Рішення № 100938956, 26.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21530/16-ц

Провадження № 2/522/4557/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ТДВ «СТ «Домінанта» про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відповідача, у якому просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 179 295 гривень відшкодування матеріальної шкоди, з урахуванням індексу інфляції, який становить 161 448,76 гривень, а всього 340 743,76 гривень; стягнути з відповідача на користь позивачів 100 000 гривень моральної шкоди.

При цьому позивачі посилаються на те, що 20.02.2014 року близько 23 год. водій ОСОБА_3 знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем Nissan Almera державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Маршала Жукова, 101-М в м. Одесі, на регульованому пішохідному перехресті, не впорався з керуванням, та допустив зіткнення з автомобілем Hyndai Sonata державний номерний знак НОМЕР_2 , який зупинився на червоне світло світлофору. За кермом автомобілю Hyndai Sonata перебував ОСОБА_1 , а на пасажирському сидінні знаходилась його дружина ОСОБА_2 .

Внаслідок дорожньої-транспортної пригоди, автомобілі отримали пошкодження, а ОСОБА_2 тілесні ушкодження.

За фактом дорожньої-транспортної пригоди в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Позивачі стверджують, що дорожньо-транспортна пригода сталося з вини відповідача ОСОБА_3 , а тому він повинен відшкодувати матеріальні збитки, та заподіяну моральну шкоду.

16.11.2016 року Приморським районним судом м. Одеси було відкрито провадження по даній справі.

27.07.2017 року позивачами було подана уточнена позовна заява, в якій позивачами була зазначена у якості другого відповідача ОСОБА_4 , а також у якості третьої особи ТДВ «СТ «Домінанта».

06 березня 2018 року вищевказана справа була повторно автоматично розподілена до розгляду судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_5 , у зв`язку із відстороненням від посади судді ОСОБА_6 , на підставі розпорядження керівника апарату суду № 980/18 від 06.03.2018 року, та 07.03.2021 року прийнята до провадження судді Шенцевої О.П.

23.08.20218 року ОСОБА_4 звернулась до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути зі відповідача на свою користь 46934, 83 гривень, у якості відшкодування матеріальної шкоди, а також 20 000 гривень, у якості відшкодування моральної шкоди.

В зустрічний позовній заяві позивач посилається на те, що 20.02.2014 року о 23 год. ОСОБА_3 керував автомобілем Nissan Almera державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Маршала Жукова в м. Одесі. В зустрічному напрямку рухався автомобіль Hyndai Sonata державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який почав виконувати поворот ліворуч у місці де це заборонено, не надавши переваги у русі автомобілю Nissan Almera, допустив з ним зіткнення, в результаті чого сталося дорожньо-транспортна пригода, автомобілі отримали пошкодження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2018 року було об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ТДВ «СТ «Домінанта» про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди, зі зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року були витребувані з Овідіопольського ВП ГУ НП в Одеській області, копії матеріалів кримінального провадження, відкритого за фактом дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка сталась 20 лютого 2014 року, о 23.00 год. у с. Мізікевича, Овідіопольського району Одеської області, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

На виконання вказаної ухвали суду, 05.07.2019 року до суду надійшли копії матеріалів кримінального провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_1 первісні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, зустрічний позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Представник ОСОБА_4 у судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, первісний позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Інші сторони у судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що узадоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04.08.2014 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014160000000821 за повідомленнями про те, що 20.02.2014 року о 23.00 годині, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Nissan Almera, р/н НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Одеса - Чорноморка з боку с. Черноморки в напрямку м. Одеса, та напроти ТЦ «Метро» не вибрав безпечну швидкість руху, не впоровся з керуванням автомобілем, виїхав на смугу зустрічного руху де скоїв зіткнення з зустрічним автомобілем Hyndai Sonata р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .

В наслідок ДТП пасажир автомобілю Hyndai Sonata, ОСОБА_2 отримала середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

Слідчим ВР ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області Богуцьким С.М., 04.08.2014 року внесені відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно висновку Головного судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції УкраїниМакарова А.К. № 19-465 від 18.02.2019 року, показання водіїв двох автомобілів – ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у частині розташування автомобілю Hyndai щодо меж проїзної частини в момент зіткнення, технічно неспроможні, суперечать слідовій інформації, яка була зафіксована не момент ДТП. Вирішити про належні, у відповідність із вимогами ПДР, дії водіїв, питання про технічну можливість запобігання ними ДТП, питання про причинний зв`язок між діями водіїв і ДТП експертним шляхом не представляється можливим внаслідок технічної неспроможності вихідних даних про обставини події, які показали водії ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Досудове розслідування триває значний час, та до даного часу не завершено.

Згідно ст.1166 Цивільного кодексу України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; (частина 1 статті 1188 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак, як чітко зобов`язує ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Судом встановлено, що 20.02.2014 року о 23.00 годині, по автодорозі Одеса – Чорноморка, в напроти ТЦ «Метро» сталося дорожньо-транспортна пригода між автомобілями Hyndai Sonata державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобілем Nissan Almera державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньої-транспортної пригоди, автомобілі отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобілю Hyndai, ОСОБА_2 отримала середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та за зустрічним позовом ОСОБА_4 способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16.

Так, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та за зустрічним позовом ОСОБА_4 звернулись з відповідними позовами про стягнення матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталося 20.02.2014 року.

Підставою для відшкодування матеріальної шкоди є те, що шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З матеріалів цивільної справи, а також витребуваних копій матеріалів кримінального провадження, не можливо встановити з вини якого водія сталося дорожньо-транспортна пригода.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та за зустрічним позовом ОСОБА_4 є передчасними, оскільки вина особа до даного часу не встановлена, а тому не можливо визначитися з відшкодуванням матеріальної шкоди.

Щодо вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та за зустрічним позовом ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди, то суд вважає, що ці вимоги необґрунтовані, виходячи з нижченаведеного.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.01 р. (п.З) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно п.5 цієї Постанови відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У частині вимог про стягнення з відповідачів завданої моральної шкоди, позивачем не було належним чином обґрунтовано, тому у цій частині вимог суд має йому відмовити.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На підставі наведеного суд вважає, що оскільки, як вже було вказано вище вина особа у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не встановлена, то й підстав для стягнення моральної шкоди не має.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_4 .

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ТДВ «СТ «Домінанта» про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

26.10.2021