Рішення № 10141401, 04.06.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2010 р.Справа № 9/17-535 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг", проспект Науки, 41, оф.442,м. Київ, 03028

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", вул. Привокзальна, 1, м. Бережани, Бережанського району, Тернопільської області, 47501

про cтягнення заборгованості в сумі 14 896 грн. 54 коп., з яких: 13 304 грн. 39 коп. - основний борг; 1 592 грн. 15 коп. - пеня.

За участю представника:

          позивача: не з'явився

          відповідача: Прокіпчак С.Д. , довіреність №74 від 21.05.10р.

          Представнику відповідача роз’яснено права та обов’язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Позивач участі поважного представника в судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час, та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України.

Суть справи :

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг", проспект Науки, 41, оф.442, м. Київ звернувся 29.03.2010р. (вх.№0588 згідно штампу канцелярії суду) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", вул. Привокзальна, 1, м. Бережани про стягнення заборгованості в сумі 14 896 грн. 54 коп., з яких: 13 304 грн. 39 коп. - основний борг; 1 592 грн. 15 коп. - пеня.

Позов обґрунтовується належно завіреними копіями: договорів №142, №142/1, №142/2 від 27.05.2008р., Протоколів узгодження умов розрахунків від 27.05.2008 року до договорів №142, №142/1, №142/2, актів прийому-передачі наданих послуг та звірки взаєморозрахунків №ЗкП-000054/142/2 від 30.06.2008р., №ЗкП-000055/142/2 від 31.07.2008р., №ЗкП-000056/142/2 від 31.08.2008р., №ЗкП-000057/142/2 від 30.09.2008р., № ЗкП-000058/142/2 від 31.10.2008р., акту прийому-передачі пластикових карток №АВК-009758 від 03.06.2008р. та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 01.04.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 16.04.2010р. З метою правильного і об’єктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України ухвалою від 16.04.2010р. на 27.04.2010р. за клопотанням відповідача, ухвалою від 27.04.2010р. на 11.05.2010р. у зв’язку з неявкою представників сторін, ухвалою від 11.05.2010р. на 21.05.2010р. у зв’язку з неявкою відповідача, та оголошувалась перерва в засіданні до 04.06.2010р.

Строк розгляду даної справи продовжувався за клопотанням наданим сторонами в судовому засіданні 21.05.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 11.05.2010р. позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та надав суду уточнення позовних вимог, в якому просить зменшити суму позову до 13 896 грн. 54 коп., зазначає, що відповідачем була частково погашена сума боргу в розмірі 1 000 грн. Отже, станом на деньт звернення до суду сума основного боргу відповідача складає 12 304,39 грн. З врахуванням вищенаведеного, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" (адреса: 47501, Тернопільська обл., м.Бережани, вул. Привокзальна, 1, код ЄДРПОУ 14049168, р/р 26002005001001 в АКБ "Надра", м. Тернопіль, МФО 338705) на користь: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (адреса 03028, м. Київ, проспект Науки,41 оф. 442, код ЄДРПОУ 31745725, р/р 260063257001, в ВАТ "АГРОКОМБАНК", м. Київ, МФО 322302): 12 304 (дванадцять тисяч триста чотири) гривні 39 коп. –суми основного боргу, 1 592 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто дві) гривні 15 коп. –пені, 236,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 148,97 грн. –державного мита.

В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482, п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. № 01-8/2351).

Суд, розглянувши подану позивачем заяву, прийняв її як таку, що подана в порядку ст.22 ГПК України.

Враховуючи зазначене, у справі має місце нова ціна позову і позовні вимоги про стягнення 12 304 (дванадцять тисяч триста чотири) гривні 39 коп. –суми основного боргу, 1 592 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто дві) гривні 15 коп. –пені, 236,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 148,97 грн. –державного мита.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.05.2010р., згідно заяви від 27.04.2010р. та поданого на вимогу суду 01.06.2010р. акту звірки розрахунків за період 01.12.2007р. по 01.05.2010р. позовні вимоги визнає в сумі основного боргу в розмірі 12 304,39грн. Разом з тим, стверджує, що в результаті проведеної звірки розрахунків встановлено певні розбіжності, які впливають на стан взаєморозрахунків між відповідачем та позивачем.

