Рішення № 101036876, 03.11.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5537/20

(2/199/751/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Маляренко В.О.,

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтуванні позовних вимог посилався на те, що 11.02.2016 року близько 04:40 год. ОСОБА_3 , керуючи службовим автомобілем марки «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Гуртовій у м. Дніпрі, втратив пильність та заснув за кермом, внаслідок чого здійснив наїзд на електроопору та паркан громадян, які мешкають по АДРЕСА_1 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди службовий автомобіль «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02.03.2016 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

30.12.2016 року службовий автомобіль «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перереєстровано, внаслідок чого йому було присвоєно державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до висновку експертного дослідження №19/12.2 від 25.04.2017 року, проведеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій було пошкоджено службовий автомобіль марки «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (перереєстровано на 11 3856), складає 102 805 грн. 91 коп.

Разом з тим, згідно з Актом виконаних робіт ТОВ «ДНДЗ ТРЕЙД» №1601, вартість робіт та придбаних запчастин і матеріалів, використаних для ремонту службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 (перереєстровано на 11 3856), складає 162050,00 гривень.

Позивач зазначив, що днем виявлення позивачем дійсної шкоди є день отримання висновку експертного дослідження №19/12.2-172 від 25.04.2017 року, яким, визначено вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції.

Департаментом патрульної поліції 15.01.2019 року подано до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська позовну заяву про стягнення з ОСОБА_3 заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди в розмірі 102805 грн. 91 коп., яка була обґрунтована тим, що ОСОБА_3 на підставі ст.ст. 1166, 1187 ЦК України має обов`язок з відшкодування завданої ним Департаменту майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 02.07.2019 року у задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовлено в повному обсязі у зв`язку з пропуском річного строку, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2019 по справі вказане рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2020 у відкритті касаційного провадження по справі №199/393/19 відмовлено.

З урахуванням висновків судів першої та апеляційної інстанції про неможливість застосування вимог ЦК України до наявних між сторонами правовідносин позивач звертається до суду з даною позовною заявою, визначивши юридичною підставою позову положення КЗпП України, з дня отримання остаточного судового рішення по справі №199/393/19.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд поновити Департаменту патрульної поліції строк звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнути з ОСОБА_3 на користь Департаменту патрульної поліції, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошову суму у розмірі 162050,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Представник відповідача ОСОБА_2 надав до суду відзив у якому зазначив, що позивачем подано позов з пропуском річного строку позовної давності передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України.

Відповідач заперечує проти поновлення позивачу пропущеного строку на подання позову, оскільки рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 02.07.2019 року у задоволенні аналогічного позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, – відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на пропуск позивачем річного строку звернення до суду, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України

Крім цього, зазначив, що доводи позивача стосовно заявленого розміру шкоди, спричиненої відповідачем, є необґрунтованими. Зокрема, не надано суду письмових доказів на підтвердження обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 надала аналогічні викладених в позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, наполягала на поновленні строків на звернення до суду з позовом.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, підтримавши наданий письмовий відзив, та зазначаючи, що позивачем пропущено річний строк позовної давності передбачений ч.3 ст.233 КЗпП України. Причини пропуску строку на звернення до суду з позовною заяву, на які вказує позивач, не є поважними.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції №9 від 21.01.2016 рядового поліції ОСОБА_3 призначено на посаду інспектора роти №1 батальйону №1 Управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції (а.с.15 зворот).

10.02.2016 згідно з розстановкою сил та засобів цієї роти, екіпаж №109, до складу якого також входив і відповідач ОСОБА_3 , заступив на патрулювання на службовому автомобілі марки «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.17).

Утім, під час патрулювання вказаний автомобіль під керуванням ОСОБА_3 потрапив в дорожньо-транспортну пригоду.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Відповідно до постанови, 11.02.2016 близько 04 години 40 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , відволікся від керування автомобілем, а саме заснув, у результаті чого скоїв наїзд на перешкоду (стовб), тим самим порушив вимоги п. 2.3б ПДР України. Внаслідок цього службовий транспортний засіб зазнав механічних ушкоджень. Тим самим ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, а саме порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, та до відповідача застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. Постанова оскаржена не була та набрала законної сили (а.с.17 зворот).

