Ухвала суду № 10097729, 16.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-655/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р.

у справі №5/1537-13/258А

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Галвинпрод»

доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Галвинпрод» (далі по тексту позивач, ЗАТ «Галвинпрод») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі по тексту відповідач, ДПІ у Галицькому районі) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 05.10.2006р. у справі №5/1537-13/258А (суддя Станько Л.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р. у справі №5/1537-13/258А (головуючий суддя Орищин Г.В., судді Бобеляк О.М., Дубник О.П.) постанову Господарського суду Львівської області від 05.10.2006р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002792321/0 від 15.08.2006 р.

ДПІ у Галицькому районі, не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р. у справі №5/1537-13/258А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2006р. ДПІ у Галицькому районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0002792321/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 44 940 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Галицькому районі на підставі акту «Про результати виїзної позапланової перевірки ЗАТ «Галвинпрод»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період лютий, травень 2005 року»від 14.08.2006р. №803/23-024/23962374/1305 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму бюджетного відшкодування, оскільки безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за податковими накладними виданими ТОВ «Квадротех». Податкові накладні виписані ТОВ «Квадротех»не можуть братися до уваги, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області його визнано банкрутом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Квадротех»стосовно придбання основних засобів, їх реальних характер, підтверджується документально, а саме податковими накладними та платіжними дорученнями.

Між тим, за приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобовязань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом банкрутом контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання банкрутом само по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0002792321/0 від 15.08.2006 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином зясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р. у справі №5/1537-13/258А не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р. у справі №5/1537-13/258А відхилити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2006 р. у справі №5/1537-13/258А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Сергейчук