу місцезнаходження третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03039, м. Київ, просп. Голосіївський, 50.

Зазначені поштові відправлення були вручено адресатам, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення поштового конверту, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач та третя особа не були позбавленіправа та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.10.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, –

ВСТАНОВИВ:

24.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі – орендодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІЛОТ» (далі – орендар, відповідач) укладено договір оренди № 2177 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі – договір) та додатки до нього, що є невід`ємними його частинами.

Відповідно до п. п. 1.1 та 1.2 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – частину нежитлового приміщення № 227 (далі – майно), загальною площею 3,7 кв. м., розміщене на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578), за адресою Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного Підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі – балансоутримувач, позивач), код ЄДРПОУ 20572069, вартість якої визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 червня 2018 року і становить за незалежною оцінкою 350 900,00 грн. (триста п`ятдесят тисяч дев`ятсот грн. 00 коп.) без урахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення каси з продажу авіаквитків та залізничних квитків.

Згідно з п. 2.1 та п. 2.4 договору, орендар вступає у платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі при укладенні договору покладається на орендодавця, а при поверненні майна з користування на орендаря.

Пункт 2.2. договору передбачає, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава. А орендар користується нам протягом строку оренди.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, на підставі акту № б/н приймання-передачі орендованого майна, 01.11.2018 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно – частину нежитлового приміщення № 227 (далі – майно), загальною площею 3,7 кв. м., розміщене на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. № 47578), за адресою Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного Підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 20572069. Зазначений акт підписаний позивачем, відповідачем та третьою особою без будь-яких зауважень та заперечень та скріплений печатками (копія наявна в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2.3. договору, передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за методикою оцінки.

Умовами п. 3.1 та п. 3.6 договору визначено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2018 р. – 66 000,00 грн. (шістдесят шість тисяч грн. 00 коп.).

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно п. 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору, за період з лютого по квітень 2021 року включно було виставлено відповідачу рахунки-фактури № 76/643 від 28.02.2021 на суму 93 113,81 грн., № 76/911 від 31.03.2021 на суму 94 696,74 грн. та № 76/1132 від 30.04.2021 на суму 95 359,62 грн. та акти приймання-здачі виконаних послуг, на загальну суму 283 170,17 грн., з яких сплатити на користь позивача підлягало 117 987,56 грн. (копії містяться у матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що акти приймання-здачі наданих послуг від 28.02.2021 на суму 93 113,81 грн., акт від 31.03.2021 на суму 94 696,74 грн. та акт від 30.04.2021 на суму 95 359,62 грн. з боку відповідача не підписані.

На підтвердження отримання відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-здачі наданих послуг, позивач надав суду копії реєстр виданих/отриманих оригіналів документів за періоди надання послуг з 01.02.2021 по 28.02.2021, з 01.02.2021 по 31.03.2021 та з 01.04.2021 по 30.04.2021 з яких вбачається, що відповідачем були отримані рахунки-фактури з період лютий-квітень 2021 та акти приймання-здачі наданих послуг. Однак, відповідачем не було надано позивачу жодних зауважень та заперечень щодо актів приймання-здачі наданих послуг та рахунків фактур. Протилежного суду не доведено. За таких обставин, суд дійшов висновку, що послуги в лютому-березні 2021 року включно позивачем надані належним чином та прийняті відповідачем, а тому підлягають оплаті відповідно до п. 3.6 договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не було здійснено оплату згідно рахунків фактур та актів приймання-здачі наданих послуг за період лютий-квітень 2021 року включно, у зв`язку із чим у відповідача пере позивачем утворилася заборгованість в загальній сумі 117 987,56 грн.. Протилежного суду не доведено, доказів повної та своєчасної суду не надано.

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з « 24» жовтня 2018 р. до « 23» жовтня 2019 р. включно.

Одночасно, сторонами було укладено додатковий договір № 2 від 02.12.2019 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2177 від 24.10.2018, якими був пролонгований до 23.10.2020 включно. Зазначена додаткова угода підписана орендарем та орендодавцем без будь-яких зауважень та заперечень (копія наявна в матеріалах справи).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2177 від 24.10.2018 та додатковий договір № 2 як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача, відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вже зазначалося судом вище, позивачем, на виконання умов договору, за період з лютого по квітень 2021 року включно було виставлено відповідачу рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг, на загальну суму 283 170,17 грн., з яких сплатити на користь позивача підлягало 117 987,56 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання є таким, що настав.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем, на виконання вищенаведених норм та умов п. 3.6 договору, не було здійснено оплату згідно рахунків фактур та актів приймання-здачі наданих послуг за період лютий-квітень 2021 року включно, у зв`язку із чим у відповідача пере позивачем утворилася заборгованість в загальній сумі 117 987,56 грн.. Протилежного суду не доведено, доказів повної та своєчасної суду не надано.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за надані послуги в розмірі підлягають задоволенню у розмірі 117 987,56 грн..

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. п. 3.7 та 3.8 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день сплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за договором, керуючись п. п. 3.7 та 3.8 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7 664,27 грн. та штраф в сумі 11 798,76 грн..

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

Отже, здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, наданих послуг, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, здійснених оплат та дат прострочення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 7 613,54 грн., а позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 11 798,76 грн..

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати, з урахуванням заяви про зміну предмету спору, 3% річних в сумі 1 504,01 грн. та інфляційні витрати в розмірі 1 411,22 грн..

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, наданих послуг, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, здійснених оплат та дат прострочення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 497,48 грн., а інфляційні втрати підлягають задоволенню повністю в сумі 1 411,22 грн..

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 269,07 грн.,

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІЛОТ» (місцезнаходження: вул. Лісова, буд. 80, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 25587911) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (місцезнаходження: вул. Бориспіль-7, с. Гора, Бориспільський р-н, Київська обл., 08301; код ЄДРПОУ 20572069) 117 987,56 грн. основного боргу, 7 613,54 грн. нарахованої пені, 1 497,48 грн. 3% річних 1 411,22 грн. інфляційних витрат, 11 798,76 грн. штрафу, та 2 269,07 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2021.

Суддя Л.В. Сокуренко