Постанова № 10141485, 22.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2010                                                                                           № 40/6

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ з іноземною інвестицією "Форнетті-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.02.2010

у справі № 40/6 ( .....)

за позовом                               ТОВ з іноземною інвестицією "Форнетті-Україна"

до                                                   ТОВ "Євроіндекс-Техно"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 87655,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Форнетті-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроіндекс-Техно” про стягнення основного боргу в сумі 87.547,56 грн., 3% річних в сумі 107,94 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2010 р. у справі № 40/6 (далі – Рішення суду) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Форнетті-Україна” (17000, Чернігівська область, селище Козилець, вул. Комсомольська, 125 р/р 260045792 в ЧОД ВАТ “Райффайзенбанк “Аваль”м. Чернігів МФО 353348 код ЄЄДРПОУ 32858983) надмірно сплачено державне мито у розмірі 683,45 грн. (шістсот вісімдесят три гривні сорок п’ять копійок).

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що 27.10.2009 р. позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 87.547,56 грн. за надання рекламних та додаткових послуг, а саме за участь у виставці „Франчайзинг-2009”.

У зв’язку із введенням на території України вищого рівня небезпеки поширення грипу типу А/Н1N1/Каліфорнія/04/09 та забороною проведення всіх масових заходів, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2009 р. № 1152, позивач листом № 327 02.11.2009 р. повідомив відповідача про відмову від участі у виставці та просив повернути сплачені грошові кошти. Вказані кошти відповідач не повернув.

Скаржник стверджує, що:

- договір зі всіма істотними умовами договору між сторонами не було укладено, відповідно, ніякі зобов'язання і відповідальність між сторонами не встановлені;

- відмову позивача від послуг було здійснено до початку надання послуг; відповідачем на цей момент фактично послуги не були надані. Відповідач не надав жодних розрахунків, калькуляції, жодних інших матеріалів на підтвердження своїх фактичних затрат, які він поніс в цілях виконання договору;

- місцевий суд не дослідив, не перевірив та не витребував у відповідача матеріали, які б свідчили про факт надання послуг;

- оскільки позивач не брав участі у виставці, тому сплачені позивачем послуги відповідачем фактично позивачу не були надані.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Форнетті-Україна” і порушено апеляційне провадження у справі № 40/6.

Представники скаржника у судових засіданнях підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представники відповідача у судових засіданнях заперечували проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи з вимог ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідок їх недійсність.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. (ст. 639 ЦК України).

Виходячи з вимог положення ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ході апеляційного провадження колегією суддів було витребувано від сторін додаткові письмові пояснення (та всі наявні на їх підтвердження докази) щодо того, чи підписувався сторонами Договір № 15/FHвід 26.10.2009 р. та додаткові угоди (замовлення) до нього.

З наданих додаткових пояснень сторін та наявних у справі матеріалів апеляційним судом встановлено, що письмовий договір (№ 15/FHвід 26.10.2009 р., копія якого міститься в матеріалах справи) між сторонами не укладався.

Правовідносини між сторонами в силу вищенаведених положень законодавства виникли на підставі виставлених на користь позивача відповідних рахунків, які були прийняті апелянтом, погоджені підстави платежу, та належним чином оплачені.

Так, укладення між позивачем та відповідачем договору про надання послуг підтверджується матеріалами справи, а саме:

1) виставленням відповідачем позивачу рахунків

- № 15-1/FH від 26.10.2009 р. на суму 8.3129,93 грн. (рекламні послуги – участь у виставці “Франчайзинг 2009”: реєстраційний збір та орендна плата),

- № 15/FH-Т1 від 19.10.2009 р. на суму 1.008,00 грн. (відшкодування витрат за підвішування об’єктів 1-ї категорії),

- № 15/FH-S1 від 21.10.2009 на суму 2.329,63 грн. (проведення семінару),

- № 15/FH-Т2 від 21.10.2009 на суму 1.080,00 грн. (відшкодування витрат за підведення напруги 380 V);

2) фактом оплати зазначених рахунків позивачем згідно з платіжними дорученнями № 4153 від 27.10.2009 р. на суму 1.008,00 грн. , № 4152 від 27.10.2009 на суму 1.080,00 грн., № 4151 від 27.10.2009 р. на суму 2.329,63 грн., № 4150 від 27.10.2009 на суму 40.000,00 грн., № 4149 від 27.10.2009 р. на суму 43.129,93 грн.

Таким чином, чіткий перелік рекламних послуг фактично був усно визначений сторонами та відображений у виставлених на користь позивача відповідних рахунках (наявні в матеріалах справи), які були прийняті апелянтом, погоджені підстави платежу та належним чином оплачені.

В ході апеляційного провадження колегією суддів також було витребувано від відповідача всі наявні докази надання відповідачеві всіх послуг, що передують участі у виставці: розміщення та обладнання виставкового стенду учасника виставки „Франчайзинг-2009” – позивача; включення позивача до каталогу учасників виставки та публікації (друкування) його рекламних та інформаційних матеріалів тощо; надати калькуляцію вартості послуг, що визначена у наданих позивачеві та оплачених позивачем чотирьох рахунках з розшифровкою того, які конкретні (чітко визначені послуги) передбачалось надати позивачеві за цими рахунками.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроіндекс-Техно" надало суд наступні документи: копію плану розміщення учасників виставки "Франчайзинг-2009", додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, копії рахунків № 15/FH-T1, № 15/FH-T2, №15/FH-S1, № 15-1/FH; копію типового договору № 15/FH; копію правил для учасників виставки; копію підтвердження замовлення на проведення семінару на виставці "Франчайзинг-2009", копію додаткового плану розміщення учасників виставки "Франчайзинг-2009"; роздруківку листування електронною поштою з представниками Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Форнетті-Україна» стосовно організаційних питань проведення виставки, бланк анкети на участь у виставці, роздруківку зовнішнього вигляду 3D-моделей стенду позивача на виставці.

З наданих документів, а також інших матеріалів справи, долучених судом першої інстанції, вбачається, що після оплати апелянтом на користь відповідача вартості вищезазначених рекламних послуг відповідач повністю виконав свої зобов'язання перед апелянтом.

При цьому колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 р. № 1065 "Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні", якою затверджено Концепцію виставково-ярмаркової діяльності (далі – Постанова № 1065), виставково-ярмаркова діяльність спрямована на створення сприятливих умов для збільшення обсягів експорту конкурентоспроможної продукції та послуг, удосконалення технологій, залучення інвестицій і кредитів, забезпечення науково-технічного і технологічного оновлення вітчизняного виробництва, зміцнення міжнародних зв'язків, підвищення міжнародного іміджу держави, розвитку ділового туризму в регіонах України, активізації інноваційного процесу та виробничої кооперації.

Постановою № 1065 також визначено, що організаторами виставок і ярмарків можуть бути суб'єкти господарювання всіх форм власності, основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок і ярмарків.

Розпорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який здійснює їх підготовку та проведення на підставі договору, укладеного з організатором виставок і ярмарків, може залучати на договірних засадах інших суб'єктів господарювання до виконання робіт, надання послуг, закупівлі товарів, необхідних для організації та проведення виставок і ярмарків.

Упорядником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який надає на підставі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставок і ярмарків послуги з їх організації (проектування, будівництво, оформлення виставок і ярмарків).

Агентом є суб'єкт господарювання, який бере на підставі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставок і ярмарків, зобов'язання із залучення учасників.

Учасником виставок і ярмарків є суб'єкт господарювання, який уклав з організатором або розпорядником договір про участь в них.

Також Постановою № 1065 встановлено, що організатори та розпорядники виставок і ярмарків відповідно до укладеного договору забезпечують надання учасникам та відвідувачам комплексу послуг, який повинен включати:

виділення виставкового обладнання, надання комунальних послуг;

страховий захист виставкових об'єктів (приміщень, площ);

забезпечення охорони та пожежної безпеки учасників та виставкових об'єктів (приміщень, площ);

забезпечення вентиляції, опалення, прибирання виставкових об'єктів (приміщень, площ);

видання каталогу виставки або ярмарку (для міжнародних виставок і ярмарків - обов'язково державною мовою та однією з офіційних мов ООН);

здійснення митних процедур;

вантажно-транспортні послуги;

забезпечення роботи закладів громадського харчування на території виставок і ярмарків, а також пунктів обміну валют (на міжнародних виставках і ярмарках);

створення умов для роботи засобів масової інформації.

Судом встановлено, що відповідач був організатором виставки „Франчайзинг-2009”, а позивач – її потенційним учасником.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих сторонами пояснень, всі надані відповідачем послуги є такими, що об’єктивно потребують проведення певних робіт та попередніх витрат (підготовка виставкового стенду позивача, в т. ч. шляхом підвішування на ньому рекламних ідентифікуючих матеріалів, логотипів тощо, підведення додаткового потужнішого електроживлення), а також попереднього резервування виставкової площі та спеціального приміщення для проведення запланованого позивачем семінару.

За один день до проведення виставки, а саме 02.11.2009 р., після виконання відповідачем своїх обов'язків, апелянт направив на адресу відповідача лист за вих. № 327, в якому повідомив, що ТОВ «Форнетті-Україна» в односторонньому порядку відмовляється від участі у виставці.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч. 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів враховує, що позивач відмовився від участі у виставці на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2009 р. № 1152., тобто фактично за надзвичайних обставин.

Разом з тим відсутність між сторонами письмового договору, який регулював би дії сторін в разі настання таких обставини, в т. ч. й питання можливого відшкодування витрачених коштів, фактично унеможливлює застосування правил щодо форс-мажорних обставин.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та наявні у матеріалах справи докази, а також факт односторонньої відмови позивача від договору, місцевий суд підставно визнав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Форнетті-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроіндекс-Україна” про стягнення основного боргу в сумі 87.547,56 грн., 3% річних в сумі 107,94 грн.

Колегія суддів також відзначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України, на яку безпосередньо посилається апелянт, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми.

Та обставина, що апелянт в односторонньому порядку без погодження з іншою стороною (відповідачем) відмовився від участі у виставці, не є правовою підставою вважати, що ТОВ «Євроіндекс-Техно» прострочив виконання зобов'язання і повинен сплачувати передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України штрафні санкції.

Належних та допустимих доказів тієї обставини, що відповідач є боржником по відношенню до апелянта, останній, як це передбачено ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, не надав. Натомість матеріали справи свідчать, що після оплати апелянтом на користь відповідача вартості вищезазначених рекламних послуг відповідач повністю виконав свої зобов'язання перед апелянтом.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Як вірно встановлено місцевим судом, позивачем надмірно сплачено державне мито в розмірі 683,45 грн., що відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України підлягає поверненню на його користь з Державного бюджету.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

При цьому колегія суддів відзначає, що вона не приймає додаткові пояснення та обґрунтування позову, надані позивачем під час розгляду справи в апеляційній інстанції (наприклад, щодо невиконання відповідачем взятих на себе обов’язків, недоведеності здійснення відповідачем робіт тощо), оскільки в цих поясненнях фактично змінюються підстави позову, визначені в позовній заяві, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2010 р. у справі № 40/6 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією “Форнетті-Україна” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2010 р. у справі № 40/6 – без змін.

2. Матеріали справи № 40/6 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді