Ухвала суду № 10137623, 18.03.2010, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

18.03.2010 р. Справа № 19/34

за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі відділення АТ "ОТП Банк" в м. Кременчук, вул. Леніна, 32/29, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

до Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, вул. Радянська, 15/4, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Закрите акціонерне товариство «Атом», влу. Красіна,3, м. Кременчук, 39600

про звільнення майна з-під арешту

                                                                      Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача –Козловська І.В.;

від відповідача – Полтавець Н. Ю.

від третьої особи –Порубльов С. В.

          Розглядається позовна заява про звільнення з-під арешту майна, що є предметом застави АТ «ОТП Банк»та належить на праві власності ЗАТ «Атом», а саме автомобілів –Кіа Карене, 5 МТ2, 2007 року, сірий, д.н.з. ВІ 9205 АО та Кіа Карене, 5 МТ2, 2007 року, сірий, д.н.з. ВІ 9206 АО, накладеного Автозаводським ВДВС Кременчуцького МУЮ на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.09.2009р.

          Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що арешт майна боржника проведений у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження”.

          Представник третьої особи усно підтримав вимоги позивача.

          Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Автозаводським відділом державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції при примусовому виконанні вимоги УПФУ в Автозаводському районі від 01.07.2009р. № 1200 прийнято постанову від 28.09.2009р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. За даною постановою було накладено арешт на автомобіль Кіа Карене, 5 МТ2, 2007 року, сірий, д.н.з. ВІ 9205 АО та автомобіль Кіа Карене, 5 МТ2, 2007 року, сірий, д.н.з. ВІ 9206 АО, що належать ЗАТ «Атом».

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що спірне майно, на яке накладено арешт, знаходиться у заставі Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на підставі договору застави автотранспортних засобів від 14.11.2007р. № РС-SMED03/001/2007 та договору про надання кредиту № СL-SMED03/001/2007 від 14.11.2007р., укладених між Банком та ЗАТ «Атом».

Відповідно до ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом п.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів

чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Статтею 3 Закону України “Про державну виконавчу службу” до органів державної виконавчої служби, зокрема віднесено, районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців (ч. 2 ст. 3 Закону України “Про державну виконавчу службу”).

          За ч.2 ст. 4 Закону України “Про державну виконавчу службу” державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Отже, органи Державної виконавчої служби є суб’єктами владних повноважень при виконанні покладених на них повноважень щодо виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Таким чином, у порядку господарського судочинства дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах.

          Позовні заяви з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час виконання рішень у господарський справах, подані особами, які зазначеною нормою не визначені як суб'єкти оскарження, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

          Аналогічна правова позиція викладена також в п.5 листа Вищого адміністративного суду України від 28.09.2009 N 1276/10/13-09.

          Як свідчать матеріали справи, позивач –Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" - не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні по примусовому виконанні вимоги УПФУ в Автозаводському районі від 01.07.2009р. № 1200. Також, позивач не стороною виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Полтавської області № 16/110 від 31.08.2009р. про стягнення з ЗАТ «Атом»на користь ПП «Явір-2000»грошових коштів.

Статтею 59 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Вимоги про визнання права на майно позивачем не заявляються.

Вищевказане свідчить, що між позивачем –ПАТ "ОТП Банк" та Автозаводським ВДВС Кременчуцького МУЮ відсутні цивільно-правові відносини. Даний спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки він виник з публічно-правових відносин за участю суб’єкта владних повноважень.

Отже, провадження у справі за позовом ПАТ "ОТП Банк" до Автозаводським ВДВС Кременчуцького МУЮ про звільнення майна з-під арешту підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

При цьому позивач не позбавлений права звернути за вирішенням даного спору шляхом подання позову до Полтавського окружного адміністративного суду.

          Позивач також прохає вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження в частині звернення стягнення на предмет застави, накладення арешту та розшуку даного автомобіля.

          Згідно із ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на те, що даний спір не підвідомчий господарському суду, заява про вжиття заходів забезпечення позову відхиляється.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993р. №7-93 (зі змінами та доповненнями) підставою для повного або часткового повернення державного мита по господарським справам є, зокрема, припинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розглядові в господарському суді.

Відповідно до ч.2 п. 13 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Враховуючи, що провадження у даній справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України в зв’язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу.

Керуючись ст. ст. 47, 80 (п.1), 86 Господарського процесуального кодексу України, суд                    

Ухвалив:

1.          Припинити провадження у справі.

2. Повернути з Державного бюджету України на Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі відділення АТ "ОТП Банк" в м. Кременчук (вул. Леніна, 32/29, м. Кременчук, Полтавська область; ідентифікаційний код 21685166) 85 грн. державного мита, сплаченого за банківською квитанцією № 4 від 23.02.2010р., виданої Міським відділенням ОБУ № 62/20 (оригінал якої залучено до матеріалів справи), та 236 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених за банківською квитанцією № 6 від 23.02.2010р., виданої Міським відділенням ОБУ № 62/20 (оригінал якого залучено до матеріалів справи).

Видати довідку в разі надходження відповідної заяви від позивача.

3. Відхилити заяву Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі відділення АТ "ОТП Банк" в м. Кременчук про вжиття заходів забезпечення позову.

Суддя Безрук Т. М.