Рішення № 101688292, 06.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2021 року м. Київ № 640/23187/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової служби Українипровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДР: 43005393), в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 21.08.2020 № 849-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

2) поновити ОСОБА_1 на державній службі за штатом Державної податкової служби України від 22.08.2020;

3) cтягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2020 по дату фактичного поновлення ОСОБА_1 на державній службі або дату винесення рішення в даній адміністративній справі;

4) звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі за штатом Державної податкової служби України від 22.08.2020;

5) звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати в межах одного місяця.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності наказу від 21.08.2020 про його звільнення, з наступних підстав.

Так, розпорядженням КМУ від 27.12.2019 № 1379-р ОСОБА_1 призначено заступником Голови Державної податкової служби України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на зазначеній посаді строком на п`ять років з урахуванням часу призначення на посаду згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 № 1068 з оплатою праці відповідно до законодавства.

Розпорядженням КМУ від 24.04.2020 № 453-р позивача було звільнено з посади заступника Голови ДПС України відповідно до ч. 1 ст. 87-1 Закону України «Про державну службу».

Посилаючись на ч. 1 ст.87-1 Закону України «Про державну службу» позивач зазначив, що крім підстав, передбачених статтею 87 цього Закону, суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії «А» з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.

Позивач додає, що на виконання вимог ч. 1 ст. 87-1 Закону України «Про державну службу», Державною податковою службою України видано наказ від 28.04.2020 № 324-0, яким позивача зараховано за штат Державної податкової служби України строком на шість місяців з дня звільнення з посади заступника Голови ДПС України і яким також визначено умови оплати праці позивача.

Пояснює, що перебуваючи на державній службі поза штатом Державної податкової служби України, позивачем 22.07.2020 було подано відповідачу дві заяви: 1) про надання йому щорічної основної відпустки тривалістю 8 днів з 03.08.2020; 2) про надання йому щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020.

Відповідно до наказу ДПС від 27.07.2020 №186-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 8 календарних днів з 03.08.2020 по 10.08.2020, з виплатою грошової допомоги. Також відповідно до наказу ДПС від 27.07.2020 №187-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу надано щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020 по 21.08.2020.

Однак, в останній день додаткової відпустки позивача, відповідачем прийнято наказ від 21.08.2020 № 849-о, яким позивача звільнено як державного службовця, що перебуває за штатом Державної податкової служби України.

На думку позивача, вказаний наказ від 21.08.2020 № 849-о, є протиправними, оскільки, спеціальним Законом України «Про державну службу», не визначено будь-яких особливостей звільнення з державної служби державних службовців, зарахованих за штат відповідно до ч. 1 ст. 87-1, і які на момент звільнення перебувають у відпустці, то позивач зауважує, що в межах спірних правовідносин мають застосовуватись положення законодавства про працю, у відповідності до ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII. Так ч. 2 ст.40 КЗпП встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

За твердженням позивача, у відповідача не було жодних перепон для ухвалення рішення про звільнення позивача в перший робочий день після виходу позивача з відпустки, тобто 25.08.2020 або пізніше. На думку позивача, відповідачем грубо порушено вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на ст. 235 КЗпП України позивач зазначив, що згідно з приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розміру відповідної виплати, то позивач зазначив, що вказане питання врегульоване ст. 235 КЗпП та постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, якою затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати».

Відтак позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Пояснює, що наказом ДПС України № 324-о від 28.04.2020 позивача зараховано за штат Державної податкової служби України строком на шість місяців з дня звільнення з посади заступника Голови Державної податкової служби України. Також, вказаним наказом визначено ОСОБА_1 обов`язки державного службовця та наказано здійснювати оплату праці відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 977 «Про затвердження Умов оплати праці державних службовців категорії «А», зарахованих за штат державного органу».

Наказом ДПС України № 187-в від 27.07.2020, на підставі заяви ОСОБА_1 від 22.07.2020, останньому надано щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, що має стаж державної служби понад 15 років тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020 по 21.08.2020.

Наказом ДПС України № 849-о від 21.08.2020 ОСОБА_1 , державного службовця, що перебуває за штатом Державної податкової служби України, звільнено 21.08.2020, згідно з частиною 6 статті 87-1 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відмовою від переведення на інші запропоновані посади відповідно до частини четвертої цієї статті.

Листом № 3658/8/99-00-11-01-01-09 від 21.08.2020 ДПС України повідомила ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідач зауважує, що позивачем не оспорюються безпосередні підстави його звільнення згідно з частиною 6 статті 87-1 Закону України «Про державну службу» (у зв`язку з відмовою від переведення на інші запропоновані посади відповідно до частини четвертої цієї статті). Відповідно, відповідач вважає, що позивачем визнається правомірність застосування вказаних підстав і вони (підстави) не є предметом дослідження у даній справі.

У відзиві відповідач повідомляє про те, що процедура пропонування позивачеві вакантних посад була проведена у повній відповідності з нормами Порядку надання пропозицій щодо зайняття вакантної посади державної служби державним службовцям, звільненим з посади державної служби категорії «А» відповідно до статті 87-1 Закону України «Про державну службу», затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби 21.02.2020 № 27-20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2020 за № 256/34539.

Відповідач пояснює, що позивачу було запропоновану вакантні посади, однак, у строк, передбачений Порядком, позивачем не було надано згоду на зайняття запропонованих посад.

Відповідач додає, що відповідно до п. 7 Порядку у разі неповідомлення державним службовцем служби управління персоналом про згоду на зайняття чи відмову від зайняття запропонованої вакантної посади або ненадходження такого повідомлення до державного органу протягом 10 робочих днів з дня надіслання пропозиції (пропозицій) відповідно до абзацу третього цього пункту, державний службовець вважається таким, що відмовився від зайняття запропонованої посади.

Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_1 не повідомив службу управління персоналом ДПС України про згоду на зайняття чи відмову від зайняття запропонованих вакантних посад протягом 10 робочих днів з дня надіслання пропозицій, він вважається таким, що відмовився від зайняття тричі запропонованих посад.

За твердженням відповідача, позивач оскаржує наказ відповідача, яким його звільнили не з посади заступника Державної податкової служби України, а звільнили з державної служби загалом в порядку вимог ч. 6 статті 87-1 Закону України «Про державну службу», тобто в період коли позивач перебував за штатом відповідача.

Додає, що позивач в позові посилається на порушення відповідачем ч. 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, яка, на думку відповідача, взагалі не має відношення до спірних правовідносин, оскільки, саме згідно частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Крім того, на думку відповідача, при звільнені позивача зарахованого за штат з державної служби повинні застосовуватися спеціальні норми Закону України «Про державну службу», а норми Кодексу законів про працю України не регулюють спірні правовідносини. Правовідносини стосовно припинення державної служби позивача, який зарахований за штат відповідача, врегульовані саме нормами статей 83, 87-1 Закону України «Про державну службу», постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 977 «Про затвердження Умов оплати праці державних службовців категорії «А», зарахованих за штат державного органу».

Відповідач наголошує, що норми Кодексу законів про працю України взагалі не регулюють питання трудових відносин між роботодавцем та працівником, який перебуває за штатом підприємства. Кодекс законів про працю України не містить поняття «зарахування за штат підприємства», визначення обов`язків і прав такого працівника, процедури та підстав звільнення працівника, який перебуває поза штатом тощо.

Підсумовуючи викладене відповідач наголосив на необґрунтованості позовних вимог.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зауважив, що позивач переконаний, що до трудових відносин, які виникли між роботодавцем та працівником, який перебуває поза штатом підприємства, мають застосовуватися саме норми Кодексу законів про працю України, оскільки видача наказу про зарахування державного службовця за штат, визначення йому обов`язків державного службовця за штатом, а також здійснення йому оплати праці під час перебування за штатом свідчить про фактичну наявність трудових відносин між вказаним державним службовцем за штатом та відповідною установою.

Позивач додає, що відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудові відносини виникають у такого державного службовця на підставі виданого установою наказу про зарахування його за штат із покладенням обов`язків, що має розцінюватися як укладання трудового договору.

Відтак, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог, зважаючи на помилковість доводів позивача про застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А. від 05.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 05.11.2020 у задоволенні клопотання ДПС України про розгляд справи за правилами загального провадження, - відмовлено. Враховано при цьому, що дана справа не належить до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 257 КАС України), так і не належить до категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 12 КАС України). Що стосується положень п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, слід зазначити, що зазначена норма не знайшла своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень, визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи у ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Більш того, положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України стосуються позивачів, які є службовими особами, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, тобто норма стосується осіб, які мають статус такої службової особи на час звернення до суду. У даному випадку, станом на час звернення до суду позивач не мав статусу такої службової особи, оскільки був звільнений, що додатково вказує на відсутність процесуальних обмежень для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховано також, що примітка до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції», в якій визначено перелік осіб, яких стосуються положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України разом із власне статтею 50 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 р. № 13-р/2020).

Встановлені судом обставини.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1379-р від 27.12.2019 позивача було призначено на посаду заступника Голови Державної податкової служби України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №463-р від 24.04.2020 позивача звільнено з посади заступника Голови Державної податкової служби України відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу».

Наказом ДПС України № 324-о від 28.04.2020 позивача зараховано за штат Державної податкової служби України строком на шість місяців з дня звільнення з посади заступника Голови Державної податкової служби України. Вказаним наказом визначено ОСОБА_1 обов`язки державного службовця та наказано здійснювати оплату праці відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 977 «Про затвердження Умов оплати праці державних службовців категорії «А», зарахованих за штат державного органу».

Наказом ДПС України № 187-в від 27.07.2020, на підставі заяви ОСОБА_1 від 22.07.2020, останньому надано щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, що має стаж державної служби понад 15 років тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020 по 21.08.2020.

Однак, наказом ДПС України № 849-о від 21.08.2020 ОСОБА_1 , державного службовця, що перебуває за штатом Державної податкової служби України, звільнено 21.08.2020, згідно з частиною 6 статті 87-1 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відмовою від переведення на інші запропоновані посади відповідно до частини четвертої цієї статті.

Позивач вважаючи вказаний наказ протиправним, звернувся до суду з даним позовом щодо оскарження наказу ДПС України № 849-о від 21.08.2018.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 статті 1 названого Закону визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 889-VII встановлюються такі категорії посад державної служби: категорія «А» посад державної служби (вищий корпус державної служби) віднесено посади: Керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників; керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України; Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників.

За змістом статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.

Стаття 81-1 Закону № 889-VII визначала додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення

Так, відповідно до частини 1 вказаної статті крім підстав, передбачених статтею 87 цього Закону, суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.

Згідно з частиною 2 статті 81-1 Закону № 889-VII державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно з цим Законом, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 81-1 Закону № 889-VII протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу.

Частиною 5 статті 81-1 Закону № 889-VII передбачено, що якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою.

Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги (частина 6 статті 81-1 Закону № 889-VII).

Таким чином, проаналізувавши вказані норми Закону № 889-VII, суд приходить до висновків, що суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу, із граничним строком перебування такого державного службовця поза штатом шість місяців з дня звільнення з посади. При цьому, протягом шести місяців за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу на підставі пропозиції за згодою державного службовця.

Так, як вже було встановлено судом, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 463-р від 24.04.2020 позивача звільнено з посади заступника Голови Державної податкової служби України відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим наказом ДПС України № 324-о від 28.04.2020 позивача зараховано за штат Державної податкової служби України строком на шість місяців з дня звільнення з посади заступника Голови Державної податкової служби України, тобто до 28.10.2020.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.07.2020 (том 1 а.с. 9), в якій просив надати йому частину щорічної основної відпустки тривалістю 8 календарних днів з 03 серпня 2020 року з виплатою грошової допомоги.

Також позивач звернувся до відповідача із заявою віл 22.07.2020 (том 1 а.с. 10), в якій просив надати йому щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020.

Наказом ДПС України від 27.07.2020 № 186-в (том 1 а.с. 41) позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 8 календарних днів з 03.08.2020 по 10.08.2020.

Також, наказом ДПС України від 27.07.2020 № 187-в (том 1 а.с. 42) позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020 по 21.08.2020.

Тобто, суд звертає увагу на те, що 21.08.2020 є останнім днем перебування ОСОБА_1 у відпустці.

В той же час, наказом ДПС України від 21.08.2020 № 849-о ОСОБА_1 21.08.2020 звільнено на підставі частини 6 статті 87-1 Закону № 889-VIII у зв`язку із відмовою від переведенням на інші запропоновані посади відповідно.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Тобто, у разі перебування працівника у відпустці його звільнення не допускається.

В той же час, наказом ДПС України № 187-в від 27.07.2020, на підставі заяви ОСОБА_1 від 22.07.2020, останньому надано щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, що має стаж державної служби понад 15 років тривалістю 11 календарних днів з 11.08.2020 по 21.08.2020.

Однак, наказом ДПС України № 849-о від 21.08.2020 ОСОБА_1 , державного службовця, що перебуває за штатом Державної податкової служби України, звільнено 21.08.2020, згідно з частиною 6 статті 87-1 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з відмовою від переведення на інші запропоновані посади відповідно до частини четвертої цієї статті.

Відтак, позивача звільнено у день, коли позивач перебував у відпустці, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі N 205/4196/18 (провадження N 14-670цс19) відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі N 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі N 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі N 640/10761/14-ц. Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Наведене в сукупності свідчить, що відповідач, у період відпустки позивача, мав право прийняти наказ про звільнення позивача, однак, датою звільнення відповідач мав визначити дату, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення періоду відпустки, тобто 24.08.2020 (понеділок).

Таким чином, враховуючи те, що крім наведених вище підстав позову, позивачем інших підстав позову не зазначено, само по собі звільнення з наведеним у наказі підстав позивачем не оскаржується, а тому, в даному випадку наявні підстави для зміни дати звільнення позивача з « 21 серпня 2020 року» на « 24 серпня 2020 року».

Зважаючи на те, що судом встановлено, що датою звільнення позивача має бути « 24 серпня 2020 року», а не «21 серпня 2020 року», як зазначено в оскаржуваному наказі, суд, керуючись частиною 2 статті 9 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом зміни дати звільнення останнього з посади, зобов`язання відповідача внести зміни до наказу та трудової книжки позивача в частині дати звільнення із виплатою належних у зв`язку з цим сум.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню - як зазначено вище.

Інші вимоги не підлягають задоволенню з огляду на вищевикладене, оскільки є похідними від вирішення питання щодо дати звільнення.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за наказом від 21.08.2020 № 849-о «Про звільнення ОСОБА_1 », визначивши дату звільнення - 24.08.2020.

3. Зобов`язати Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДР: 43005393) внести зміни до наказу від 21.08.2020 № 849-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та до трудової книжки ОСОБА_1 щодо дати звільнення, змінивши дату звільнення з 21.08.2020 на 24.08.2020 з виплатою ОСОБА_1 пов`язаних з цим сум.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, апеляційні скарги в електронній формі подаються безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя О.А. Кармазін