Постанова № 10136564, 21.06.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ П О С Т А Н О В А

Іменем України

21.06.10                                                                                 Справа № 10/11пд.

Судова колегія у складі головуючого Мінської Т.М., суддів Палей О.С., Зюбанової Н.М., розглянувши матеріали за позовом

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія", м. Луганськ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськтракторозапчастина", м. Луганськ

про визнання угоди недійсною

за участю представників сторін:

від позивача –Буркова О.М., заступник начальника юридичного відділу, довіреність від 30.12.2009 № 113/10,

від 1-го відповідача –представник не прибув;

від 2-го відповідача –представник не прибув.

05.05.2010. розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області згідно ст. 24 Закону України Про судоустрій» суддю Пономаренко Є.Ю. виключено із складу колегії і введено до складу суддю Палей О.С.

          Суть спору:           позивачем заявлена вимога про визнання угоди б/н на проведення операції купівлі - продажу ТМЦ на загальну суму 28467 грн. 23 коп., укладену між ТОВ "Енергія" та ТОВ "Луганськтракторозапчастина", підтверджену податковими накладними № 191/43 від 29.07.2002р., оплатою –недійсною, як таку, що скоєна з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та застосувати до сторін правові наслідки, передбачені ст. 49 ЦК УРСР, а саме –стягнути з ТОВ "Луганськтракторозапчастина" грошові кошти, отримані за надання послуг на користь ТОВ "Енергія", а з ТОВ "Енергія" - стягнути на користь держави вартість оплачених послуг, одержаних від ТОВ "Луганськтракторозапчастина" на загальну суму 28467 грн. 23 коп.

Заявою № 20500/10 від 17.05.2010 позивач змінив предмет позову і просить: стягнути з ТОВ "Енергія" на користь держави вартість оплаченого товару від ТОВ «Луганськтракторозапчастина» на загальну суму 28 467грн. 23 коп.

Суд встановив: В ході позапланової перевірки ТОВ «Енергія» з питань взаємовідносин з ТОВ «Луганськтракторозапчастина» за період з 01.07.2002. по 01.02.2004. (акт № 361/26-2/31196103 від 29.07.2004.) встановлено наявність господарських відносин ТОВ «Енергія» з ТОВ «Луганськтракторозапчастина».

Між ТОВ «Енергія» (І –ий відповідач) і ТОВ «Луганськтракторозапчастина»(ІІ –ий відповідач) укладено усний договір купівлі-продажу. На виконання усного договору ІІ –ий відповідач передав, а І–ий відповідач прийняв запчастини на загальну суму 28467 грн. 23 коп. на підставі накладної № 188 від 29.07.2002. на загальну суму 28467 грн. 23 коп., податкової накладної № 191/43 від 29.07.2002. на загальну суму 28467 грн. 23 коп.

Розрахунки за товар проведені у безготівковій формі, зокрема: ТОВ «Енергія» перерахувало платіжним дорученням № 000097 від 29.07.2002. на рахунок ТОВ «Луганськтракторозапчастина» в ТОБО № 3 м. Луганська «Укркомунбанку» грошові кошти в сумі 28467 грн. 23 коп.

На обґрунтування позову позивач посилається на таке:

Як вбачається з письмової інформації ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська ПП «Луганськтракторозапчастина» зареєстровано відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради 18.06.1996. № 121/5470. Засновник –Мельник Сергій Васильович.

          06.01.2000. відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради ПП «Луганськтракторозапчастина»перереєстроване в ТОВ «Луганськтракторозапчастина». Засновники: Мельник Сергій Васильович, мешкає –м. Луганськ, вул. Огородна, 94, Стародубцев Валерій Вікторович, мешкає –м. Васильків, Київської області, вул. Шевченко, 10/63, Аснер Олександр Володимирович, м. Луганськ, вул. Московська, 1/138. Директор –Мельник Сергій Васильович.

30.04.2002. відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради зареєстровано зміни до Статуту ТОВ «Луганськтракторозапчастина» в зв‘язку із зміною засновників. Нові засновники - Охріменко Віктор Олександрович, мешкає –смт. Станично - Луганське, вул. Ювілейна, 12, Петров Артур Вікторович, мешкає - м. Луганськ, 1 Мікрорайон. Директор - Охріменко Віктор Олександрович.

          Рішенням Артемівського суду м. Луганська від 10.11.2003. № 2-3787 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Луганськтракторозапчастина» з 30.04.2002., скасовано державну реєстрацію ТОВ «Луганськтракторозапчастина», визнано недійсною реєстрацію ТОВ «Луганськтракторозапчастина» в якості платника ПДВ з 18.06.2002.

          При розгляді даної цивільної справи встановлено, що в квітні 2002 року Охріменко В.О. і Петров А.В. перереєстрували ТОВ «Луганськтракторозапчастина»на себе. Влітку 2002 року статутні документи і печатка були загублені у транспорті. Після перереєстрації Охріменко В.О. і Петров А.В. не мали наміру займатися підприємницькою діяльністю, фінансово-господарську діяльність не вели, ніяких угод не укладали і довіреностей на укладення угод не надавали. Печатки, штампи, статутні документи у них відсутні.

          Але позивачем надані до матеріалів справи декларації ТОВ «Луганськтракторозапчастина» з ПДВ за липень і серпень 2002 року, а також від АБ «Укркомунбанку» ТОБО № 3 м. Луганська надано господарському суду Луганської області засвідчену нотаріусом копію картки із зразками підписів посадових осіб ТОВ "Луганськтракторозапчастина", в якій 12.06.2002. засвідчено підпис директора - Охріменко Віктора Олександровича. 21.06.2002. банком прийнято зразок підпису Охріменко Віктора Олександровича.

Таким чином, вищезазначені матеріали суперечать обставинам, що встановлені Рішенням Артемівського суду м. Луганська від 10.11.2003. № 2-3787.

На обґрунтування змінених позовних вимог позивач посилається, зокрема, на наступне.

На час укладання спірної угоди діяв ЦК України 1963 року, стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави. ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 таких конфіскаційних санкцій не передбачає.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави (у вигляді несплати податків), учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже - є нікчемний (не створює юридичних наслідків відповідно до ст. 216 ЦК України).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства.

Але 01.01.2004 набрав чинності Господарський кодекс України (ГК України), який містить норми, аналогічні положенням ст. 49 ЦК України 1963 року.

Позивач посилається на п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. „Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки”, в якому зазначено, що доказами спрямованості умислу СПД на укладення угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу у вигляді приховування від оподаткування прибутку та доходів, може бути –відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною адресою та фактичною адресою, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про припинення юридичної особи, визнання статутних документів підприємства недійсними.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності доводи сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

          Нормативно обґрунтовуючи змінені позовні вимоги позивач посилається на положення статей 215, 228 Цивільного кодексу України та 208 Господарського Кодексу України.

          Згідно з приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, норми цього кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. За неможливості повернути майно в натурі, згідно п.18 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", набувач повинен відшкодувати первісну вартість майна.

Відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень ГК України, положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, угода, за якою позивач просить стягнути на користь держави вартість оплаченого товару від ТОВ «Луганськтракторозапчастина» на загальну суму 28 467грн. 23 коп., була повністю виконана сторонами до 31.12.2003, тобто припинила свою дію до 31.12.2003 року, до набрання чинності Господарським Кодексом України, а також Цивільним Кодексом України, позовні вимоги позивача, обґрунтовані ст.208 ГК України, про застосування до відповідачів відповідальності, а саме санкцій, передбачених ст.208 ГК України є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з встановленого судом факту припинення господарсько –правових зобов'язань між відповідачами за виконаною угодою не визнаною недійсною у встановленому законом порядку, та враховуючи принцип дії законів у часі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Оцінивши всі вищевикладені обставини, суд закінчив розгляд справи в судовому засіданні 21.06.2010. і постановив в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.06.2010. проголошено вступну і резолютивну частини постанови.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 18, 158 –163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили, якщо її не скасовано, після закінчення апеляційного розгляду скарги.

Про апеляційне оскарження постанови спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову. Копії апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України постанова в повному обсязі складена 29.06.2010.

Головуючий суддя                                                             Т.М.Мінська

Суддя О.С. Палей

Суддя Н.М. Зюбанова