Ухвала суду № 100944081, 05.11.2021, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1286/20

УХВАЛА

05 листопада 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Ганкіної І.А.,

при секретарі Жигаровій Д.О.,

за участю:

прокурора Конівця Д.А.,

захисників Сільченко О.В., Жукова В.П.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглядаючи у судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018020100000868 від 31.08.2018 року відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.28, ч.1 ст.122, ч.2 ст. 296 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказане кримінальне провадження.

В судовому засіданні захисник Сільченко О.В. підтримав клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими в порядку ст. 86,89 КПК України, а саме просить визнати очевидно недопустимими такі докази, як допуск в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , висновків СМЕ № 76к від 26.09.2019 року, № 107к від 10.12.2019 року, протоколу слідчого експерименту від 13.11.2019 року та від 14.05.2019 року. На думку сторони захисту, вказані докази є очевидно недопустимими у розумінні частини 1 статті 87 КПК України, оскільки отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У судовому засіданні прокурор заперечив проти заявленого клопотання, вважаючи, що стороною захисту не доведена очевидна недопустимість вказаних доказів, а слідчі дії проведені й документи за їх результатами складені у відповідності з вимогами КПК України.

Обвинувачені підтримали позицію свого захисника та клопотання просили задовільнити.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання, робить такі висновки.

Згідно з частиною 1 статті 89 КПК України питання допустимості доказів суд вирішує під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Тобто у разі задоволення такого клопотання дослідження доказів, визнаних очевидно недопустимими, стає неможливим або припиняється, якщо було розпочато.

Згідно зі статтею 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на зазначену норму кожен доказ має оцінюватися з точки зору належності, допустимості й достовірності окремо, а з точки зору достатності та взаємозв`язку у сукупності.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Перес проти Франції» від 12.02.2004 вказав, що «дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб серед іншого зобов`язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи».

Разом з тим, суд на цій стадії судового провадженні не вправі надавати оцінку доказам, а з огляду на заперечення прокурора, визнання на цій стадії судового провадження очевидно недопустимими цих доказів без надання їм відповідної оцінки, зокрема, щодо обставин їх отримання та їхнього змісту, є неможливим і може перешкодити ухваленню законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Тому висновки про очевидну недопустимість цих доказів, з огляду як на доводи захисника на підтримку цієї позиції з одночасним погодженням із тим, що такий висновок має бути зроблений у нарадчій кімнаті при вирішенні справи по суті, так і на доводи прокурора та потерпілого про їх допустимість, без всебічної перевірки наведених обставин та надання їм оцінки окремо та в сукупності, були б передчасними.

З огляду на зазначені обставини, суд вважає, що без перевірки із наданням оцінки в нарадчій кімнаті всіх доказів як сторони обвинувачення так і, у разі наявності, доказів захисту, суд буде позбавлений можливості встановити всі обставини та підстави отримання цих доказів, їхнього взаємозв`язку, а відтак належно оцінити підстави їх здобуття, допустимість, належність і достовірність.

При цьому, суд звертає увагу, що заявлені докази, про недопустимість яких наголошує сторона захисту, можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду надісланого обвинувачення, шляхом дослідження цих доказів у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв`язку з іншими доказами суд не вбачає і вважає передчасним вирішувати питання про їх допустимість.

Оскільки судом на цій стадії судового провадження не встановлено очевидності недопустимості первинних, на думку сторони захисту, доказів, то у суду відсутні підстави визнавати недопустимими та виключати з переліку доказів у кримінальному провадженні решту доказів, здобутих, на думку захисту, під час досудового розслідування на їх підставі.

Щодо законності здобуття даних доказів на стадії досудового слідства з підстав того, що вказані докази зібрані за межами строку слідства, суд вважає, що вказані строку порушені не були, строки досудового слідства продовжувалися за ухвалами суду від 27.08.2019 р., та від 25.11.2019 р. (з врахуванням перекваліфікації), тому підстав для визнання вказаних доказів очевидно недопустимими не має.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне дослідити їх в ході судового розгляду та надати оцінку зазначеним доказам в нарадчій кімнаті при постановленні рішення, передбаченого частиною 1 статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, у тому числі, з урахуванням позиції учасників судового провадження, викладених у письмових клопотаннях та поясненнях, що були подані у судових засіданнях.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 42,46, 86,89, 113, 116, 219, 284 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання захисника обвинувачених адвоката Сільченко О.В. про визнання очевидно недопустимими доказів у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12018020100000868 від 31.08.2018 року відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.28, ч.1 ст.122, ч.2 ст. 296 КК України, а саме: допуска в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , висновків СМЕ № 76к від 26.09.2019 року, № 107к від 10.12.2019 року, протоколу слідчого експерименту від 13.11.2019 року та від 14.05.2019 року – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ганкіна