Ухвала суду № 10097603, 15.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2010 р. м. КиївК-5230/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 12 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року

у справі № 49/103-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймер»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

за участю Прокуратури Печерського району м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таймер»(далі ТОВ, позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ, відповідач) від 17 квітня 2007 року № 0002882308/0 та № 0002892308/0.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ДПІ ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновку акту від 17 квітня 2007 року № 209/23-8/24580025 невиїзної позапланової перевірки ТОВ з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень, листопад 2006 року.

Даним актом зафіксовано порушення ТОВ вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР) та статті 1.32 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в звязку з чим у ТОВ відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2006 року в розмірі 12749804 грн. та підлягає зменшенню сума ПДВ, яка віднесена до податкового кредиту за вересень 2006 року в розмірі 12750000 грн. та за листопад 2006 року відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 12242903 грн. та підлягає зменшенню сума ПДВ, яка віднесена до податкового кредиту за жовтень 2006 року в розмірі 12250057 грн.

Визначаючи завищення суми бюджетного відшкодування та нараховуючи суму податкового зобовязання, ДПІ виходила з того, що в ході відпрацювання ланцюга поставки товару проведено зустрічні перевірки, за результатами яких встановлено, що товар не отримувався по двом ланцюгам поставки, лише здійснено авансування. За таких обставин, податковий орган вважає, що ТОВ протягом вересня жовтня 2006 року здійснено авансову оплату в розмірі 61250286,13 грн. під майбутню поставку обладнання для міні-заводу, тобто відвантаження товару не здійснювалось.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідно до вимог податкового законодавства обовязок по сплаті податку на додану вартість лежить на покупцю, а обовязок по утриманню та перерахуванню податку на додану вартість до державного бюджету лежить на продавцю товарів, робіт, послуг. Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ виконало свої обовязки по сплаті податку на додану вартість: перерахувало кошти разом з податком на додану вартість продавцю товару, отримало належним чином оформлені податкові накладні, які відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є підставою для нарахування податкового кредиту. В звязку з цим, за висновком судів, дії позивача відповідають вимогам Закону № 168/97-ВР, а тому він має право на податковий кредит.

Так, дійсно, пунктом 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного зясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У даній справі суди дійшли висновку, що наявність у позивача виданих йому продавцем товару (ТОВ «Комерційна фірма «Торговий дім «Август») податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

Суди не взяли до уваги та не перевірили на підставі належних доказів посилання податкового органу на те, що ТОВ проводило безтоварні операції з метою отримання незаконного бюджетного відшкодування, оскільки позивачу було відомо, що товар на його адресу постачатися не буде, так як обладнання для міні-заводу не отримували і постачальники товару ПП «Багатопрофільне Комерційне підприємство «КУРС»та ТОВ «Комерційна фірма «Торговий дім «Август». При цьому, не дослідженими залишились умови поставки товару та з яких причин поставка товару не була здійснена, за умови перерахування позивачем на користь ТОВ «Комерційна фірма «Торговий дім «Август»повної суми грошових коштів за товар відповідно до укладеного між ними договору купівлі-продажу.

У разі підтвердження доводів ДПІ про безтоварність операції визначення податкового кредиту було би безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про безтоварність операції у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій розглядали вимогу та задовольнили її про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо обєктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В звязку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 12 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

В повному обсязі ухвалу складено 18 червня 2010 року.