Рішення № 101525986, 01.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 грудня 2021 року м. Рівне №460/3711/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій та рішення протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій та рішення в частині відмови у визначенні правового статусу як «Особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до п.9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення через відсутність документів, які не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу протиправними, та зобов`язання переглянути рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно з законів України та розгляду спірних питань від 21 січня 2021 року №1677, і з врахуванням правової оцінки Рівненського окружного адміністративного суду, викладеної у рішенні від 25.11.2020, встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач повідомив, що під час аварії на ЧАЕС працював водієм спецавтобази тресту "Рівнешляхбуд" та упродовж 1986-1988 років неодноразово направлявся до м.Чорнобиль для виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії. Вказано, що внаслідок цього позивач отримав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Зазначив, що в березні 2018 року та згодом в лютому 2020 року і січні 2021 року звертався до Управління з заявами про визначення йому статусу інваліда війни, однак відповідач відмовив йому у задоволенні його заяви. Вважає, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, оскільки надав усі необхідні для розгляду спірного питання документи, а тому просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 22.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін (а.с.105-106).

27.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, визначених п.9 ч..2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: настання інвалідності внаслідок, захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та наявність доказів залучення особи до складу формувань Цивільної оборони. Вказав, що з огляду на відсутність доказів, які свідчили б про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни немає. Вважає, що оскаржувані рішення та дії відповідають вимогам законодавства, оскільки вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити.

04.06.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивач наголосив, що всі надані ним документи підтверджують його участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому наявні підстави для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та задоволення позову.

Відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1) та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.12).

Матеріали справи свідчать, що у 2018 році ОСОБА_1 звертався до Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому щодо визначення йому правового статусу "інвалід війни" відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Подані ним документи були розглянуті на засіданні комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань 28.03.2018 (протокол № 1466.2), однак листом відповідача від 30.03.2018 №08-1856 у встановленні такого статусу ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.53).

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просив суд: визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни – протиправними, зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 817/1025/18 від 14.05.2018 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с.54-56).

Поряд з цим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/1025/18 від 14.05.2018 скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.57-62).

В подальшому, в березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просив суд встановити факт його залучення до складу формування Цивільної оборони в САБ-21 тресту "Рівнешляхбуд" під час виконання робіт по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986-1988 роках.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15.03.2019, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21.05.2019, на підставі частини четвертої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Постановою Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №569/5187/19 ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 15.03.2019 та постанову Рівненського апеляційного суду від 21.05.2019 змінено, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виключивши із резолютивної частини ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 15.03.2019 посилання на частину четверту статті 315 ЦПК України, як підставу для відмови у відкритті провадження у справі (а.с.63-66).

Роз`яснено ОСОБА_1 , що питання надання статусу інваліда війни вирішується органами соціального захисту населення, а в разі незгоди із рішенням цього органу він має право звернутися до відповідного адміністративного суду із позовом в порядку адміністративного судочинства.

07.02.2020 та 27.02.2020 ОСОБА_1 звертався до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою, в якій просив переглянути рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань (протокол від 28.03.2018 №1466.2) та змінити його; встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пояснень свідків та письмових відповідей компетентних органів та видати йому посвідчення "Особа з інвалідністю внаслідок війни" (а.с.67-72).

Листами від 13.02.2020 №К-424, від 12.03.2020 № К-424/1, К-424/2 відповідач у відповідь на звернення позивача повідомив, що перегляд рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу згідно законів та розгляду спірних питань від 28.03.2018 (протокол №1466.2) можливий за умови подання документів, які містять інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.77-79).

Окрім цього, листом від 22.05.2020 №К-424/3 відповідач у відповідь на чергове звернення позивача вказав, що для визначення правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідне підтвердження щодо залучення саме ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони для виконання робіт із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу. В разі документального підтвердження вищезазначеного факту, комісія для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань буде мати підстави для перегляду рішення комісії від 28.03.2018 (протокол №1466.2) (а.с.80).

Вважаючи рішення і дії відповідача щодо відмови у перегляді рішення комісії від 28.03.2018 (протокол №1466.2) протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №460/4677/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови в перегляді рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань від 28.03.2020 (протокол № 1466.2 від 28.03.2018). Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на підставі поданих ОСОБА_1 із заявою від 07.02.2020 документів переглянути рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань від 28.03.2018 (протокол №1466.2 від 28.03.2018) про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.82-88). Вказане рішення набрало законної сили 29.12.2020.

15.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Управління з заявою про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №460/4677/20 в добровільному порядку (а.с.89-90).

Листом від 19.02.2021 №К-237 відповідач повідомив позивачу, що на виконання вказаного рішення суду 21.01.2021 було проведено засідання комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань, на якому було переглянуто рішення комісії від 28.03.2018 (протокол №1466.2). Зазначено, що під час засідання комісії було повторно досліджено та опрацьовано документи, подані до заяви від 07.02.2020 (а.с.93-94).

Згідно з витягом з рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних з встановленням статусу згідно законів України та розгляду спірних питань від 21.01.2021 №1677 ОСОБА_1 відмовлено у визначенні правового статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані ним документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення його до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.91).

Не погодившись із діями та рішеннями відповідача в частині відмови у визначенні правового статусу позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

За правилами п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Наведені норми дають підстави для висновку, що не усі громадяни, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію ст. 7 Закону №3551-ХІІ. Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону №3551-ХІІ.

З пояснювальної записки до проекту Закону України №1770-ІV від 15.06.2004 про внесення змін до статті 7 Закону №3551-ХІІ, яким частину другу даної статті доповнено пунктом 9 такого змісту: « 9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи», слідує, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом із військовослужбовцями виконували роботи у тридцяти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Матеріали справи, що ОСОБА_1 в період з 18 липня по 22 липня 1986 року, з 25 липня по 3 серпня 1986 року, з 21 серпня по 31 серпня 1986 року, з 3 серпня по 10 серпня 1987 року, з 24 серпня по 31 серпня 1987 року, з 16 травня по 20 травня 1988 року, з 27 вересня по 1 жовтня 1988 року, з 15 листопада по 17 листопада 1988року, працював у зоні відчуження (30-ти км зона ЧАЕС) водієм 1-го класу від САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд». А саме: на автодорогах Зелений Мис-Чорнобиль, і на території ЧАЕС (промплощадка) автобази № 21. Також в період з 03.08.1987 по 10.08.1987, з 24.08.1987 по 31.08.1987 позивач був відряджений по САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд» та працював на території ЧАЕС по влаштуванні а/бетонних покриттів.

Тобто, вказані документи підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (щодо позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Як встановлено судом, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Попри це, доказів на підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач до заяви не надав. Жодних доказів протилежного позивач суду не надав та матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що вказана обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп.1 ч.1 ст.9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі №279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у встановленні правового статусу "Особа з інвалідністю внаслідок війни" відповідно до п.9 ч. 2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Крім того, щодо зобов`язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни суд зазначає таке.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.

Згідно з п.2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Інвалідам війни видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни - інвалід".

Абзацом 2 п.7 Положення встановлено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п. 10 даного положення "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Поряд з цим, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видача відповідного посвідчення є компетенцією відповідача. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення такій особі і суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність встановлення/невстановлення такого статусу особі і видачі відповідного посвідчення у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Решта доводів та аргументів учасників справи судом не оцінюються, позаяк не впливають на правомірність оскаржуваних рішень, а тому не мають значення для правильного вирішення судового спору по суті та не спростовують встановлені судом обставини справи та висновки, викладені вище.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для застосування положень статті 139 КАС відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій та рішення протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12,м. Рівне,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441)

Повний текст рішення складений 01 грудня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля