Ухвала суду № 10097532, 15.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2010 р. м. КиївК-26864/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

на постанову Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 31 січня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року

у справі № А-9/410

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»

до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

за участю Прокуратури Івано-Франківської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 31 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»(далі ВАТ, позивач) та визнані нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі ДПІ, відповідач) від 29 жовтня 2007 року № 0001891500/0 та № 0001901500/0.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР), статей 2, 3 Кодексу адміністративного судочинства України, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити їх без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ було проведено невиїзні документальні перевірки правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування ВАТ за жовтень 2006 року з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника продукції, за наслідками яких складено акти № 643/23-00152230 від 17 липня 2007 року та № 913/15-00152230 від 19 жовтня 2007 року.

На підставі акта № 913/15-00152230 від 19 жовтня 2007 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001891500/0 від 29 жовтня 2007 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2007 року в розмірі 10145845 грн. та № 0001901500/0 від 29 жовтня 2007 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за серпень 2007 року в розмірі 7572275,55 грн., в тому числі штрафних санкцій в сумі 360584,55 грн.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування та визначаючи податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що актом перевірки від 17 липня 2007 року № 643/23-00152230 встановлено, що ВАТ в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР зайво включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у вересні 2006 року в сумі 80599351,07 грн., в результаті чого завищено залишок відємного значення декларації за жовтень місяць 2006 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 42373678 грн.

Даним актом встановлено, що позивач неправомірно включив суму податку на додану вартість в розмірі 80599351,07 грн. до податкового кредиту за вересень 2006 року, за продукцію, одержану від ТОВ «Рейнбоу ЛТД», на яку останнім виписано податкові накладні № 0703-0000000012 від 03 липня 2006 року, № 0717-00000000001 від 17 липня 2006 року, № 0801-0000000001 від 01 серпня 2006 року, № 0814-0000000001 від 14 серпня 2006 року на загальну суму 402996755,30 грн., в тому числі податок на додану вартість 80599351,07 грн.

Податковим органом вказаний висновок зроблено на підставі того, що ТОВ «Рейнбоу ЛТД»не є виробником товарів, які у липні-серпні 2006 року були ним реалізовані позивачу. Постачальником продукції для ТОВ «Рейнбоу ЛТД»було ПП «Детера», місцезнаходження якого не можливо встановити. В звязку з цим, відповідач вважає, що ПП «Детера», виступаючи виробником реалізованих товарів, не сплатило відповідну суму податку на додану вартість до бюджету, яку отримано в ціні реалізованого ТОВ «Рейнбоу ЛТД»товару. Оскільки ПП «Детера»не було здійснено надмірної сплати ПДВ до бюджету, то позивач не мав права на його відшкодування згідно положень пункту 1.3 статті 1, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 вказаної статті передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як встановлено судами, позивач мав відносини з субєктом господарювання - ТОВ «Рейнбоу ЛТД», яке в свою чергу по другому ланцюгу мало відносини з ПП «Детера». Позивачем було отримано від ТОВ «Рейнбоу ЛТД», яке зареєстровано у встановленому законом порядку як платник податку на додану вартість, належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість продукції, придбаної відповідно до укладеного договору від 20 квітня 2006 року та додаткової угоди до нього від 01 липня 2006 року. Вказана продукція була оплачена підприємством в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

Таким чином, як вірно вважали суди попередніх інстанцій, позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. Фактичне придбання позивачем продукції за укладеним договором купівлі-продажу нафтопродуктів підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були досліджені судами в ході розгляду справи та відповідачем не заперечується. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі податку на додану вартість, сплаченому продавцю у складі ціни придбання відповідно до вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Враховуючи, що за змістом Закону № 168/97-ВР право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбання підтверджується відповідними платіжними дорученнями, що маються в матеріалах справи, то висновок податкової інспекції про порушення підприємством вимог діючого законодавства не можна вважати обґрунтованим і достатнім для прийняття рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування та визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

В спірному випадку підставою зменшення відповідачем бюджетного відшкодування позивача та визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість були висновки податкового органу про не сплату до бюджету податку на додану вартість контрагентом позивача по другому ланцюгу постачання - ПП «Детера».

Колегія суддів вважає, що спростовуючи вказану позицію відповідача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послались на те, що відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 стаття 10 Закону).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон № 168/97-ВР не встановлює обовязку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Рейнбоу ЛТД», декларування бюджетного відшкодування, і як наслідок, відсутності порушення з його боку вимог пункту 1.3 статті 1, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 31 січня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Iвано-Франкiвської областi від 31 січня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

У повному обсязі ухвалу складено 17 червня 2010 року.