Рішення № 100967548, 09.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2021 року м. Київ № 640/17688/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби в місті Києвіпровизнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві щодо неприведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегрованої картки платника податків та невилучення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 як платника податків - фізичну особу-підприємця у зв`язку із припиненням нею підприємницької діяльності;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби в місті Києві привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегровану картку платника податків та вилучити відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 як платника податків - фізичну особу-підприємця у зв`язку із припиненням нею підприємницької діяльності.

Додатково позивачка просила стягнути на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

В якості підстав позову позивачкою зазначено, що 15.06.2001 Московською РДА зареєстровано суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 ; у 2003 році позивачкою прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності; одночасно з чим нею було подано заяви до всіх контролюючих органів про проведення перевірок; 20.12.2003 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва листом повідомлено про прийняття до розгляду заяви про припинення підприємницької діяльності; 09.02.2007 ДПІ в Голосіївському районі м. Києва у своїй довідці за № 83/29-243 повідомило про відсутність заборгованості з податків та зборів за результатами перевірки у зв`язку із припиненням; відповідно до витягу № 1005061266 від 27.02.2019, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутній запис про реєстрацію позивачки фізичною особою - підприємцем, що свідчить про те, що станом на момент формування електронного ЄДР діяльність позивачки було припинено, а тому до сучасного ЄДР відповідний запис не переносився; таким чином діяльність позивачки була припинена ще у 2003 році, проте внаслідок проведення податковим органом перевірки тільки у 2007 році, позивачка була позбавлена можливості подати заяву до реєстраційної служби для припинення діяльності ФОП в ЄДР.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2019 (суддя Патратій О.В.) відкрито провадження в адміністративній справі № 640/17688/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

02.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про заміну відповідача його правонаступником, у якому останній просив здійснити заміну відповідача Головного управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.

29.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом; з 01.07.2004 та до теперішнього часу відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»; державна реєстрація проводиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; при цьому фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою-підприємцем; відповідно до норм Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для фізичних осіб-підприємців обов`язки платників податків та платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації підприємцями та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; до 01.07.2004 питання державної реєстрації фізичних осіб-підприємців регулювалось Законом України «Про підприємництво» та постановою КМУ від 25.08.1998 № 740 «Про порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності»; скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалось шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності; після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» усі фізичні особи-підприємці, створені до 01.07.2004, мали подати державному реєстратору заяви про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР; граничного строку такого включення не визначено; відтак, ОСОБА_1 , яка була зареєстрована фізичною особою-підприємцем до 01.07.2004, не включена до ЄДР, оскільки стосовно неї не проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; відтак у відповідача відсутні будь-які документи, які підтверджують державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця позивача, а тому відсутні підстави для внесення змін до облікових даних платника податків.

01.11.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що позивачка була позбавлена можливості припинити свою підприємницьку діяльність в ЄДР у 2003 році через протиправну бездіяльність відповідача; так, у 2003 році позивачкою подано одночасно до всіх контролюючих органів заяви про припинення господарської діяльності фізичної особи-підприємця та проведення відповідних перевірок; саму ж перевірку відповідачем здійснено тільки після проходження 4 років, коли позивачка на території України вже не проживала.

21.11.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній зазначає, що відповідно до змін у законодавстві Державна податкова служба України здійснює адміністрування ЄСВ з 01.10.2013; інформацію про платників ЄСВ, які були зареєстровані до 01.10.2013 та не зняті з обліку, отримано від ПФУ як діючих та завантажено до реєстру страхувальників у 2013 році; як вбачається з листа Печерської РДА від 12.09.2019 № 105/01-4124/1 ОСОБА_1 зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою з 15.06.2001; документи, що підтверджують припинення діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 у РДА відсутні.

Згідно з розпорядженням № 330 від 25.03.2021 справу № 640/17688/19 передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

30.03.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва прийнято до провадження адміністративну справу № 640/17688/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.06.2001 ОСОБА_1 зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою; адреса: АДРЕСА_1 .

У 2003 році суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 подано до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва заяву щодо припинення підприємницької діяльності.

Листом від 20.12.2003 № 57517-0406 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва повідомлено ОСОБА_1 про те, що перевірки згідно поданих заяв про припинення підприємницької діяльності є позаплановими перевірками та проводяться відповідно черги; про проведення документальної перевірки підприємницької діяльності ОСОБА_1 буде повідомлено окремо.

