Рішення № 100951069, 12.07.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13507/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі – Курбатова Д.Л.

за участю:

представника позивача за первісним позовом – Дорош І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за первісним позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розірвання договору кредиту №08/290/31 від 01.08.2007 року,-

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2014 року Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року. Позов обгрунтовує тим, що 01.08.2007 року між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 08/290/31, згідно якого відповідачу було надано на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти (кредит), в сумі – 50000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном погашення до 31.07.2022 року. Додатковою угодою від 16 червня 2009 року, суму кредиту було збільшено до 53476,14 доларів США, зі сплатою 15 відсотків річних та збільшено кінцевий термін погашення заборгованості до 31 липня 2007 року.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором кредиту, 01 серпня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» як Іпотекодержателем, та ОСОБА_1 як Іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір № 08/290/31, згідно якого відповідачем було передано в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме :житловий будинок, з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що ПАТ «Укрсоцбанк» виконало свої зобов`язання за кредитним договором № 08/290/31 від 01.08.2007 року. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором не виконує. ОСОБА_1 порушував терміни погашення кредиту і відсотків за користування кредитом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2014 року перед позивачем по кредитному договору становить 65609,93 доларів США, з яких: поточна заборгованість по кредиту 36859,87 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту 12446,20 доларів США, прострочена заборгованість по відсотках - 16303,86 доларів США.

Позивач зазначає, що у зв`язку із простроченням ОСОБА_1 сплати відсотків та повернення кредиту, йому нараховано пеню, у наступному розмірі : 2016,37 доларів США за прострочення повернення кредиту та 2923,83 доларів США за прострочення сплати відсотків, всього в сумі 4940,20 доларів США.

Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 70550,13 доларів США , що за курсом НБУ ( 12,9512 гривень за 1 долар США) складає 913 710, 25 грн., яку Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» просило стягнути на його користь із відповідача.

В ході розгляду справи, 09 квітня 2015 року позивач, скориставшись наданими йому правами передбаченими ЦПК України, подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Укрсоцбанк” заборгованість в сумі 89374,22 доларів США, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 49306,07 доларів США; заборгованість по відсотках розмірі 31740,78 доларів США; пеня за прострочення повернення кредиту – 3644,54 доларів США та пеня за прострочення повернення відсотків – 4682,83 доларів США, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 31.01.2020 року Заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони позивача його правонаступником у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року – задоволено, замінено позивача Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ-00039019) його правонаступником АТ «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року.

До початку розгляду справи по суті відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розірвання договору кредиту №08/290/31 від 01.08.2007 року.

Зустрічний позов обґрунтовує тим, що він не мав матеріальної можливості оплачувати кредит так як курс долара з 01.08.2007 року значно зріс, на його звернення щодо переведення кредиту у гривні та пролонгації договору Банк не погодився, та за теперішнім курсом долара не має можливості сплачувати кредит у зв`язку з важким матеріальним становищем, так я не може влаштуватись на роботу, оскільки тривалий час провів з сином на медичних обстеженнях, який в кінцевому рахунку отримав інвалідність і тепер він офіційно здійснює догляд за дитиною-інвалідом.

Вказує на те, що він позбавлений того на що розраховував , а саме сплатити кредит до 31.07.2022 року. Виникнення в нього заборгованості за кредитним договором сталося не з його вини , оскільки з настанням в Україні фінансової кризи в нього зникли прибутки та погіршився матеріальний стан.

З посиланням на приписи ст. ст. 607, 617 ЦК України, положення п. 5.1 кредитного договору, вказуючи на те, що фінансова криза Україні , військові дії - це обставини, які настали , діють та знаходяться поза межами його контролю , просить суд ухвалити рішення, яким договір кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та додаткову угоду до нього № 1 від 09.10.2008 року розірвати.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Просила суд стягнути заборгованість за кредитним договором в долларах США. Проти задоволення зустрічного позову заперечила.Наголосила на тому , що фінансова криза і майновий стан не можуть слугувати підставою для розірвання договору. Зазначила, що 04.10.10 року відбулось останнє погашення за кредитним договором. Вказує на те, що заяви відповідача ОСОБА_1 від 08.06.2012 року, які містяться на а.с. 101,101 Т.№1 матеріалів справи , які адресовані ПАТ «Укрсоцбанк» переривають строк позовної давності. Збільшені позовні вимоги просила суд задовольнити, а в зустрічному позові відмовити.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом ) в судове засідання не зявився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник відповідача за первісним позовом ( представник позивача за зустрічним позовом ) в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримала , а в задоволенні первісних позовних вимог просила відмовити. Вказала на те, що сума заборгованості за кредитним договором була предметом позову у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вважає, що Банк звернувся до суду з позовом з пропуском строків звернення до суду. Просила суд ухвалити рішення про розірвання договору кредиту №08/290/31 від 01.08.2007 року з підстав передбачених ст. 652 ЦК України, а саме : світова економічна криза; військовий стан в країні; інвалідність дитини , а також з тих підстав, що позивач передав кредитний портфель іншій юридичній особі.

В наступне судове зсідання після оголошеної в судовому засіданні перерви представник відповідача за первісним позовом ( представник позивача за зустрічним позовом ) не з`явилась, надіслала на адресу суду письмові дебати відповідно до яких просить повністю відмовити в задоволенні всіх позовних вимог Акціонерному товариству “Альфа- Банк”, які заявлені в позовній заяві ПАТ “Укрсоцбанк” та заяві ПАТ “Укрсоцбанк” про збільшення позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю та пропуском строків звернення до суду. Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 та розірвати Договір кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк”, в подальшому назва Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк” та додаткову угоду до нього №1 від 09.10.2008 року. Обгрунтовуючи тим, що з тексту позову слідує, що вказаний борг становить станом на 16.10.2014 року, а з доданого до позовної заяви розрахунку банку вбачається, що ці цифри відображені в зведеній таблиці станом на 20.10.2014 року. При цьому, як вбачається з цього ж розрахунку, останній платіж за кредитом був 278.00 доларів США 04.12.2008 року. В подальшому, Банком до суду було подано заяву від 08.04.2015 року про збільшення розміру позовних вимог, в якому вказав що збільшує розмір позовних вимог на суму нарахованих відсотків по договору кредиту та розмір неустойки, яка рахується за ОСОБА_1 станом на 08.04.2015 року та просить стягнути 89 374, 22 доларів США. Вказує на те, що про порушення Банку своїх прав стало відомо ще 04.12.2008 року. В подальшому, за ініціативою банку було вчинено 2 виконавчі написи: 30 серпня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить - ОСОБА_1 на праві приватної власності. Як вбачається з виконавчого напису строк, за який виникла заборгованість та провадиться стягнення становить з 01 серпня 2007 року по 30 серпня 2010 року. Другий виконавчий напис від 12.06.2012р. де в процесі ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в Районному відділі Державної виконавчої служби Ужгородського МРУЮ, відкритого за виконавчим написом № 2512 виданого 23.08.2010 року (приватним нотаріусом про звернення стягнення на житловий будинок з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Строк за який виникла заборгованість та провадиться стягнення становить з 31 серпня 2010 року по 07 листопада 2011 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2012 року по справі № 2/712/4070/12 (№712/10205/12) відмовлено у задоволенні збільшеного позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександра Анатолійовича, третя особа на стороні відповідача - ПАТ “Укрсоцбанк” в особі Закарпатського відділення ЛОФ ПАТ “Укрсоцбанк” про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню та їх скасування.

В подальшому, після перегляду даного рішення за апеляційною та касаційною скаргою ОСОБА_1 , у даній справі рішенням Ужгородського міеькрайонного суду від 10.12.2013р. позов було задоволено і визнано виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню та їх скасовано.

Отже, враховуючи дане рішення суду та як вбачається з документів наданих банком, то строк позовної давності Банком є повністю пропущеним, що є підставою для відмови у позові, адже пред`явлення виконавчих написів не перериває строк звернення до суду. З заявою про поновлення звернення строків до суду позивач не звертався. Просила суд застосувати строк позовної давності. Зустрічний позов ОСОБА_1 вважає таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 позбавлений того на що розраховував, а саме - сплатити кредит до закінчення дії строку кредитного договору. Він не мав матеріальної можливості оплачувати кредит так як курс долара з 01.08.2007 року (дата укладення кредитного договору) значно зріс, на його звернення щодо переведення кредиту у гривні та пролонгації договору Банк не погоджувався, а він не має матеріальної можливості сплачувати кредит за теперішнім курсом долара в зв`язку з важким матеріальним станом, так як не може влаштуватися на роботу, оскільки тривалий час провів з сином на медичних обстеженнях, який в кінцевому рахунку отримав інвалідність і здійснював догляд за дитиною-інвалідом, а на даний час здійснює догляд за батьком, похилого віку, який прикутий до ліжка.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

08.12.2014 року відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

27.01.2015 року відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

23.02.2015 року відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

23.02.2015 року відповідач подав заперечення на позовну заяву.

30.03.2015 року представником відповідача подано до суду клопотання про видачу документів.

03.04.2015 року відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження по справі.

03.04.2015 року відповідачем подано до суду зустрічний позов.

08.04.2015 року юрисконсультом ПАТ «Укрсоцбанк» подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог.

05.11.2015 року представником ПАТ « Укрсоцбанк» подано до суду апеляційну скаргу.

07.04.2016 року відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

17.08.2016 року представник відповідача подала до суду заяву про відкладення розгляду справи.

13.12.2017 року представник відповідача подала до суду заперечення на позовну заяву та збільшення позовних вимог.

13.12.2017 року представником відповідача подано до суду клопотання про зобов`язання позивача подати оригінали документів.

13.12.2017 року представником відповідача подано до суду клопотання про витребування доказів.

14.12.2017 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

26.02.2018 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

13.03.2019 року представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи.

13.05.2019 року представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи.

30.09.2019 року представником відповідача подано заяву про витребування доказів.

08.11.2019 року представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи.

02.12.2019 року представником позивача подано до суду заяву про заміну сторони її правонаступником.

17.12.2019 року представником відповідача подано до суду заяву про приєднання письмового пояснення.

17.12.2019 року представником відповідача подано до суду клопотання про закриття провадження по справі.

31.01.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

19.03.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

19.03.2020 року представником позивача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

02.06.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

01.07.2020 року представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи.

06.10.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

19.02.2021 року представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

23.04.2021 року відповідачем подано заяву про відкладення судового засідання.

29.06.2021 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

13.11.2014 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі та призначено справу до судовому засіданні.

23.02.2015 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду задоволено заяву представника відповідача про забезпечення доказів.

29.04.2015 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без розгляду.

26.01.2016 року Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 29.04.2015 скасовано.

07.12.2016 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду прийнято зустрічний позов до розгляду та об`єднано з первісним позовом.

30.09.2019 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів відмовлено.

Заслухавши вступне слово представника позивача за первісним позовом, представника позивача за зустрічним позовом, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Згідно ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що 01.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 08/290/31, згідно якого відповідачу було надано на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти (кредит), в сумі – 50000 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних, з кінцевим терміном погашення до 31.07.2022 року. За умовами договору кредиту від 01.08.2007 року, ОСОБА_1 зобов`язаний був погашати заборгованість щомісяця в останній робочий день місяця починаючи з вересня 2007 року в сумі 278,00 доларів США, а останній платіж 238,00 доларів США, що стверджується договором кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 р., копія якого приєднана до матеріалів справи. ( а.с.2-9)

Судом встановлено, що 16 червня 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року, якою сторони внесли зміни до умов кредитування, зокрема кредитор надав відповідачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в сумі – 50000 доларів США, зі сплатою 15,0 % річних, з кінцевим терміном погашення до 2027 року.

Відповідно до п.2 додаткової угоди за № 08/290/31 від 01.08.2007 року сторони домовились , що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених п.2.4.1 договору кредиту, я к в повному обсязі, так і в частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник в свою чергу, зобовязується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції, протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 01.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» як Іпотекодержателем, та ОСОБА_1 як Іпотекодавцем, було укладено Іпотечний договір № 08/290/31, згідно якого відповідачем було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме :житловий будинок, з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 31.01.2020 року Заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони позивача його правонаступником у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року – задоволено, замінено позивача Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ-00039019) його правонаступником АТ «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року.

Як вбачається з договору кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року , ОСОБА_1 отримав кошти від Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності.

Отже, встановлено, що між сторонами діють цивільні правовідносини, засновані на договорі.

Свої зобов`язання як стверджує позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові.

Однак, як стверджує позивач , у порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту та відсотків. Внаслідок цього, станом на 08.04.2015 року заборгованість перед позивачем по кредитному договору №08/290/31 від 01.08.2007 року становить 89374,22 доларів США, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 49306,07 доларів США; заборгованість по відсотках в розмірі 31740,78 доларів США; пеня за прострочення повернення кредиту – 3644,54 доларів США та пеня за прострочення повернення відсотків – 4682,83 доларів США, що стверджується розрахунком заборгованості долученим до матеріалів справи, а саме до заяви про збільшення розміру позовних вимог. ( а.с. 109-110)

Як встановлено судом, ОСОБА_1 08.06.2012 року звернувся до Банку із заявою про надання розрахунку простроченої заборгованості по договору кредиту . ( копія долучена до матеріалів справи а.с. 100,Т.1).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 08.06.2012 року звернувся до Банку із заявою про те, що у зв`язку з скрутним фінансовим становищем у нього виникла заборованість за кредитом та про бажання врегулювання проблемних питань з Банком. ( копія долучена до матеріалів справи а.с. 101,Т.1).

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України,цивільні права та обов`язки виникають із дійосіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права таобов`язки.

Підставами виникнення цивільних правтаобов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1ст.509 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вчинений правочин вважається правомірним, доки ця презумпція не буде спростована на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а обов`язки підлягають виконанню.

В силу приписів ст. 204 ЦК України діє презумпція дійсності правочину.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Термін повернення кредиту та порядок погашення забргованості , визначений п.1.1.1 , п.1.1.2 договору кредиту та п.1.1 , п.1.1.1 додаткової угоди від 16.06.2009 року про внесення змін до договору кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року, встановлюється також графіком погашення кредиту, що є невід`ємним додатком до договору, але до 2027 року включно .

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав зобов`язання, передбачені вищезазначеним договором кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року та додатковою угодою від 16.06.2009 року про внесення змін до договору кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року у строк, встановлений цим договором, суд вважає, що у відповідності до ч.1 ст. 612, ст. 610 ЦК України його слід вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Непогашення відповідачем заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереcи фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідност. 2 ЦПК України.

Так, як своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_2 добровільно не виконує належним чином, але як боржник він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, то у позивача виникло право вимагати від боржника сплати заборгованості за кредитом та сплати процентів.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом в розмірі 49 306,07 доларів США підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог, щодо стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.

Представник позивача вказує, що станом на 08.04.2015 року ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем по кредитному договору №08/290/31 від 01.08.2007 року в розмірі 89374,22 доларів США, з яких, зокрема заборгованість по відсотках в розмірі 31740,78 доларів США, що стверджується розрахунком заборгованості долученим до матеріалів справи, а саме до заяви про збільшення розміру позовних вимог. ( а.с. 109-110)

Щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування.

Як встановлено судом, АКБ “ Укрсоцбанк” направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов`язання за договором кредиту та сплату простроченої заборгованості, пені та штраф протягом 30 днів з моменту отримання листа, а в разі невиконання даної вимоги Банк звернеться до нотаріуса для вчинення виконавчого напису з метою звернення стягнення на прелмет іпотеки для погашення всієї суми заборгованості.

Як встановлено судом 30 серпня 2010 року вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 2512, згідно із яким було запропоновано звернути стягнення на житловий будинок із надвірними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки та за рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного нерухомого майна, надано право ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнити свої вимоги в розмірі 49 306,07 доларів США (гривневий еквівалент згідно із офіційним курсом НБУ становить 458 309 грн 86 коп.) за невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором за період з 01 серпня 2007 року по 30 серпня 2010 року та 3 000 грн витрат, понесених на вчинення нотаріальних дій.

Вказані обставини встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.12.2013 року , яке набуло законної сили та доведення в силу ст. 82 ЦПК України не потребують.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується розміру нарахованих позивачем відсотків, за кредитним договором за період з 01.09.2010 року по 08.04.2015 року, суд враховує правову позицію, яка викладена у пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, яка полягає в тому, що з дня закінчення строку дії кредитного договору відносини між банком та відповідачем за своєю суттю перейшли з кредитних правовідносин, які передбачають правомірне користування чужими грошовими коштами зі сплатою відповідних процентів визначених у договорі, у відносини незаконного користування чужими грошовими коштами, тобто перейшли в охоронні правовідносини, права та інтереси позивача за якими забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, АКБ “ Укрсоцбанк” направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов`язання за договором кредиту та сплату простроченої заборгованості, пені та штраф протягом 30 днів з моменту отримання листа, а в разі невиконання даної вимоги Банк звернеться до нотаріуса для вчинення виконавчого напису з метою звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення всієї суми заборгованості.

