Рішення № 10178379, 17.06.2010, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2010 р.           Справа № 3/2. За позовом Чернівецького транспортного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Державної служби автомобільних доріг України в особі Дочірнього підприємства «Чернівецький облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Чернівці

до 1. Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області

2. Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій області в особі Новоселицького відділення

про стягнення заборгованості –26262,64 грн.

Суддя О.В. Гончарук

Представники:

Від позивача –Середа Ю.В., довіреність № 1086 від 27.11.2009 року

Від першого відповідача –Корбут В.О. –сільський голова

Від другого відповідача –Шпак М.І., довіреність від 20.12.2009 року

В судовому засіданні брав участь помічник транспортного прокурора Перч Ю.М.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецький транспортний прокурор в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Державної служби автомобільних доріг України в особі Дочірнього підприємства «Чернівецький облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»звернувся до Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 19455 грн., що виникла, як вважає транспортний прокурор, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №40 від 10.11.2008 року в частині оплати вартості робіт по влаштуванню пристроїв примусового зниження швидкості.

Відповідач у своєму відзиві на позовну позовні вимоги не визнає, посилаючись, зокрема, на відмову Новоселицького відділення Державного казначейства України провести перерахування коштів за вказані роботи, наполягає на відсутності у діях сільської ради вини у виникненні даного спору.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 11.01.2010 року, порушено провадження у даній справі.

Ухвалами суду, розгляд справи неодноразово відклався, в тому числі за клопотанням сторін, за межами двохмісячного строку.

Крім того, ухвалою суду від 08.02.2010 року задоволено клопотання позивача про збільшення позовних вимог до 26262,64 грн. (19455 грн. основного боргу, 3521,36 грн. пені, 2673,85 грн. інфляційних та 612,43 грн. трьох процентів річних), залучено до участі у справі у правовому статусі іншого відповідача Головне управління Державного казначейства України у Чернівецькій області в особі Новоселицького відділення.

25.05.2010 року, від Головного управління Держказначейства надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує наявність зі свого боку будь-якої вини у даних спірних відносинах, у зв’язку з чим просить визнати Головне управління Державного казначейства України у Чернівецькій області в особі Новоселицького відділення неналежним відповідачем у даній справі.

На день вирішення спору по суті, 17.06.2010 року, прокурор та представник позивача наполягають на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представниками першого та другого відповідачів підтримано позиції, викладені у наданих відповідачами відзивах на позовну заяву.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.

10.11.2008 року між Дочірнім підприємством «Чернівецький облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»в особі філії «Новоселицький райавтодор», як підрядником, та Топорівською сільською радою, як замовником, укладено договір №40 на виконання робіт, згідно з умовами якого позивач зобовязався в межах погодженої із відповідачем договірної ціни, проіндексованої з врахуванням рівня інфляції, виконати власними і залученими силами та засобами всі замовлені та передбачені кошторисами роботи, а саме влаштування пристрою примусового зниження швидкості.

Згідно п.п. 2.1 Договору, вартість робіт визначена відповідно до затвердженого кошторису в сумі 19455 грн., а в п.п. 3.2 сторони між собою обумовили, що приймання-здача виконаних робіт проводитися на підставі акту приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, підписаного уповноваженими представниками сторін з усіма необхідними підтверджуючими документами.

На виконання умов Договору, позивачем в листопаді 2008 року виконано роботи по влаштуванню пристрою примусового зниження - швидкості дорожньо-транспортної техніки на автомобільній дорозі «Чернівці –Недобоївці» в с. Топорівці, про що складено акт приймання виконаних підрядних робіт на суму 19455 грн. від 19.11.2008 року.

Відповідно до п.3.3 Договору, замовник несе відповідальність за своєчасне фінансування підрядника згідно з умовами даного контракту та остаточний розрахунок на протязі 10 діб після підписання акту приймання виконаних робіт.

Разом з тим, відповідачем свої зобов’язання за Договором в частині оплати вартості виконаних на його користь робіт, не виконано, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 19455 грн.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не виконано у встановлені договорами строки зобов’язання по оплаті виконаних на його користь робіт, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 19455 грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.п. 3.10. Договору, за несвоєчасну оплату, як передоплатної так і кінцевої вартості робіт по договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,01% від прострочки платежу, але не більше загальної вартості робіт.

Разом з тим, вказана умова Договору не узгоджуються з вимогами частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання.

Фактично, за своєю правовою суттю, неустойка обумовлена сторонами в п.п. 3.10 Договору, є штрафом –неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст. 549 ЦК України). Однак, позивачем, здійснено розрахунок такої неустойки в необумовлений Договором спосіб, здійснивши нарахування неустойки (штрафу) за кожен день прострочення заборгованості, починаючи з 01.12.2008 року по 31.05.2009 року.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3521,36 грн. є неправомірними та задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу за Договором 2673,85 грн. інфляційних та 612,43 грн. трьох процентів річних.

Суд, встановивши правильність таких розрахунків, дійшов до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення вищезазначених сум інфляційних та річних.

Разом з тим, за наслідками розгляду справи, судом встановлено безпідставність участі у справі у правому статусі відповідача Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій області в особі Новоселицького відділення, у зв’язку з чим в позові до другого відповідача слід відмовити.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню: з відповідача стягується на користь позивача 19455 грн. основного боргу, 2673,85 грн. інфляційних та 612,43 грн. трьох процентів річних.

Судові витрати належить стягнути з відповідача в дохід держбюджету пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, с у д –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (с. Топорівці Новоселицького району Чернівецької області, р/р 35422007000659 в ГУДКУ в Чернівецькій області, МФО 856135, код 04417398):

- на користь Державної служби автомобільних доріг України в особі Дочірнього підприємства «Чернівецький облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м. Чернівці, вул. Головна, 205, код 31963989) 19455 грн. основного боргу, 2673,85 грн. інфляційних та 612,43 грн. трьох процентів річних

- в дохід Державного бюджету України 227,41 грн. державного мита та 204,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

За згодою прокурора та представників сторін в судовому засіданні 17.06.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписано 22.06.2010 року.

Суддя                                         О.В. Гончарук