30.12.2016 службовий автомобіль марки «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було перереєстровано, внаслідок чого йому було присвоєно державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з висновком експертного дослідження Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України №19/12.2-172 від 25 квітня 2017 року, вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій було пошкоджено службовий автомобіль «Toyota Prius», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (перереєстровано на 11 3856), складає 102 805 грн. 91 коп. (а.с. 19-20).

Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про національну поліцію», ст.19 якого передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

У той же час, у Законі «Про національну поліцію» відсутні норми щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому суд приходить до висновку, що на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю.

У п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й не отримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Відповідно до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до вимог ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання описаних вище вимог.

Доказів щодо наявності повної матеріальної відповідальності поліцейського ОСОБА_3 відповідно до вимог, передбачених ст. 134 КЗпП України, суду не надано.

Таким чином, суд вбачає, що виходячи із доведеності розміру спричиненої роботодавцю прямої дійсної шкоди винними необережними діями відповідача внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов`язків, та враховуючи відсутність підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності, до відповідача підлягає застосуванню ст.132 КЗпП України, яка визначає стягнення на користь позивача шкоди у розмірі середнього місячного заробітку відповідача.

Згідно із частиною третьою статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Позивач просив суд поновити Департаменту патрульної поліції строк звернення до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.

За змістом ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Так, судом також встановлено, що позивачу про наявність шкоди, заподіяної працівником, стало відомо 11.02.2016 року, а постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02.03.2016 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Департаментом патрульної поліції 15.01.2019 року подано до Амур-Нижньодніпровського районного суду м Дніпропетровська позовну заяву про стягнення з ОСОБА_3 заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди в розмірі 102805 грн. 91 коп., яка була обґрунтована тим, що ОСОБА_3 , на підставі ст. 1166, 1187 ЦК України має обов`язок з відшкодування завданої ним Департаменту майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 02.07.2019 року у задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовлено в повному обсязі, у зв`язку з пропуском річного строку, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14.11.2019 по справі вказане рішення залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2020 у відкритті касаційного провадження по справі №199/393/19 відмовлено.

Посилаючись на поважність причин пропуску строку позивач зазначив, що з урахуванням висновків судів першої та апеляційної інстанції про неможливість застосування вимог ЦК України до наявних між сторонами правовідносин, позивач звертається до суду з даною позовною заявою, визначивши юридичною підставою позову положення КЗпП України, в найкоротший термін з дня отримання остаточного судового рішення по справі №199/393/19, однак, як вбачається з матеріалів справи, позов подано до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська лише 21.08.2020 року, через вісім місяців з дня постановлення ухвали Верховним Судом від 14.01.2020 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2019 року, у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Причиною такого зволікання позивач посилався на те, що 02.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року (далі - Закон N 540-IX від 30 березня 2020 року).

Підпунктом 3 пункту 12 розділу І Закону N 540-IX від 30 березня 2020 року внесено зміни до розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, доповнивши пунктом 3 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170 178, 179, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційн ї скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Однак, суд вважає, що вказані підстави не є поважними причинами пропуску річного строку на звернення до суду, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпП України, та вказаний строк не підлягає поновленню, оскільки, як вже встановлено судом, позивачу про наявність шкоди, заподіяної працівником, стало відомо 11.02.2016 року, звертаючись до суду 15.01.2019 року з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_3 заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди, на підставі ст.ст. 22, 1166 ЦК України, судом першої інстанції було застосовано до спірних правовідносин норми КЗпП України та відмовлено у задоволенні аналогічного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає Департаменту патрульної поліції у задоволенні позову до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

У Х В А Л И В :

Департаменту патрульної поліції у задоволенні позову до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 12.11.2021 року.

Суддя