З огляду на те, що позивач звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису і 30.08.2010 року було вчинено виконавчий напис, тобто фактично кредитором було пред`явлено вимогу про дострокове погашення заборгованості, то після цієї дати право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилися.

Отже, включення позивачем до розрахунку процентів за користування кредитом періоду з 01.09.2010 року по 08.04.2015 року є безпідставним.

Суд зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється.

Зважаючи на правові висновки викладені у пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на переконання суду позивач неправомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування ,а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за відсотками в розмірі 31740,78 доларів США, які нараховані станом на 08.04.2015 року підлягають до часткового задоволення , а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 7303,46 доларів США.

Водночас, суд враховує, що відповідно до наданого розрахунку заборгованості , відповідачем 04.10.2010 року було сплачено 1000 доларів США в рахунок погашення нарахованих відсотків. ( а.с. 19) , які були сплачені відповідачем після спливу строку кредитування.

Отже, з урахуванням сплачених ОСОБА_1 1000 доларів США, в рахунок погашення нарахованих відсотків , які були сплачені відповідачем після спливу строку кредитування, сума заборгованості відповідача перед позивачем, по сплаті відсотків за користування кредитом становить 6303,46 доларів США. ( 7303,46 – 1000,00), а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 6303,46 доларів США.

Відповідно до п.12 Постанови №5 Пленуму ВССУ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року "у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК".

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості по пені, суд виходить з наступного.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, такі пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Пунктом 4.2. договору кредиту сторони передбачили, що за прострочення позичальником строку сплатипроцентів, визначених п.2.4. цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту визначених п.п.1.1, 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 5.4 цього договору позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у цей період.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком за період з 07.04.2014 року по 07.04.2015 року у відповідача існує заборгованість : по пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3644,54 доларів США; по пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 4682,83 доларів США ( а.с. 109 -110).

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2. договору кредиту сторони передбачили, що за прострочення позичальником строку сплатипроцентів, визначених п.2.4. цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту визначених п.п.1.1, 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 5.4 цього договору позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у цей період.

У пункті 4.4 кредитного договору сторони погодили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п.3.3.2.-3.3.6., 3.3.10.-3.3.12. та 3.3.14. цього договору, порушення позичальником умов договору визначених п.1.3. цього договору, протягом більше, ніж десять робочих днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредитв повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У пункті п.4.5. кредитного договору сторони погодили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п.3.3.7., 3.3.8. цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Аналіз наведених норм чинного законодавства та умов кредитного договору свідчить про те, що розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у кредитному договору, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні).

При цьому суд зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені нарахованої в іноземній валюті, а відтак відмовляє в цій частині позовних вимог.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. При цьому умовами кредитного договору було передбачено його виконання саме у валюті кредиту - доларах США.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 №464/3790/16-ц (14-465цс18).

Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.

Таким чином збільшені позовні вимоги банку про стягнення заборгованості є такими, що підлягають до задоволення частково та з відповідача слід стягнути заборгованість в іноземній валюті, без визначення гривневого еквіваленту заборгованості з підстав та мотивів викладених вище.

Оцінюючи заяву відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд прийшов до висновку, що за приписами ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 5ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом,повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14«Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до змісту вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 серпня 2019 року (справа № 2004/1979/12, пункт 71) зазначила, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Так, відповідно до розрахунку заборгованості останнє погашення заборгованості відповідачем було здійснено 04.10.2010 року

Однак, як встановлено, відповідач ОСОБА_1 08.06.2012 звертався до начальника Закарпатського відділення ЛОФ ПАТ «Укрсоцбак» із заявою № 1 про надання розрахунку та із заявою № 2 про надання можливості реструктуризації боргу, зміну графіку платежів. ( а.с. 100-101, Т.1)

Відповідно до ч.1,ч.3 ст. 264 ЦК України – перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Отже, звернення 08.06.2012 року відповідача ОСОБА_1 із заявою № 2 про надання можливості реструктуризації боргу, зміну графіку платежів свідчить про визнання ним свого боргу, а відтак відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності перервався вчиненням ОСОБА_1 дії, що свідчить про визнання ним свого боргу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Позивач звернувся до суду зі вказаним позовом 21.10.2014 року, а відтак на думку суду строк позовної давності не сплив, а позов поданий в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст.81ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливост, суд приходить до висновку, що первісні збільшені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з підстав та мотивів викладених вище.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви:

Вирішуючи питання щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розірвання договору кредиту №08/290/31 від 01.08.2007 року, суд виходить з наступного.

Підставою розірвання договору кредиту позивач за зустрічним позовом, посилаючись на приписи ст. 651 ЦК України та ст. 652 ЦК України зазначив: світову фінансову кризу, військові дії в державі Україна, інвалідність неповнолітньої дитини, настання яких він не міг передбачити та усунути.

Відповідно до частин першої-другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Як встановлено судом, договір кредиту та додаткова угода підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладення спірного договору, а саме світова фінансова криза та військові дії в Україні , що вплинула на економічну ситуацію в державі та роботу банківських установ не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини носять загальний характер та стосуються обох договірних сторін, а, відтак, самі по собі наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року по справі №757/9977/19-ц.

Фінансова криза не є основою, про яку йде мова в статті 652 ЦК України як про істотну зміну обставин, оскільки сторони в рівній мірі несли ризик, укладаючи спірний договір.

Саме по собі зменшення прибутків позивача у зв`язку із світовою фінансовою кризою не є обставиною, яку можна віднести до форс-мажорних, а світова фінансова криза є явищем, яке не належить до обставин непереборної сили, що позбавляють позивача необхідності виконувати умови укладеного договору. Крім того, позивач не довів, що зміна умов договору викликана наявністю ідеальної сукупності всіх обставин, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, що є обов`язковою умовою для вирішення питання про зміну умов договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За умовами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.

Тобто розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення відповідного правочину в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах. При цьому можливість розірвання договору пов`язується безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.

Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.

Крім того слід зазначити, що твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , про те, що на даний час в Україні відбуваються військові дії є хибними, з огляду на наступне.

У відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 в Україні оголошено часткову мобілізацію, з огляду на що з 17.03.2014 по теперішній час в Україні діють умови особливого періоду.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Питання про істотність порушення повинне вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Важливе значення для застосування положення частини другої статті 651ЦК України має співвідношення шкоди з тим, що сторона могла очікувати від виконання договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19.

В ході судового розгляду , на переконання суду, позивач за зустрічним позовом не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки Суду щодо первісної та зустрічної позовної заяви та задоволення первісних позовних вимог , у порядку частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 3654,00 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача. Оскільки в зустрічному позові відмовлено, підстав для присудження на користь позивача за зустрічним позовом з відповідача судових витрат суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.12,76,81,141,259,263-265,268, 272 273, 352,354ЦПК України,суд,

У Х В А Л И В:

Збільшені первісні позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором №08/290/31 від 01.08.2007 року – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Альфа-Банк»(код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за договором кредиту № 08/290/31 від 01.08.2007 року в розмірі 55609,53 доларів США (п`ятесят п`ять тисяч шістсот дев`ять доларів США, 53 центи), з яких : 49306,07 доларів США (сорок дев`ять тисяч тристо шість доларів США 07 центів); 6303,46 доларів США (шусть тисяч тристо три долари США 46 центів).

В решті вимог первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Альфа-Банк»(код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) 3654,00 гривень сплаченого судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розірвання договору кредиту №08/290/31 від 01.08.2007 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгогодський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач за первісним позовом : АТ «Альфа-Банк»(код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100)

Відповідач за первісним позовом ( позивач за зустрічним позовом) : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

Відповідач за зустрічним позовом: Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (м. Ужгород. вул., Українська, 16, ЄДРПОУ-00039019 )

Дата складання повного тексту судового рішення з врахуванням перебування судді у щорічній основній відпустці – 23.08.2021 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Бенца К.К.