Рішення № 101682200, 06.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року Справа № 160/21096/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської област, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.08.2021 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повністю зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 14.04.1980 року по 01.07.1980 року та з 30.09.1980 року по 22.01.1999 року та призначити пенсію за віком з 09.04.2021 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивачка у квітні 2021 року двічі зверталась до відповідача із заявою про призначення пенсії та відповідними документами, проте відповідач відмовляв в призначенні пенсії. 25 серпня 2021 року втретє звернулась із заявою про призначення пенсії, однак відповідач рішенням від 31 серпня 2021 року відровим в призначенні пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не зараховано період з 14.04.1980 по 01.07.1980 та з 30.09.1980 по 22.01.1999, оскільки трудова книжка НОМЕР_1 від 20.04.2016 є дублікатом та дата заповнення 20.04.2016. Стаж відповідно до довідки №416 від 19.04.2016 не зараховано, оскільки вказаний документ видано підприємством, що знаходиться на непідконтрольній Україні території. Відомості, що зазначені в довідці, не можуть бути враховані до перереєстрації підприємства на території України згідно наказу Міністерства юстиції від 17.06.2014 № 963/5. Інформація довідки № 0500-1906-8/46581 від 03.08.2021 не враховано, оскільки згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 внески за неї у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 не сплачені. В матеріалах відсутня архівна довідка, про яку йде мова в листі № 772/УК від 21.07.2021. Позивачка вважає, таку відмову управління ПФУ протиправною, оскільки Відповідач порушив її конституційне право на соціальний захист, а саме на пенсійне забезпечення за віком.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, та надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву – протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

11 листопада 2021 року ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021року отримана відповідачем.

Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як внутрішньо переміщена особа, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 18.01.2018 року № 12259.

25 серпня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із завою про призначення пенсії за віком.

Рішенням № 045550010452 від 31 серпня 2021 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не зараховано період з 14.04.1980 по 01.07.1980 та з 30.09.1980 по 22.01.1999, оскільки трудова книжка НОМЕР_1 від 20.04.2016 є дублікатом та дата заповнення 20.04.2016. Стаж відповідно до довідки №416 від 19.04.2016 не зараховано, оскільки вказаний документ видано підприємством, що знаходиться на непідконтрольній Україні території. Відомості, що зазначені в довідці, не можуть бути враховані до перереєстрації підприємства на території України згідно наказу Міністерства юстиції від 17.06.2014 № 963/5. Інформація довідки № 0500-1906-8/46581 від 03.08.2021 не враховано, оскільки згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 внески за неї у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 не сплачені. В матеріалах відсутня архівна довідка, про яку йде мова в листі № 772/УК від 21.07.2021.

ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачка не погодившись із вказаним рішенням відповідача звернулася до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що спірним питанням в цій справі є не зарахування відповідачем до страхового стажу період роботи позивача з 14.04.1980 по 01.07.1980 та з 30.09.1980 по 22.01.1999, у зв`язку з тим, що документ видано підприємством, що знаходиться на непідконтрольній Україні території.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст.44 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, напідставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що приписами пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за № 58 (далі-Інструкції № 58) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 Інструкції № 58 При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Згідно п.п.2.2 пункту 2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Суд звертає увагу на те, що розділом 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено порядок оформлення дублікатів трудових книжок працівникам.

Так, приписами п. 5.1. Інструкції № 58 передбачено, що особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Так, згідно з пунктом 5.2 Інструкції № 58 дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Системний аналіз вищевикладених положень Інструкції № 58 дозволяє встановити, що перевірку наявності первинних документів для внесення записів про роботу у період до дати оформлення дубліката трудової книжки та належність оформлення таких документів здійснює підприємство за останнім місцем роботи працівника, яке оформлює дублікат трудової книжки. Наявність чи відсутність належно оформлених документів впливає на повноту записів про стаж роботи по окремих періодах роботи. Інструкція не містить будь-яких положень щодо здійснення такої перевірки іншими особами, відмінними від підприємства, яке оформлює дублікат трудової книжки, зокрема пенсійними органами.

Отже, відмовляючи у призначенні пенсії з обґрунтування відсутності підтвердження документами неврахованого стажу для призначення пенсії за віком, який міститься в дублікаті трудової книжки, відповідач помилково дійшов висновку про можливість оцінки органами ПФУ таких документів.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку чи інвалідності на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування спірного трудового стажу позивача з підстав відсутності підтвердження довідками, які повинні були враховуватися підприємством при оформленні дубліката.

Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 та від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Окрім того, відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, а також за змістом п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637(далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз норм чинного законодавства, дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Отже, наявність дублікату трудової книжки не є підставою для підтвердження пенсійним органом відповідних періодів.

При цьому, як зазначено в спірному рішенні, відповідач відмовляється визнати страховий стаж позивача виключно на тій підставі, що надані позивачем довідки, які були видані підприємством, що знаходиться на непідконтрольній Україні території.

Разом із тим, статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до п.20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці, при цьому за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями підтвердження трудового стажу може здійснюватися органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із записами дублікату трудової книжки, виданої відокремленим підрозділом Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ» з 01.09.1976 по 05.03.1980 позивачка навчалася в Запорізькому авіаційному технікумі, з 14.04.1980 по 01.07.1980 працювала на посаді техніка-технолога в цеху № 301 ВП Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ», з 30.09.1980 по 14.07.1980 працювала розподільником робіт 3 разряду в цеху № 374 ВП Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ», з 14.07.1981 по 23.08.1985 працювала техніком в цеху № 317 ВП Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ», з 23.08.1985 по 22.01.1999 працювала інженером-економістом в цеху № 325 ВП Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ». Зазначене також підтверджується архівною довідкою ВП Сніжнянський машинобудівний завод ПАТ «Мотор Січ» від 20.04.2016 № 238, архівною довідкою АТ «Мотор Січ» від 14.06.2021 № 114/УК.

Суд зазначає, що аналізуючи норми Інструкції № 58 вбачається, що дублікат трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 оформлений у відповідності до вимог законодавства, а саме дублікат містить інформацію стосовно дати прийняття на роботу, найменування підприємства, де працював позивач, а також відділ і посада, на яку було прийнято позивача, крім того зазначено на підставі яких наказів позивач приймався на роботу та звільнялась.

Отже, довідки ПАТ «Мотор Січ» від 20.04.2016 № 238, та від 14.06.2021 № 114/УК про періоди роботи позивача на підприємстві, та про перейменування (реорганізацію) підприємства за наявності належним чином оформленого дубліката трудової книжки не спростовують наявності у працівника необхідного стажу роботи, що дає право виходу на пенсію за віком.

На спростування доводів відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, у зв`язку з видачею документів підприємством, що знаходить на непідконтрольній Україні території, суд з цього приводу зазначає наступне.

Спірні документи видані установою розташованою в населених пунктах, визначених Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Положеннями Постанови КМУ від 07.11.2014 №595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» передбачено, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, видані органами фонду або підприємствами, які непідконтрольні українській владі вважаються недійсними і не можуть прийматися до розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Відповідно до положень частини 1-3 статті 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через захоплення незаконними озброєними формуваннями території де розташовано підприємство на якому він працював позивач у відповідні періоди.

Суд вважає необхідним зазначити те, що у 1971 р. Міжнародний Суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Вищевказане означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Отже, позивачка опинилася в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Натомість, підстав вважати надані довідки та наведені в довідках відомості недостовірними, відповідачем не наведено.

При цьому, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Зазначена правова позиція суду відповідає висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.07.2019 у справі №423/1324/17, від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а та від 25.09.2018 у справі №242/65/17.

Суд зазначає, що у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «<…> перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії».

Також, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 28.08.2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 23.07.2019 у справі № 537/53/17, від 27.03.2020 року у справі №591/3706/17 про те, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.

Отже, суд дійшов до висновку, що не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, що зазначені в дублікаті трудової книжки НОМЕР_3 носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду.

Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за віком, ПФУ діяло необґрунтовано.

На підставі викладеного суд робить висновки про протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №820/1916/18.

При цьому, суд зауважує, що статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, а відтак вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію не підлягає задоволенню.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати спірний період роботи позивачки до трудового стажу, що надає право на призначення пенсії за віком та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 серпня 2021 року, з урахуванням висновків суду, оскільки саме за результатом вказаної заяви було винесено рішення відповідача № 045550010452 від 31 серпня 2021 року, яке визнано судом протиправним та скасовано.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 28.10.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. ст. 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 31.08.2021 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 14.04.1980 року по 01.07.1980 року та з 30.09.1980 року по 22.01.1999 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з 25 серпня 2021 року з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні суду та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце проживання, АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев