Постанова № 10141466, 23.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2010                                                                                           № 25/4

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Кошлій Р. В. – представник за довіреністю від 01.09.2009 року

від відповідача 1:          не з’явились

від відповідача 2:          не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” та Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод”

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.03.2010

у справі № 25/4 ( .....)

за позовом                               Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії”

до                                                   1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Статус Агро”

                                                  2. Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод”

про                                                   стягнення 119185,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення з відповідачів солідарно коштів в сумі 1049821,73 грн., які складаються з:

- процентів за користування кредитом за укладеним з відповідачем 2 договором про відкриття кредитної лінії № 11-11/08 від 13.02.2008 року в сумі 821589,02 грн.;

- пені за несвоєчасну оплату процентів за користування кредитом в сумі 138488,17 грн.;

- збитків від інфляції в сумі 89744,54 грн.

Крім того, з відповідача 2 позивач просить стягнути 3 % річних за несвоєчасну оплату процентів за користування кредитом в сумі 22765,20 грн.

Звернення з позовними вимогами до відповідача 1 ґрунтується на укладеному між ним та позивачем договорі поруки від 13.02.2008 року, яким забезпечувалось виконання відповідачем 2 своїх зобов’язань за договором про відкриття кредитної лінії № 11-11/08 від 13.02.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року, повний текст якого підписаний 12.04.2010 року, позов задоволено частково, з відповідача 2 на користь позивача стягнуто 821589,02 грн. процентів за користування кредитом, 31822,31 грн. пені за несвоєчасну оплату процентів за користування кредитом, 89744,54 грн. збитків від інфляції. В решті позову відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем 2 свого обов’язку по сплаті процентів за користування кредитом за договором про відкриття кредитної лінії № 11-11/08 від 13.02.2008 року.

Відмову в задоволенні вимог щодо відповідача 1 суд першої інстанції ґрунтує на тому, що в матеріалах справи відсутня вимога позивача до відповідача 1 як поручителя про сплату спірних сум заборгованості.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Дочірній банк Сбербанку Росії” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі №25/4 в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги той факт, що рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2009 року у справі № 4/560, яким стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором за інший період, встановлено, що позивач направляв відповідачу 1 повідомлення від 03.06.2009 року № 3057/5/14 про невиконання зобов’язань за спірним договором.

Ухвалою від 12.05.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Дочірнє підприємство „Золотоніській комбікормовий завод” також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі №25/4 повністю та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач 2 посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги, що позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються.

Крім того, відповідач 2 зазначає, що суд не перевірив правильності розрахунку сум, що стягуються, а також не прийняв до уваги той факт, що згідно умов спірного договору обов’язок відповідача 2 сплатити пеню виникає лише після одержання ним повідомлення позивача про її накладення (п. 10.3), чого в даному випадку зроблено не було.

Ухвалою від 10.06.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розгляд скарги відкладався.

Відповідач 1 та відповідач 2 в жодне судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача 2 заперечив, свою апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив спірне рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

13.02.2008 року Закрите акціонерне товариство „Банк НРБ”, правонаступником якого є позивач, та відповідач 2 уклали договір про відкриття кредитної лінії № 11-11/08 (далі Договір 1), відповідно до умов якого позивач відкриває відповідачу 2 невідновлювальну кредитну лінію в національній валюті, надає відповідачу 2 кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах Договору, а відповідач 2 зобов’язується використати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 Договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати позивачу проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та в терміни, зазначені у ст. 8 Договору 1, та виконувати інші умови Договору 1.

Пунктом 1.2 Договору 1 встановлено, що ліміт кредитної лінії становить 6800000 грн.

Як слідує з виписки з банківського рахунку позивача (а. с. 31), кредит в повному обсязі був перерахований відповідачу 2.

Відповідно до п. 6.1 Договору 1 відповідач 2 зобов’язується сплачувати позивачу проценти у розмірі, що зазначений в п. 1.4 Договору 1.

Проте, з умов Договору 1 слідує, що розмір процентів визначний не п. 1.4 Договору 1, а п. 1.3 Договору 1 та становить, зі змінами, внесеними Додатковою угодою № 1 від 21.10.2008 року, 18 % річних.

Згідно п. 6.2 Договору 1 проценти нараховуються на суму загальної заборгованості за кредитною лінією.

Пунктом 6.6 Договору 1 визначено, що проценти, нараховані за місяць відповідно до п. 6.1-6.5 Договору 1, відповідач 1 зобов’язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач 2 свій обов’язок по сплаті процентів виконував неналежним чином, внаслідок чого в період з 01.07.2009 року по 31.01.2010 року включно утворилась заборгованість по їх сплаті в сумі 720986,28 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що ним в розрахунку заборгованості, який доданий до заяви про уточнення позовних вимог (а. с. 77) помісячна заборгованість за спірні періоди визначена вірно, в той час як загальна сума, яка вираховується шляхом складення помісячних сум заборгованості, зазначена інша, а саме – 821589,02 грн., що становить суму більшу ніж заборгованість за спірний період на 100602,74 грн.

Факт наявності заборгованості за Договором 1 відповідач 2 у апеляційній скарзі не заперечив.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, що наданий за умовами Договору 1, за період 01.07.2009 року по 31.01.2010 року включно підлягають задоволенню за рахунок відповідача 2 в сумі 720986,28 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 138488,17 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п.п. „в” п. 10.1 Договору 1 за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 Договору 1, відповідач 2 зобов’язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення.

Частиною 2 пункту 10.3 Договору 1 встановлено, що пеня та штрафи, зазначені в пунктах 10.1-10.2 Договору 1 повинні бути сплачені позивачу в строк не пізніше 6 робочих днів із дня одержання відповідачем 2 повідомлення позивача про їх накладення. При цьому, позивач має право відмовитись від права на пені та штрафи, передбачені Договором 1.

Отже, з умов Договору 1 слідує, що строком виконання відповідачем 2 обов’язку сплатити позивачеві пеню, яка останнім заявлена до стягнення, є шість робочих днів з дня одержання відповідачем 2 повідомлення позивача про накладення пені.

Як слідує з доданої позивачем до матеріалів справи копії повідомлення – вимоги № 631/4/06-2-2 від 02.03.2010 року, позивач звертався до відповідача 2 з приводу сплати пені. На доказ направлення вказаної вимоги до матеріалів справи залучено копію повідомлення про вручення поштового відправлення № 0391 з відміткою про отримання відповідачем 2 вказаного листа 10.03.2010 року.

Проте, вимоги позивача в цій частині не можуть бути задоволені у повному обсязі.

З розрахунку пені слідує, що позивач нараховує її як на суму заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, що наданий за умовами Договору 1, за період 01.07.2009 року по 31.01.2010 року (вказана сума стягується в рамках даної справи), так і на суму заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, що наданий за умовами Договору 1, за попередній період, з 01.12.2008 року по 01.06.2010 року (вказана сума присуджена до стягнення у справі № 4/560).

Як слідує з письмових пояснень самого позивача, частина з заявленої ним до стягнення в рамках даної справи пені, в розмірі 21426,40 грн., вже була присуджена до стягнення в рамках справи № 4/560.

Крім того, слід зазначити, що позивачем при розрахунку пені не враховано, що частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Загальна сума пені, яка може бути стягнута за прострочення сплати процентів за період з 01.12.2008 року по 31.01.2010 року станом на 01.02.2010 року згідно розрахунку суду становить115484,90 грн.

Проте, враховуючи, що частину з вказаної суми, а саме 21426,40 грн., вже стягнуто у справі № 4/560, загальна сума пені, яка підлягає стягненню становить 94058,50 грн. (115484,90-21426,40). Вказані вимоги підлягають задоволенню за рахунок відповідача 2 з підстав, які викладені вище. Відповідно рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

З огляду на досліджені обставини справи, за правилами ст. 625 ЦК України позовні вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції в сумі 89744,54 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача за рахунок відповідача 2. Відповідно, рішення суду в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог в частині стягнення боргу по сплаті процентів, сум пені та інфляційних втрат до відповідача 1 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як свідчать матеріали справи, в забезпечення виконання відповідачем 2 своїх обов’язків за Договором 1 між Закритим акціонерним товариством „Банк НРБ”, правонаступником якого є позивач, та відповідачем 1, було укладено договір поруки від 13.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Веліковою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 722 (далі Договір 2).

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За умовами Договору 2 зі змінами, внесеними договорами про внесення змін від 12.05.2008 року та 04.02.2009 року, відповідач 1 зобов’язується перед позивачем відповідати за невиконання відповідачем 2 його зобов’язань, які випливають з Договору 1 та можуть виникнути за ним в майбутньому.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктами 4.3 Договору 2 встановлений обов’язок відповідача 1 протягом п’яти робочих днів з дня отримання повідомлення погасити заборгованість відповідача 2.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача 1 з вимогою щодо погашення спірної заборгованості.

Щодо посилань позивача, викладених в апеляційній скарзі, на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2009 року у справі № 4/560, яким стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором за інший період, встановлено, що позивач направляв відповідачу 1 повідомлення про невиконання зобов’язань за спірним договором від 03.06.2009 року № 3057/5/14, слід зазначити наступне.

Як слідує зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 року у справі № 4/560, 03.06.2009 року, позивачем відповідачу 1 було направлено повідомлення № 3057/5/14 про невиконання зобов’язання відповідачем 2, в якому позивач повідомив про неналежне виконання відповідачем 2 зобов’язань за Договором 1 щодо сплати процентів за користування кредитом в сумі 613392,66 грн. та пені в сумі 21426,40 грн. та просив невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів сплатити позивачу зазначену заборгованість. На доказ направлення вказаного повідомлення до матеріалів справи долучено реєстри відправлення кореспонденції від 03.06.2009 року з відмітками пошти про прийняття листів до пересилання, фіскальні чеки № 1455 та повідомлення про вручення поштового відправлення № 05172368.

Проте, вказане повідомлення не може вважатись належним доказом повідомлення відповідача 1 про заборгованість, спір щодо погашення якої розглядається у цій справі, оскільки, як слідує зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 року у справі № 4/560, позивач повідомляв відповідача 1 про неналежне виконання відповідачем 2 своїх обов’язків за Договором 1 по сплаті процентів за користування кредитом та пені за період з 01.12.2008 року по 01.06.2009 року, в той час як по даній справі заборгованість заявлена за інший період, а саме за період з 01.07.2009 року по 31.01.2010 року включно.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів виконання позивачем п. 4.3 Договору 2, а саме, повідомлення відповідача 1 про невиконання відповідачем 2 своїх обов’язків за Договором 1.

Проте, не будучи повідомленим про наявність в нього зобов’язання та про його зміст, відповідач 1 не може вважатися таким, що порушив зобов’язання перед позивачем.

Оскільки до подачі позову до суду позивач не звертався до відповідача 1 з вимогою щодо сплати спірної суми і не отримав його відмову це зробити, не відбулося порушення прав позивача, оскільки обов’язок відповідача 1 по її сплаті не був прострочений, в той час, як відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, а також сум пені та інфляційних втрат до відповідача 1.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що необхідність звернення до боржника, що випливає з правил ст. 530 ЦК України, не є заходом досудового врегулювання спору в розумінні правил ст. 5 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку здійснення зазначених дій є договірною умовою виникнення у відповідача 1 обов’язку оплатити борг відповідача 2, за якого він поручився перед позивачем.

В той же час, направлення копії заяви про уточнення позовних вимог відповідачу 1 також не може вважатися повідомленням про наявність у відповідача 2 спірної заборгованості в розумінні умов Договору 2, і відповідно обв’язку відповідача 1 як поручителя її оплатити, оскільки вказану заяву адресовано не відповідачу 1, а суду, і вона не вимагає будь–яких дій безпосередньо від відповідача 1.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних з відповідача 2 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 2 3 % річних, виходив з того, що заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, що наданий за умовами Договору, вже є вимогами про стягнення процентів, а нарахування 3% річних на вже нараховані проценти чинним законодавством не передбачено.

Проте, із вказаною думкою колегія суддів погодитись не може, з огляду на те, що в даному випадку проценти за користування кредитом є платою за наданий позивачем відповідачу 2 кредит, тобто грошовим зобов’язанням, несвоєчасне виконання якого є простроченням грошового зобов’язання, за яке згідно ст. 625 ЦК України нараховуються 3 % річних.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення 3 % річних з відповідача 2 підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 22792,50 грн. Відповідно, рішення суду в цій частині підлягає зміні.

