Рішення № 101518787, 01.12.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4021/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про стягнення 11614,08 грн. 3% річних та 37677,56 грн. інфляційних втрат за невиконання рішень суду. Судовий збір у розмірі 2270,00 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 6000,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.10.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 18.11.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "адресат відсутній".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

11.04.2006р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (покупець) укладено, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1173, договір купівлі-продажу, за яким продавець продав, а покупець придбав за 968326,00грн. нежитлове приміщення загальною площею 2542,7кв.м. (із врахуванням реконструкції та збільшення площі на 57,6м.кв.), що знаходиться на вул. Гетьмана Сагайдачного, 6 в м. Луцьк.

Згідно рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2015 у справі № 903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта-Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету", яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року залишено без змін, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" на користь ТОВ «Освіта Плюс» 968326,52 грн., 19366,52 грн. судового збору за неналежне виконання вищезазначеного договору.

Крім того, згідно рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2020 у справі №922/2116/20, яке набрало законної сили 24.09.2020 року, за позовом ТОВ "Освіта-Плюс" до ТОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету», стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта Плюс» 175586,74 грн. інфляційних втрат, 93491,91 грн. - 3% річних та 4036,18 грн. витрат по сплаті судового збору, всього: 273114,83 грн.

Також, згідно рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2018 у справі №922/697/18, яке набрало законної сили 20.07.2018 року, за позовом ТОВ «Освіта Плюс» до ТОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету», стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта Плюс» 3% річних - 77.932,96 грн., інфляційні втрати - 356.070,11 грн. та судовий збір 6510,05 грн. та витрати на проїзд 1144.35 грн., всього: 441657,47 грн.

В свою чергу, як стверджує позивач, відповідачем, заборгованість за вищезазначеними рішеннями була сплачена відповідачем лише 24.06.2021 року.

Так, позивачем було надано до суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2016 року з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області по справі 903/914/16, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.04.2019 року з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області по справі № 922/697/18, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.10.2020 року з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області по справі № 922/2116/20.

В свою чергу, відповідачем заборгованість по вищезазначеним справам була сплачена остаточно лише 24.06.2021 року.

Так відповідно до виписки з рахунку позивача, відповідачем було сплачено 24.06.2021 року 987892,52 грн., 441657,47 грн. та 273114,83 грн. (а.с. 59).

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості, яка була стягнута згідно рішеннями суду по справах № 903/914/15, № 922/697/18, № 922/5116/20, у період з 01.04.20211 року по 22.06.2021 року, позивачем було нараховано 3% річних в сумі 11614,08 грн. та інфляційні втрати в сумі 37677,56 грн.

Відповідач відзиву на позов не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В п. 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. вказано, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

У разі, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку, рішеннями судів по справам № 903/914/15, № 922/697/18, № 922/2116/20 було стягнуто з відповідача заборгованість.

Вищезазначені рішення набрали законної сили.

Проте відповідачем заборгованість за вищезазначеними рішеннями була погашена лише 24.06.2021 року, у зв`язку з чим позивачем було нараховано до сплати 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.04.2021 року по 22.06.2021 року.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, суд вбачає обґрунтованими доводи позивача по нарахуванню відсотків річних та інфляційних втрат за період невиконання відповідачем зобов`язання з повернення належних позивачу коштів. Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних, інфляційних втрат і періоди здійснених нарахувань, суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 37677,56 грн. інфляційних втрат та 11614,08 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 6000,00 грн. адвокатських витрат, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, при здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Суд також звертає увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Статтею 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В даному випадку на підтвердження понесених судових витрат позивачем було надано до суду:

- договір про надання правової допомоги № 005 від 14.05.2019 року;

- квитанцію до прибуткового ордера № 32 від 23.09.2021 року на суму 6000,00 грн.

Як вбачається із наданого позивачем договору про надання правової допомоги, розділом 1 визначено загальні положення надання адвокатом послуг.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг (гонорар) адвокатського бюро визначається в додатках до цього договору.

Тобто умовами договору про надання правової допомоги не визначено чіткий перелік наданих адвокатом послуг в рамках саме даної справи, а також вартість послуг адвоката.

Крім того, пунктом 3.1.5 договору передбачено, обов`язок клієнта підписати акт приймання-передачі послуг протягом трьох днів з моменту отримання. Якщо протягом п`яти днів зауважень зауважень по вказаному акту не надійшло, він вважається підписаним.

Таким чином, умовами договору про надання правової допомоги визначено підписання акту приймання-передачі послуг та визначення вартості наданих послуг в додатках до цього договору.

Проте матеріали справи не містять додатків до договору із визначенням вартості наданих послуг та акта приймання-передачі послуг підписаного адвокатом та клієнтом.

В свою чергу, ст. 126 ГПК України було визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В даному випадку, позивачем не було надано детального опису робіт виконаних адвокатом та акту наданих послуг, підписаного адвокатом та позивачем.

Крім того матеріали справи не містять зазначення часу, витраченого адвокатом для надання правової допомоги в рамках даної справи.

Суд також зазначає, що з квитанції на оплату, наданої позивачем не вбачається за які саме послуги було сплачено позивачем 6000,00 грн.

Як вже було зазначено вище, згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, позивачем в порядку ст. 126 ГПК України не надано доказів понесених витрат, зокрема детального опису робіт виконаних адвокатом та акту наданих послуг, підписаний обома сторонами, у зв`язку з чим підстави для стягнення витрат на правничу допомогу позивача з відповідача відсутні.

Враховуючи те, що позивачем на підтвердження понесених витрат на послуги не було надано до суду акту приймання-передачі наданих послуг та детального опису робіт, як то визначено ст. 126 ГПК України, суд вважає за необхідне відмовити в стягненні з відповідача 6000,00 грн. адвокатських витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача в розмірі 2270,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38А, код ЄДРПОУ 31572252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 2, кв. 9, код ЄДРПОУ 34310174) 37677,56 грн. інфляційних втрат, 11614,08 грн. 3% річних та 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення адвокатських витрат з відповідача в розмірі 6000,00 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 2, кв. 9, код ЄДРПОУ 34310174);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (61075, м. Харків, вул. Северина Потоцького, буд. 38А, код ЄДРПОУ 31572252).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "01" грудня 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/4021/21