Рішення № 101350497, 23.11.2021, Миколаївський районний суд Одеської області

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/205/21

Номер проведження 2/508/163/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року Миколаївський районний суд

Одеської області

В складі головуючого судді Горобця В.Л.

Секретаря Товт Т.В.

Розглянувши у судовому засіданні в смт. Миколаївка цивільну справу у спрощеному позовному провадженні за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» до ОСОБА_1 про захист права на недоторканість ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2021 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛІЇВКА» в особі Хачатурян О., звернувся до Миколаївського районного суду Одеської області з даним позовом до ОСОБА_1 про захист права на недоторканість ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 березня 2021 року, у групі «Березівський район ( Одеської області ) і все, щодо нього відноситься.» соціальної мережі Фейсбук (https://www.facebook.com/groups/2196224554844400), відповідач ОСОБА_1 розповсюдила наступну інформацію:

«ТОВ «Раліївка» АФЕРИСТИ

Я, ОСОБА_1 .

Жителька с. Олексіївка хочу винести на розголос мою ситуацію.

В 2019-м році я заключила договір на оренду земельної ділянки (пай) ТОВ «Ріліївка» з п. 36 (працевлаштування. В березні місяці мене звільнили.

В листопаді 2020 року я звернулась до представника ТОВ «Раліївка» Іващенко Т.В. з проханням працевлаштувати або розторгнути договір оренди ( так, як прописано в договорі ). В процесі цих перемовин мене «футболили» від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і так по колу до сьогоднішнього дня.

Коротко кажучи: роботи не дають і землю не віддають. Тож тричі подумайте, власники паїв перед тим, як заключати договір з ТОВ «Раліївка».

P.S. Також ця фірма своєвчасно не розраховується з пайщиками !!!!!!!"

Поширення відповідачем недостовірної інформації порушує особисті немайнові права позивача на недоторканість його ділової репутації, оскільки багато контрагентів, перед якими позивач зарекомендував себе як сумлінний, порядний та надійний партнер прочитали поширену відповідачем недостовірну інформацію та звернулись до позивача з вимогами, щодо анулювання досягнутих домовленостей. Зокрема ПП «АГРОФІРМА ПОДІЛЛЯ» 10.03.2021 року, звернулось із листом № 10/03-21, у якому повідомляє, що у зв`язку із новими обставинами діяльності позивача, які стали відомі посадовим особам вказаного підприємства з групи «Березівський район ( Одеської області ) і все, що до нього відноситься» - вони анулюють досягнуті раніше домовленості щодо поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки на умовах з відстрочкою розрахунку до 30.08.2021 року, та вимушені підвищити ціни на продукцію для позивача на 15%, щоб компенсувати ймовірні ризики.

А тому позивач просить

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує права Позивача на недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену Відповідачем 05.03.2021 року у групі «Березівський р-н і Одеської області ) і все, що до нього відноситься.» соціальної мережі Фейсбук: «ТОВ «Раліївка» АФЕРИСТИ

Я, ОСОБА_1 .

Жителька с. Олексіївна хочу винести на розголос мою ситуацію.

В 2019-м році я заключила договір на оренду зем. ділянки (пай) ТОВ «Ріліївка» з п. 36 працевлаштування). В березні місяці мене звільнили.

В листопаді 2020 року я звернулась до представника ТОВ «Раліївка» Іващенко Т.В. з проханням працевлаштувати або розторгнути договір оренди( так, як прописано в договорі). В процесі цих перемовин мене «футболили» від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і так по колу до сьогоднішнього дня.

Коротко кажучи: роботи не дають і землю не віддають. Тож тричі подумайте, власники паїв перед тим, як заключати договір з ТОВ «Ріліївка».

P.S. Також ця фірма своєвчасно не розраховується з пайщиками!!!!!!!!!!!"

2. Зобов`язати Відповідача спростувати поширену відносно Позивача недостовірну інформацію, шляхом видалення публікації у якій вона містилась, та не пізніше ніж впродовж трьох робочих днів з моменту набрання чинності рішенням суду опублікувати у групі «Березівський р-н (Одеської області ) і все, що до нього відноситься.» соціальної мережі Фейсбук наступного повідомлення:

«05.03.2021 року, я, ОСОБА_1 у цій групі поширила недостовірну інформацію відносно ТОВ «РАЛПВКА», назвала порядних людей аферистами, писала, що вони не виконують умови укладених договорів. Звертаюсь до всіх, хто це читає: то була неправда, вибачне мене будь ласка. ТОВ «РАЛІЇВКА» умови укладеного зі мною договору виконує вчасно, в повному обсязі та навіть наперед. Вибачте, що я всіх намагалась ввести в оману».

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду в розмірі 100000 гривень та понесені судові витрати в розмірі 3178 гривень.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2021 року матеріали цивільної справи було передано на розгляд судді Горобець В.Л..

Ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 25 березня 2021 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви.

01 квітня 2021 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 26 квітня 2021 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують та просили задовольнити, проти заочного рішення не заперечують .

Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилася, згідно поштового повідомлення адресат за вказаною адресою не проживає.

Згідно довідки Миколаївської селищної ради, Миколаївського району, Одеської області № 02/02-16/1686 від 21.09.2021 року ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає АДРЕСА_2 ( а.с. 89 ).

Миколаївським районним судом Одеської області розміщено оголошення про виклик в судове засідання відповідачки ОСОБА_1 на офіційному сайті суду ( а.с. 95 ).

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

За таких обставин, з урахуванням положень ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.

Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями «скріншотів» сторінок у соціальній мережі Facebook ( а.с. 6 ), копією журналу обліку вхідної кореспонденції ТОВ «Раліївка» ( а.с. 8 – 11 ), листом ПП Агрофірми «Поділля», які відмовилися у співпраці з ТОВ «Раліївка» ( а.с. 12 ), копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ( а.с. 13 – 21 ).

За змістом ч. ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме вказану інформацію просить спростувати позивач як таку, що не відповідає дійсності, вказана інформація порочить репутацію Позивача.

Щодо вимог позивача про захист права на недоторканість ділової репутації суд дійшов наступних висновків.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 55 Конституції України закріплено право захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань.

У статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року та пунктом 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, встановлено, що ніхто не повинен зазнавати незаконних і безпідставних посягань на його честь і репутацію.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація (ст. 201 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Отже, відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як вказано у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Також п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до п. 5 постанови ВСУ №1 фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з п. 15 постанови ВСУ №1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

За змістом приписів ч.1 ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.

Пунктом 25 постанови ВСУ №1 визначено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У ч. 4 ст. 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтями 297, 299 Цивільного кодексу України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фізична особа має право на повагу до своєї честі та гідності і на недоторканність ділової репутації, їх захист, а також право вимагати вилучення будь-якої інформації.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідач не переконався у достовірності поширеної ним інформації, хоча був зобов`язаний це зробити, а відтак його дії в цій частині є винними.

Поширення на позивача недостовірної інформації порушує особисті немайнові права позивача на недоторканість його ділової репутації, оскільки багато контрагентів, перед якими позивач зарекомендував себе як сумлінний, порядний та надійний партнер прочитали поширену відповідачем недостовірну інформацію та звернулись до позивача з вимогами, щодо анулювання досягнутих домовленостей, а тому розповсюдження негативної та недостовірної інформації, суттєво вплинуло на ділову репутацію останнього.

У відповідності до п. 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

Інформація відносно позивача, розповсюджена відповідачем у соціальній мережі Фейсбук, в момент подання позовної заяви ця інформація зібрала 79 відміток «Подобається», 42 коментарі та 32 рази була додатково розповсюджена.

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

Інформація стосується саме ТОВ «РАЛІЇВКА», тобто відповідача.

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

Поширена інформація не відповідає дійсності, оскільки:

1.Відповідач не зверталась до позивача із письмовою заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки у листопаді 2020 року, що підтверджується довідкою позивача та копіями журналу реєстрації вхідної кореспонденції, що надходить до позивача.

2.Відповідач заперечує той факт, що вона отримала орендну плату за користування належною їй земельної ділянкою, згідно укладеного договору за 2021 рік авансом. Разом із тим факт отримання нею орендної плати за 2021 рік підтверджується платіжним дорученням № 1564 від 04.03.2021 року.

3.Відповідач, у описі позивача вживає слово «АФЕРИСТИ», згідно Академічного тлумачного словника Української мови, Аферист - «Той, хто займається аферами; шахрай». Склад злочину «шахрайство» перебачено статтею 190 Кримінального кодексу України, а саме: «Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)». Наголошуємо, що посадові особи позивача ніколи не вчиняли дій, які б могли бути кваліфіковані як шахрайство та до відповідальності за вказаною статтею Кримінального кодексу не притягались.

г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє собисте немайнове право.

Таким чином, суд вважає, що спірна інформація містить саме недостовірні дані, а не оціночні судження, оскільки, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо. Крім того, аналіз вказаної інформації вказує на те, що у ній висловлено не оціночне суб`єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до нього, а стверджується щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевіреними.

Поширена інформація стосовно позивача нічим не підтверджується, є недостовірною та носить негативний характер щодо нього. Вищевикладена інформація не має статусу офіційної, не підтверджена обвинувальним вироком суду чи судовим рішенням у цивільній справі.

А відтак позов підлягає задоволенню в частині вимог щодо захисту прав на недоторканість ділової репутації.

За умовами абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Згідно з ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Оскільки недостовірна інформація була поширена відповідачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у групі «Березівський р-н і Одеської області ), тому слід зобов`язати останнього спростувати у спосіб, в який вона була поширена.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки у діях відповідача наявні усі обов`язкові ознаки правопорушення.

Щодо стягнення моральної шкоди суд дійшов наступних висновків.

При вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності з п.3 ч.2 цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Окрім того, згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач має навести у заяві, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Тобто, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Проте, позивачем всупереч норм чинного законодавства, не зазначено в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, не надано доказів, які б підтверджували характер порушення його прав, доказів на підтвердження його моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача, то суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне розподілити їх настуаним чином, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір частково в розмірі 2270 гривень, оскільки позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір в розмірі 2270 гривень за позовну вимого про захист права на недоторканість до ділової репутації, яка судом задоволена в повному обсязі. Що стосується стягнення судвого збору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 908 гривень, то суд вважає за необхідне в цій частині відмовити, оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди на користь позивача залишена судом без задоволення.

На основі з`ясованих обставин, на які посилалась сторона заявника, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 3-5, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст.277, 297 ЦК України; постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЛІЇВКАа» до ОСОБА_1 про захист права на недоторканість ділової репутації та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

1.Визнати недостовірною та такою, що порушує права ТОВ «РАЛІЇВКА» на недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у групі «Березівський р-н і Одеської області ) і все, що до нього відноситься» соціальної мережі Фейсбук: «ТОВ «Раліївка» АФЕРИСТИ

Я, ОСОБА_1 .

Жителька с. Олексіївна хочу винести на розголос мою ситуацію.

В 2019-м році я заключила договір на оренду зем. ділянки (пай) ТОВ «Ріліївка» з п. 36 працевлаштування). В березні місяці мене звільнили.

В листопаді 2020 року я звернулась до представника ТОВ «Раліївка» Іващенко Т.В. з проханням працевлаштувати або розторгнути договір оренди( так, як прописано в договорі). В процесі цих перемовин мене «футболили» від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і так по колу до сьогоднішнього дня.

Коротко кажучи: роботи не дають і землю не віддають. Тож тричі подумайте, власники паїв перед тим, як заключати договір з ТОВ «Ріліївка».

P.S. Також ця фірма своєвчасно не розраховується з пайщиками!!!!!!!!!!!"

2.Зобов`язати ОСОБА_1 , жительку с. Олексіївка, Березівського (Миколаївського) району, Одеської області, зареєстрована по АДРЕСА_3 , проживаючої по АДРЕСА_2 , спростувати поширену відносно ТОВ «РАЛІЇВКА» недостовірну інформацію, шляхом видалення публікації у якій вона містилась, та не пізніше ніж впродовж трьох робочих днів з моменту набрання чинності рішенням суду опублікувати у групі «Березівський р-н (Одеської області ) і все, що до нього відноситься.» соціальної мережі Фейсбук наступного повідомлення:

«05.03.2021 року, я, ОСОБА_1 у цій групі поширила недостовірну інформацію відносно ТОВ «РАЛПВКА», назвала порядних людей аферистами, писала, що вони не виконують умови укладених договорів. Звертаюсь до всіх, хто це читає: то була неправда, вибачне мене будь ласка. ТОВ «РАЛІЇВКА» умови укладеного зі мною договору виконує вчасно, в повному обсязі та навіть наперед. Вибачте, що я всіх намагалась ввести в оману»

3.Стягнути з ОСОБА_1 на корирть ТОВ «РАЛІЇВКА» судовий збір у розмірі 2270 гривень.

В решті позовних вимох відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Горобець В.Л.