При цьому, посилання відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності обґрунтованого розрахунку сум, що заявлені до стягнення, спростовується наявними в матеріалах справи розрахунками ( а. с. 77-78).

Колегія суддів звертає увагу відповідача 2 на те, що він не був позбавлений права, при незгоді з виконаними позивачем розрахунками, провести контррозрахунок заявлених до стягнення сум та надати його суду.

Посилання відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що згідно умов спірного договору обов’язок відповідача 2 сплатити пеню виникає лише після одержання ним повідомлення позивача про її накладення (п. 10.3), чого в даному випадку зроблено не було, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки відповідне повідомлення відповідач 2 отримував, про що він не міг не знати, адже на повідомленні про вручення поштового відправлення, копію якого, разом з повідомленням про невиконання зобов’язання, позивачем надано під час апеляційного розгляду справи, міститься підпис відповідальної особи відповідача 2, з якого слідує, що вказане повідомлення відповідачем 2 отримано 10.03.2010 року.

При цьому, колегія суддів зауважує відповідачеві 2 на неприпустимості спиратися на обставини, які не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” підлягає частковому задоволенню, рішення від 25.03.2010 року у справі № 25/4 господарського суду міста Києва підлягає зміні як таке, що прийняте виходячи з неповно з’ясованих та не доведених обставин, що мають значення для справи, стягненню з відповідач 2 на користь позивача підлягає заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, що наданий за умовами Договору, за період 01.07.2009 року по 31.01.2010 року включно в сумі 720986,28 грн., пеня в сумі 94058,50 грн., 3 % річних в сумі 22792,50 грн. та збитки від інфляції в сумі 89744,54 грн., в задоволенні решти вимог відмовляється.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви підлягають стягненню з відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача 2 на користь позивача 100602,74 грн. процентів за користування кредитом за Договором 1, апеляційна скарга Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” підлягає частковому задоволенню, витрати відповідача 2 на держмито щодо апеляційного оскарження рішення суду в цій частині в сумі 503,02 грн. покладаються на позивача.

Щодо витрат позивача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 25.03.2010 року у справі № 25/4 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача 2 на користь позивача присуджено 943155,87 грн.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 1049821,73 грн. за рахунок відповідача 1 та позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 22765,20 грн. з відповідача 2.

Загальна сума вказаних позовних вимог становить 1072586,93 грн.

Позивачем при зверненні з апеляційною скаргою сплачено 5364 грн. державного мита (платіжне доручення № 3552851 від 21.04.2010 року).

Даною постановою апеляційну скаргу позивача задоволено частково, а саме: в задоволенні вимог про стягнення спірної заборгованості за рахунок відповідача 1 відмовлено, проте вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 22792,50 грн. з відповідача 2 задоволено.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 22792,50 грн., витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми в розмірі 113,83 грн. (50% від 227,93 грн.) слід покласти на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі № 25/4 задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Дочірний банк Сбербанку Росії” на рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі № 25/4 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі № 25/4 змінити.

4. Викласти ч. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі № 25/4 в наступній редакції:

          „ 2. Стягнути з Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 66 – Б, ідентифікаційний код 35002242, з будь – якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 720986 (сімсот двадцять тисяч дев’ятсот вісімдесят шість) грн. 28 коп., пеню в сумі 94058 (дев’яносто чотири тисячі п’ятдесят вісім) грн. 50 коп., збитки від інфляції в сумі 89744 (вісімдесят дев’ять тисяч сімсот сорок чотири) грн. 54 коп., 3 % річних в сумі 22792 (двадцять дві тисячі сімсот дев’яносто дві) грн. 50 коп., витрати по сплаті державного мита сумі 9275 (дев’ять тисяч двісті сімдесят п’ять) грн. 82 коп. та 204 (двісті чотири) грн. 09 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.”

5. Стягнути з Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 66 – Б, ідентифікаційний код 35002242, з будь – якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 113 (сто тринадцять) грн. 83 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

6.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784, з будь – якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Дочірнього підприємства „Золотоніській комбікормовий завод” (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 66 – Б, ідентифікаційний код 35002242) 503 (п’ятсот три) грн. 02 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 25/4.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

29.06.10 (відправлено)