Рішення № 10141406, 22.06.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2010 р.Справа № 9/27-731 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави, вул. Тролейбусна, 11, м.Тернопіль, 46000 в особі Копичинської ВК-112, вул. Шевченка, 96, м.Копичинці, Гусятинський район, Тернопільська область, 48260

до відповідача Державного підприємства "Західплемконецентр", хутір Анастасівка, Тернопільського р-ну, Тернопільської області

про cтягнення 533 грн. 98 коп. - заборгованості.

За участю представника:

          прокуратури: Мукан І.Я. –посвідчення №2 дійсне до 24.01.2012р.

позивача: не з'явився

          відповідача: не з'явився

Представнику прокуратури роз’яснено права та обов’язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 29, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили.

Суть справи:

Тернопільський прокурор з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах звернувся 23.04.2010р. (вх.№0786н згідно штампу канцелярії суду) до господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Позивача - Копичинської ВК-112, вул. Шевченка, 96, м.Копичинці, Гусятинський район, Тернопільська область про стягнення з Державного підприємства "Західплемконецентр", хутір Анастасівка, Тернопільського р-ну, Тернопільської області 533 грн. 98 коп. заборгованості.

Позов обґрунтовується належно завіреними копіями : Договору №2 на використання праці засуджених від 02.01.2010р., претензії №1768 від 08.04.2010р., довідки про стан розрахунків, нарядів на виконані роботи за січень, лютий 2010р. та рахунків №1 від 29.01.2010р. та №2 від 28.02.2010р., та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 27.04.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 14.05.2010р. З метою правильного і об’єктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України ухвалою від 14.05.2010р. на 01.06.2010р. за клопотанням відповідача, ухвалою від 01.06.2010р. на 15.06.2010р., та востаннє ухвалою від 15.06.2010р. на 22.06.2010р.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на докази, додані до позовної заяви.

Позивач в засідання 22.06.2010р. не з'явився. Разом з тим, в судових засіданнях 14.05.2010р., 01.06.2010р. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на докази, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, (про що свідчать поштові повідомлення з відміткою про вручення кореспонденції, які знаходяться в матеріалах справи). Разом з тим, в судовому засіданні 14.05.2010р. позов визнав повністю, проте вказує на відсутність коштів для сплати заборгованості. Одночасно, заявив клопотання про витребування судом у позивача реквізитів банківського рахунку.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази, заслухавши думку представника прокуратури, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 2 ГПК України Господарський суд порушує справи в тому числі і за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з ч.2 ст.21 ГПК України, позивачем є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно вимог ст. 121 Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. В силу ст. ст.20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа N 1-1/99 про представництво прокуратурою інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Як вбачається із позовної заяви прокурор зазначає наступне.

Згідно з п.4 ч.3 наданого позивачем "Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань", затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98, основним завданням Департаменту є керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання.

Підпунктами 10 і 13 п.4 Положення передбачено, що Департамент відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління майном підприємств і установ, що належать до сфери управління Департаменту, а також затверджує структуру, штатний розпис органів і установ виконання покарань.

Згідно з положенням ч. 6 ст. 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров"я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків. Із аналізу положень названої статті, а також ст.ст. 1,7,9,11 цього Закону вбачається, що органи й установи виконання покарань становлять єдину систему органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Відповідно до "Положення про Копичинську ВК-112 управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Тернопільській області" Копичинська ВК-112 безпосередньо підпорядкована управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області, основними завданнями якої є: організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання; вживання заходів до забезпечення роботою осіб, що відбувають покарання, виконання регіональних замовлень, для чого укладає угоди із замовниками.

З представлених матеріалів справи вбачається, що Копичинська ВК-112 є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, у відділенні Державного казначейства у Гусятинському районі, печатку із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням.

Копичинська ВК-112 є суб'єктом господарювання згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, який заснований на державній власності, і підпорядкований безпосередньо управлінню Державного департаменту України з питань виконання покарань, фінансується з фондів державного бюджету, - то не проведення оплати за виконану роботу спричиняє шкоду інтересам держави, призводить до зменшення нарахування коштів для засуджених, які відбувають покарання в даній установі та перебувають на державному утриманні, а також перешкоджає вчасній сплаті колонією до держбюджету податкових платежів.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що прокурор підставно та правомірно, у відповідності до ст. 121 Конституції України, звернувся з позовом до господарського суду з метою захисту інтересів держави у передбачений законодавством спосіб.

Крім того судом встановлено наступне.

Майнові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, до суб’єктів яких відносяться сторони у справі, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина 2 п.1 ст. 175 ГК України).

Як підтверджується матеріалами справи, 02.01.2010р. між Копичинською ВК-112 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області, як (Виконавець) та Державним підприємством "Західплемконецентр", як (Замовник) укладено договір № 2 про надання робочої сили з числа засуджених в кількості 2-х чоловік для виконання різного роду робіт на строк до 31.12.2010р.

У відповідності до п/п 2.1 вказаного договору Виконавець зобов’язався забезпечувати додержання засудженими тривалості робочого часу, вимог Правил внутрішнього розпорядку та кримінально-виконавчого законодавства (8 годин на день із п’ятиденним робочим тижнем), а Замовник зобов’язаний створити засудженим належні умови комунально-побутового утримання, забезпечити харчуванням із розрахунку 10,00 грн. на одного чоловіка в день з наданням Виконавцю рахунків на харчування до 30-го числа поточного місяця; своєчасно і в повному розмірі сплачувати Виконавцю плату за 1 людино-день в розмірі 64,00 грн., що включає зарплату засуджених та нарахування на зарплату в розмірі 50% згідно з Постановою КМУ від 22.04.1999р. №653, а також щомісячно до 30-го числа поточного місяця перераховувати на розрахунковий рахунок Виконавця нараховану суму заробітної плати з нарахуванням за мінусом відрахувань витрат на харчування.

Строк дії договору встановлено з 02.01.2010р. по 31.12.2010р.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов’язок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобов’язання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як випливає з матеріалів справи, позивачем на виконання договірних зобов’язань впродовж січня-лютого 2010року надано робочу силу із числа спецконтингенту в кількості 2-х чоловік для проведення різного роду робіт, що підтверджується нарядами про виконані роботи з табелями відпрацьованих годин (№1 від 26.02.10р., №2 від 30.01.2010р.). Проте, не зважаючи на належне виконання позивачем взятих на себе зобов’язань, відповідач в порушення умов договору розрахунку в повному обсязі за надані послуги не провів. Таким чином сума заборгованості Відповідача, станом на час розгляду спору, становить 533 грн. 98 коп.

При цьому позивач вказує на те, що направлена на адресу Відповідача претензія №1768 від 08.04.2010р. з вимогою погасити заборгованість, залишена ним без відповіді та задоволення.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 14.05.2010р. позов визнав повністю.

Відповідно до ч.5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Разом з тим, представник відповідача визнаючи суму боргу вказує на неможливість погашення заборгованості в сумі 533,98 грн., аргументуючи це відсутністю відповідних грошових коштів.

Розглянувши зазначені заперечення відповідача суд оцінює їх критично з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. В свою чергу ч. 7 даної статті закріплено правило про те, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Також, із змісту ч. 2 статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вище зазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та враховуючи, що відповідач станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), а тому позовні вимоги про стягнення з ДП "Західплемконецентр" 533 грн. 98 коп. боргу підлягають задоволенню як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Відповідно ст. 49 ГПК України державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене державне мито в сумі 102 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету України, на підставі ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні 22.06.2010р. за згодою представника прокуратури оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити.

          2. Стягнути з Державного підприємства "Західплемконецентр", хутір Анастасівка, Тернопільського р-ну, Тернопільської області, р/р 26002250241001 в ТФ "Приватбанк", м.Тернопіль, МФО 338783, (ідент. код 21132786) на користь Копичинської ВК-112, вул. Шевченка, 96, м.Копичинці, Гусятинський район, Тернопільська область, р/р 31250273210101 в ГУДК у Тернопільській області, МФО 838012, (ідент. код 08564475) – 533 (п’ятсот тридцять три) грн. 98 коп. основного боргу.

3. Стягнути з Державного підприємства "Західплемконецентр", хутір Анастасівка, Тернопільського р-ну, Тернопільської області, р/р 26002250241001 в ТФ "Приватбанк", м.Тернопіль, МФО 338783, (ідент. код 21132786) в доход Державного бюджету України на р/р 31111095700002 у ГУДК України у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі 102 (сто дві) грн. державного мита,

4. Стягнути з Державного підприємства "Західплемконецентр", хутір Анастасівка, Тернопільського р-ну, Тернопільської області, р/р 26002250241001 в ТФ "Приватбанк", м.Тернопіль, МФО 338783, (ідент. код 21132786) в доход Державного бюджету України 2205003 на р/р 31210264700002 у ГУДК у Тернопільській області, МФО 838012, ЄДРПОУ 23588119, одержувач УДК у м. Тернополі - 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення 23 червня 2010 р., через місцевий господарський суд.

Суддя