Розглянувши матеріали справи, пояснення та заперечення представників сторін, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи –підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі виник спір внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідно до укладених з ТОВ "Арис-Юг" договорів №142, №142/1, та №142/2 (далі –Договора). Згідно умов згаданих договорів Позивач зобов’язався надати Відповідачу послуги по заправці автотранспорту дизельним пальним на автозаправних станціях, розташованих в межах та поза межами території України відповідно, при пред’явленні пластикових карток, а Відповідач зобов’язався проводити оплату наданих послуг на протязі 5-ти календарних днів з моменту виставлення рахунку (згідно протоколів узгодження умов розрахунків). Ціни послуг по заправці автотранспорту визначаються на підставі діючої ціни на автозаправній станції з умовами, передбаченими в протоколах, які є невід'ємною частиною Договору.

Доказом погодження ціни товариством "Христина" вважається факт заправки автотранспорту, що направляється товариством на АЗС, а доказом надання послуг ТОВ "Христина" є чеки "Арис" встановленої форми, реєстр підписаний і скріплений печаткою, а також акти виконаних робіт.

Як вбачається з позовних матеріалів та доведено позивачем в засіданні 21.05.2010р., вказані зобов’язання відповідно до (п.2.1.1) договорів №142, №142/1, та №142/2 від 27.05.2008 року, ним було виконано належним чином, Зокрема передано, а Відповідачем прийнято в користування пластикові картки, за якими Відповідачу надавалися послуги по заправці автотранспорту. Це підтверджується актом прийому-передачі пластикових карток №АВК-009758 від 03.06.2008 року. (знаходиться в матеріалах справи).

З 03.06.2008р. згідно актів прийому-передачі наданих послуг та звірки взаєморозрахунків №ЗкП-000054/142/2 від 30.06.2008р., №ЗкП-000055/142/2 від 31.07.2008р., №ЗкП-000056/142/2 від 31.08.2008р., №ЗкП-000057/142/2 від 30.09.2008р., № ЗкП-000058/142/2 від 31.10.2008р., Відповідачу були надані послуги по заправці його автотранспорту дизельним пальним на АЗС у кількості 15399 літрів на загальну суму 80580 грн. 64 коп.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГПК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов’язок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобов’язання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як вбачається з представлених доказів, зобов’язання щодо погашення заборгованості, за одержані пластикові картки відповідач виконав частково, а саме сплативши Позивачу з 03.06.2008р. –67276,25 грн. та 14.04.2009р. –1000,00 грн. Таким чином, сума основного боргу, заявленого до стягнення станом на день розгляду справи становить 12304,39 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, знаходять свої підтвердження у матеріалах справи доводи позивача стосовно того, що відповідачем проведено оплату заборгованості за отриманий товар не в повному обсязі, що є порушенням вимог вищезгаданої статті.

Виконання зобов'язань, відповідно до ст.ст. 546-551 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

На підставі п.п.4.2 укладених між сторонами Договорів у разі порушення термінів розрахунків, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки.

Враховуючи, що останній рахунок на сплату послуг Відповідачем отриманий 23.10.2008 року, зокрема зазначене підтверджується відміткою у Акті № ЗкП-000058/142/2 від 31.10.2008р., прострочення платежу почалось з 28.10.2008 року. При цьому, позивач звернувся з позовною заявою до суду 29.03.2010 року (вх. №0588) та обраховує пеню протягом шести місяців за період з 28 жовтня 2008р. по 28 квітня 2009р.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, відповідач у справі не звертався до суду з заявою про застосування позовної давності, а відтак суд вважає, що відсутні підстави для відмови у стягненні пені, в зв'язку зі спливом строку позовної давності у даній справі.

Щодо розміру пені у сумі 1 592,15 грн., то суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача та відповідача, вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Як уже зазначалось судом позивачем пеня обраховується за період з 28 жовтня 2008р. по 28 квітня 2009р. При цьому, як вбачається із позовної заяви, сума боргу використана при обрахунку у розмірі 13 304,39грн. враховуючи зазначене пеня обрахована у розмірі 1 592грн.

Зазначена сума пені залишилась незмінною і у заяві про уточнення позовних вимог від 11.05.2010р.ю вх. № 12514(н), в якій позивач просить зменшити суму позову до 13 896 грн. 54 коп., проте, тільки в частині 1 000 грн. суми основного боргу.

Разом з тим, пеня нарахована і на суму 1000 грн. боргу, що 14.04.2009р. частково погашена відповідачем. Зокрема, відповідачем як доказ часткового погашення боргу подано суду платіжне доручення від 14.04.2009р. № 405. Факт сплати даної суми 14.04.2009р. визнається і позивачем, зокрема, у заяві про уточнення позовних вимог від 11.05.2010р.ю вх. № 12514(н) та підписаного сторонами акту звірки розрахунків за період 01.12.2007р. по 01.05.2010р.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач необґрунтовано нарахував пеню на суму 1000грн. заборгованості за період з 14.04.2009р. по 28.04.2009р., що не відповідає положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", так як часткова сплата заборгованості відбулася до завершення періоду за який обраховується пеня.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 193, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р., суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до часткового задоволення в сумі 1582,29 грн. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України). В частині стягнення 9 грн. 86 коп. пені в позові суд відмовляє, як надмірно заявленій.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та враховуючи, що відповідач станом на день розгляду справи суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України, порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг", підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 12 304 грн. 39 коп. основного боргу; 1 582 грн. 29 коп. пені.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 зазначеної статті передбачає, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

В свою чергу із змісту, ч. 5. ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із поданої позовної заяви та доданих до неї платіжних документів позивачем сплачено державне мито у розмірі 148,97 грн. а саме 1/% від ціни позову 14 896,54грн., разом з тим, судом встановлено, що ще до звернення позивача до суду із позовом 29.03.2010р. вх. № 0588 розмір боргу частково сплачено відповідачем у сумі 1000 грн., при цьому зазначений платіж здійснено 14.04.2009р. А тому суд вважає, що позивач безпідставно звернувся у суд про стягнення зазначеної суми боргу, сплаченої відповідачем, а також, необґрунтовано здійснив нарахування пені на вказану суму боргу за період з 14.04.2009р. по 28.04.2009р. у розмірі 9 грн. 86 коп.

А тому, суд вважає, що державне мито слід пропорційно покласти на сторони у справі. Зокрема, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню державне мито в сумі 138 грн. 87 коп.

В свою чергу, в силу ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 219 грн. 99 коп. покладаються на відповідача у справі, а у розмірі 16 грн. 01 коп. на позивача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. ст. 43, 33, 49, 82, 83, 84, 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", вул. Привокзальна, 1, м. Бережани, Бережанського району, Тернопільської області (ідент. код 14049168), р/р 26002005001001 в АКБ "Надра", м.Тернопіль, МФО 338705: на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" проспект Науки, 41, оф.442,м. Київ (ідент. код 31745725), п/р 260063257001 в ВАТ "АГРОКОМБАНК", м.Київ, МФО 322302 - 12 304 (дванадцять тисяч триста чотири) грн. 39 коп. - основного боргу; 1 582 (одну тисячу п’ятсот вісімдесят дві) грн. 29 коп. –пені, 138 (сто тридцять вісім) грн. 87 коп. державного мита, 219 (двісті дев’ятнадцять) грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В частині стягнення 9 грн. 86 коп. пені, 10 грн. 10 коп. державного мита та 16 грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в позові відмовити.

          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор –апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення 09 червня 2010 р., через місцевий господарський суд.

Суддя