09.02.2007 за № 83/29-243 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва оформила довідку № 22-ОПП про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов`язкових платежах), у якій зазначено, що станом на дату реєстрації довідки у платника податків відсутня заборгованість по податках, зборах (обов`язкових платежах).

Як зазначає Печерська районна в м. Києві державна адміністрація у листі від 12.09.2019 № 105/01-4124/1, документи, що підтверджують припинення підприємницької діяльності суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 у райдержадміністрації відсутні.

21.05.2019 представник ОСОБА_1 звернувся до ДФС України зі скаргою, у якій зазначається, що орган доходів і зборів не привів у відповідність облікові дані ІС ДФС та інтегровану картку платника податків, а також не вилучив відомості про ФОП ОСОБА_1 як платника податків - фізичну особу-підприємця. Представник позивачки просив вилучити із облікових даних ІТС «Податковий блок» відомостей про ФОП ОСОБА_1 та привести інтегровану картку у відповідність.

Рішенням ДФС від 12.08.2019 № 38503/6/99-99-13-02-0115 відмовлено у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 , оскільки у ЄДР відсутні відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із тим, що відомості про ОСОБА_1 містяться в інформаційній системі органів доходів і зборів, позивачка звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою і нині передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

За приписами ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із витягу з ЄДР від 27.02.2019 № 1005061266, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що вказує на відсутність такого суб`єкта господарювання.

Між тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою 15.06.2001, у той час, коли Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не діяв.

З цього приводу суд принагідно звертає увагу на те, що 10.02.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Відповідно до п. п. 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» № 2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

В матеріалах справи відсутні відомості про внесення запису до ЄДР про включення до цього реєстру відомостей про ФОП ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця, яка була зареєстрована до 01.07.2004.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за офіційним посиланням: https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, судом не знайдено записів про включення ФОП ОСОБА_1 до ЄДРПОУ.

Поряд з цим, суд звертає увагу і на те, що 12.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру».

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20) підкреслює, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Відтак, існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до переконання, що у ОСОБА_1 відсутнє офіційне підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного.

Відтак, ГУ ДПС у м. Києві варто зобов`язати привести у відповідність облікові дані інформаційної системи податкового органу та інтегровану картку платника податків та вилучити відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 як платника податків - фізичну особу-підприємця.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування адвокатських витрат у розмірі 4 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписами ч. ч. 3, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, у матеріалах справи наявний договір про надання професійної правничої допомоги № 2019/11 від 27.02.2019, укладений між АО «Дісп`ютс» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1 договору Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, Додатком № 1 «Завдання», який є невід`ємною частиною цього Договору, а також окремими усними дорученнями, а Клієнт зобов`язується таку допомогу оплатити.

Відповідно до п. 4.2 договору про надання професійної правничої допомоги № 2019/11 від 27.02.2019 розрахунок здійснюється в готівковій або безготівковій формі, шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок, зазначений у розділі 9 цього Договору.

01.07.2019 між АО «Дісп`ютс» та ОСОБА_1 укладено Додаток № 1 до договору АО «Дісп`ютс» та ОСОБА_1 «Задання», відповідно до якого Об`єднання надає професійну правничу допомогу ОСОБА_1 щодо оскарження до Окружного адміністративного суду м. Києва бездіяльності ГУ ДФС у м. Києві щодо неприведення у відповідність облікових даних ІС ДФС та інтегрованої картки платника податків та невилучення відомостей про ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 4.1 Завдання № 1 від 01.07.2019 Клієнт сплачує Об`єднанню фіксовану винагороду (гонорар) у розмірі 4 000,00 грн. шляхом 100% передоплати не пізніше 3 днів до дати подання позову.

Як вбачається із банківської виписки по рахунку АО «Дісп`ютс» за 12.09.2019, 12.09.2019 на розрахунковий рахунок було зараховано суму у розмірі 4 000,00 грн. за надання правничої допомоги згідно договору № 2019/11 від 27.02.2019.

Також у матеріалах справи наявний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ «Баришевський проти України» від 26.02.2015, «Двойних проти України» від 12.10.2006, «Меріт проти України» від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем повною мірою доведено факт понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн., у зв`язку з чим суд приходить до переконання про наявність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції про сплату № 81872 від 13.09.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) щодо неприведення у відповідність облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегрованої картки платника податків та невилучення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як платника податків - фізичну особу-підприємця.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби в місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та інтегровану картку платника податків та вилучити відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як платника податків - фізичну особу-підприємця.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) шляхом їх безспірного списання на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) шляхом їх безспірного списання на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко