Постанова № 10093233, 24.06.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2010 р.Справа № 23-15/25-08-617

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.,

Суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.,

при секретарі судового засідання: Риковій О.М.,

за участю представників сторін:

від Кодимської міської ради: Браун Е.А. –за дорученням

від Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Кодима: Дарієнко В.Д. –ліквідатор

від ТОВ „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія”: Погорілий О.В. –за дорученням

від Балтської міжрайонної державної податкової інспекції: не з’явився

від Ярошевського О.В.: Дарієнко В.Д. –за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія”

на рішення господарського суду Одеської області

від 2 березня 2010 року                    

у справі № 23-15/25-08-617                                                                      

за позовом Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Кодима

до:

- Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія”,

- Кодимської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Балтської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов’язання повернути майно в натурі

та

за зустрічним позовом Кодимської міської ради

до:

- Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Кодима

- Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія”

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Балтської міжрайонної державної податкової інспекції та Ярошевського Олександра Володимировича

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу столярного цеху та котельної від 03.11.2006 р. та зобов’язання повернути це майно Кодимській міській раді

ВСТАНОВИЛА:

          У лютому 2008 року Виробниче управління житлово-комунального господарства м. Кодима (далі ВУЖКГ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” (далі Компанія) про визнання недійсними укладених між Компанією та Кодимською міською радою (далі Рада) договорів від 03.11.2006 р. купівлі-продажу столярного цеху площею 599,1 кв. м. та котельні площею 110,1 кв. м., що розташовані за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 та зобов’язання Компанії повернути вказане майно ВУЖКГ.

          Ухвалою місцевого суду від 04.04.2008 р. до участі в розгляді справи в якості відповідача залучена Рада та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Балтська міжрайонна державна податкова інспекція (далі Інспекція).

          Позов мотивований тим, що 03.11.2006 р. тимчасово виконуючий обов’язки начальника ВУЖКГ Копилов Л.А. уклав від імені Ради з Компанією договори купівлі-продажу, за умовами яких останній було передано у власність належне Раді вищезазначене нерухоме майно, що перебувало в оперативному управлінні ВУЖКГ.

          Оскільки спірні угоди були укладені під час дії накладеної господарським судом заборони на відчуження даного майна, що також перебувало у податковій заставі та крім того, вказані договори підписані вищезазначеною посадовою особою з перевищенням наданих їй повноважень і всупереч волі власника реалізованого майна та завірені печаткою юридичної особи, що не є стороною цих правочинів ВУЖКГ, посилаючись на ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, просив суд про задоволення своїх вимог.

          З вищенаведених підстав рішенням господарського суду Одеської області від 02.06.2008 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. позов ВУЖКГ задоволений у повному обсязі.

          Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2009 р. вказані судові рішення скасовано в частині зобов’язання Компанії повернути ВУЖКГ столярний цех та котельню, що розташовані за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 , а справу в цій частині передано на новий розгляд. В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2008 р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. залишені без змін.

          Постановою Верховного Суду України від 02.06.2009 р. постанова Вищого господарського суду України від 27.01.2009 р. в частині залишення без змін рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2008 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 р. щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 03.11.2006 р. скасовано, а справа в цій частині передана на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті частині постанова Вищого господарського суду України від 27.01.2009 р. залишена без змін.

          05.08.2009 р. Рада звернулась до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до ВУЖКГ та Компанії –про визнання недійсними договорів від 03.11.2006 р. купівлі-продажу столярного цеху площею 599,1 кв. м. та котельні площею 110,1 кв. м., що розташовані за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 та зобов’язання Компанії повернути вказане майно Раді та не перешкоджати останній в їх використанні.

          Позов Ради мотивований тим, що спірні об’єкти нерухомості на підставі рішення останньої від 25.12.1992 р. „Про прийняття об’єктів до комунальної власності міської Ради народних депутатів” та свідоцтв про право власності серії ЯЯЯ № 281489 та № 281486 від 31.10.2006 р. належать на праві власності Раді, яка своє право власності на ці об’єкти не змінювала і вказані об’єкти нікому не продавала та не відчужувала будь-яким іншим способом, а також право на підписання від імені Ради договорів купівлі-продажу вказаних об’єктів нікому не надавала. Але, незважаючи на це ВУЖКГ в особі виконуючого обов’язки Копилова Л.А. уклало з Компанією 03.11.2006 р. спірні договори купівлі-продажу столярного цеху та котельної, а тому ці договори є недійсними згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України, внаслідок чого Компанія повинна повернути Раді зазначене майно та не чинити останній перешкоди в їх використанні.

          Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.08.2009 р. зустрічний позов Ради прийнятий до провадження названого суду та об’єднаний в одному проваджені з первісним позовом ВУЖКГ.

          ВУЖКГ і Інспекція позовні вимоги Ради вважали обґрунтованими, а Компанія –безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 02.03.2010 р. (суддя Степанова Л.В.) у задоволенні позовних вимог ВУЖКГ –відмовлено, а позов Ради задоволений частково та визнані недійсними договори купівлі-продажу столярного цеху і котельної від 03.11.2006 р., що укладені між Радою та Компанією. Позовні вимоги Ради в частині повернення їй столярного цеху і котельної залишені місцевим судом без задоволення та з ВУЖКГ і Компанії на користь Ради стягнуто по 42 грн. 50 коп. –понесених витрат на сплату держмита та по 59 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення суду мотивовано тим, що сторонами договорів купівлі-продажу від 03.11.2006 р. є Рада та Компанія. За умовами цих договорів власник –Рада продала належне їй майно, а саме: приміщення столярного цеху і котельні, а Компанія придбала зазначене майно. Так як, ВУЖКГ не довів яким чином вказані договори купівлі-продажу порушують його права та охоронювані законом інтереси, то позовні вимоги останнього є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

          Разом з тим, спірні договори купівлі-продажу укладені неуповноваженою на це особою, без згоди власника спірного майна –Ради, а тому є недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Але, оскільки спірне майно не знаходиться у Компанії, то вимоги Ради щодо зобов’язання Компанії повернути їй зазначене майно та не чинити перешкоди в їх використанні задоволені бути не можуть, внаслідок їх недоведеності та безпідставності.

          В апеляційній скарзі Компанія просить рішення місцевого суду в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу столярного цеху і котельної від 03.11.2006 р. скасувати, оскільки воно, в цій частині, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким названі позовні вимоги Ради залишити без задоволення, а в решті частині судове рішення від 02.03.2010 р. залишити без змін. В судовому засіданні представник Компанії просив оскаржене рішення скасувати у повному обсязі, а позовні вимоги ВУЖКГ і Ради залишити без задоволення.

          Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

          Оскільки з договорів купівлі-продажу від 11.06.2009 р. та свідоцтв про право власності № 22996074 та № 22996253 від 12.06.2009 р. вбачається, що спірні приміщення столярного цеху та котельної належать на праві власності гр. Ярошевському О.В., то ухвалою апеляційного суду від 27.05.2010 р. останній залучений до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, так як рішення у справі може вплинути на його права та обов’язки.

          В судовому засіданні представники Ради, ВУЖКГ та Ярошевського О.В. просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Компанії без задоволення.

          Інспекція була своєчасно та належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи, але не скористалась своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

          Клопотання представника Компанії про перевірку повноважень представника Ради п. Браун Е.А. залишено колегією суддів без задоволення, оскільки судова ухвала від 27.05.2010 р. про відкладення розгляду справи на 24.06.2010 р. о 12:00 була направлена судом саме Раді та в зазначений день і час в судове засідання з’явився названий представник останньої з належним чином оформленою довіреністю від імені Ради, внаслідок чого будь-які сумніви щодо повноважень п. Браун Е.А. на представництво інтересів Ради –відсутні.

          Так як, представник Компанії не надав доказів того, що в проваджені будь-якого із судів знаходиться господарська або цивільна справа про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних приміщень столярного цеху та котельні від 11.06.2009 р. укладених між ВУЖКГ та Ярошевським О.В., то колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання представника Компанії про зупинення провадження у справі № 23-15/25-08-617.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з наступних підстав.

          Згідно статуту та довідки ЄДРПОУ місцезнаходженням Компанії є адреса: м. Одеса вул. генерала Цвєтаєва, буд. 3.

          З матеріалів справи вбачається, що ухвалою місцевого суду від 04.02.2010 р. провадження у справі № 23-15/25-08-617 поновлено та її розгляд призначений на 24.02.2010 р. о 11:10.

          Оскільки, представник Компанії в судове засідання не з’явився, то суд першої інстанції ухвалою від 24.02.2010 р. відклав розгляд справи на 02.03.2010 р. о 10:30.

          02.03.2010 р. представник Компанії в судове засідання не з’явився та справа була розглянута місцевим судом за відсутністю її представника.

          Відповідно до приписів п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 ухвала про призначення справи до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.

          Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи, а факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

          Такого повідомлення про вручення Компанії ухвали суду від 24.02.2010 р. про призначення розгляду справи на 02.03.2010 р. о 10:30 в матеріалах справи не міститься, а є лише докази повернення раніше направлених повідомлень, які датовані ще 2009 роком (а.с. 63, 66 т. 4), а також повідомлення органу зв’язку з печаткою останнього від 04.03.2010 р. про повернення направленої кореспонденції, а саме ухвали суду від 04.02.2010 р. про поновлення провадження у справі та призначення її до розгляду на 24.02.2010 р. о 11:10 (а.с. 90-94 т. 4).

          Вищенаведені обставини справи повністю підтверджують доводи скаржника про те, що він не був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи місцевим судом.

          Згідно п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду якщо справу розглянуто судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

          При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню у повному обсязі, у зв’язку з неповідомленням відповідача належним чином про місце засідання суду та розглядом справи за його відсутністю.

          З вищенаведених підстав, в порядку ч. 1 ст. 101 ГПК України, колегія суддів задовольняє клопотання представника Компанії про залучення до матеріалів справи завіреної Радою копії рішення останньої № 102 від 11.09.2006 р., оскільки Компанія була позбавлена можливості надати ці докази суду першої інстанції з причин, що не залежали від неї та розглядом справи за відсутністю її представника.

          Як вбачається з матеріалів справи станом на 03.11.2006 р. власником приміщень столярного цеху площею 599,1 кв. м. та котельні площею 110,1 кв. м., що розташовані за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 була –Рада відповідно до рішення останньої від 25.12.1992 р. „Про прийняття об’єктів до комунальної власності міської Ради народних депутатів” та свідоцтв про право власності на це майно серії ЯЯЯ № 281489 та № 281486 від 31.10.2006 р.

          Вищезазначене майно знаходилось на праві оперативного управління у ВУЖКГ згідно акту передачі від 09.09.2006 р.

          03.11.2006 р. між Радою в особі головного інженера ВУЖКГ, як тимчасового виконуючого обов’язки начальника Кодимського ВУЖКГ Копилова Л.А., діючого на підставі розпорядження Кодимської міської ради від 19.09.2006 р. за № 92 та рішення Кодимської міської ради від 11.09.2006 р. за № 102 „Про продаж майна Кодимського ВУЖКГ” та Компанією був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого Рада продала, а Компанія придбала котельню загальною площею 110,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Кодима, вул. Східна, 9. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області і зареєстрований в реєстрі за № 1479.

          В цей же день, тобто 03.11.2006 р. між Радою в особі головного інженера ВУЖКГ, як тимчасового виконуючого обов’язки начальника Кодимського ВУЖКГ Копилова Л.А., діючого на підставі розпорядження Кодимської міської ради від 19.09.2006 р. за № 92 та рішення Кодимської міської ради від 11.09.2006 р. за № 102 „Про продаж майна Кодимського ВУЖКГ” та Компанією був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого Рада продала, а Компанія придбала столярний цех загальною площею 599,1 кв.м., розташований за адресою: м. Кодима, вул. Східна, 9. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований в реєстрі за № 1477.

          Як вбачається з оспорюваних договорів, підставою для їх укладення головним інженером ВУЖКГ, як тимчасового виконуючим обов’язки начальника Кодимського ВУЖКГ Копиловим Л.А. є розпорядження Кодимської міської ради від 19.09.2006 р. за № 92 та рішення цієї ж ради від 11.09.2006 р. за № 102 „Про продаж майна Кодимського ВУЖКГ”.

          Але, як слідує з матеріалів справи розпорядження Кодимської міської ради від 19.09.2006 р. за № 92 взагалі не існує, а з розпорядження виконкому Кодимської міської ради № 92 від 19.09.2006 р. „Про звільнення в.о. начальника Кодимського ВУЖКГ Нані В.М.”, вбачається, що тимчасово виконуючим обов’язки начальника Кодимського ВУЖКГ з 19.09.2006 р. був призначений Копилов Л.А. –головний інженер ВУЖКГ.

          При цьому, у вищевказаному розпорядженні виконкому Ради відсутні посилання на уповноваження Копилова Л.А. представляти Раду в будь-яких правовідносинах та діяти від її імені, в тому числі і при підписанні будь-яких договорів.

          Рішенням Ради № 102 від 11.09.2006 р. „Про продаж майна Кодимського ВУЖКГ” вирішено виділити для продажу приміщення столярного цеху та котельні, що розташовані за адресою: м. Кодима, вул. Східна, 9 для забезпечення погашення податкової заборгованості ВУЖКГ.

          Але, як зазначалося вище власником спірного майна є Рада, а ніяким чином не ВУЖКГ.

          Таким чином, а ні розпорядженням виконкому Ради № 92 від 19.09.2006 р., а ні рішенням Ради № 102 від 11.09.2006 р. Копилов Л.А. не був уповноважений представляти Раду в будь-яких правовідносинах та діяти від її імені, в тому числі і при підписанні будь-яких договорів, зокрема –спірних.

          Крім того, з спірних договорів вбачається, що підпис Копилова Л.А. від імені продавця –Ради засвідчений печаткою ВУЖКГ, тобто зовсім іншою юридичною особою.

          При цьому, доводи Ради про те, що вона не давала згоди на засвідчення підпису Копилова Л.А. своєю печаткою на спірних договорах, внаслідок чого на цих договорах і була поставлена печатка ВУЖКГ не спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

          При викладених обставинах колегія суддів доходить висновку про ненадання згоди власника спірного майна –Ради на укладення спірних договорів купівлі-продажу від її імені та відсутність у головного інженера ВУЖКГ Копилова Л.А., як тимчасового виконуючого обов’язки начальника останнього повноважень на укладення оспорюваних договорів від імені Ради.

          Також, у спірних договорах вказана недостовірна інформація про те, що Компанія сплатила повну вартість отриманого майна продавцю –Раді, що не відповідає дійсності, оскільки вказані у договорі грошові кошти покупець, із незрозумілих причин, сплатив не власнику майна –Раді, а Інспекції, яка не є ні власником майна, ні стороною вказаних договорів.

          Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України:

- ч. 1 –зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- ч. 2 –особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - ч. 3 –волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- ч. 4. –правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- ч. 5 –правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- ч. 6 –правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України –підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Відповідно до п. 9.1 роз’ясненнь Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 р. з відповідними змінами –угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження, у зв’язку з чим колегія суддів вважає, що укладені між Радою в особі головного інженера ВУЖКГ, як тимчасового виконуючого обов’язки начальника ВУЖКГ Копилова Л.А. та Компанією договори купівлі-продажу від 03.11.2006 р. є недійсними, оскільки не відповідають вимогам закону, так як укладені без згоди власника спірного майна особою, яка не мала повноважень на укладення цих договорів від імені власника майна.

          При викладених обставинах протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки повністю спростовуються вищенаведеними матеріалами справи, а тому колегія суддів визнає за необхідне позовні вимоги Ради, в цій частині, задовольнити та визнати спірні договори купівлі-продажу недійсними.

          Враховуючи вищевикладене, а також те, що спірні договори купівлі-продажу ніяким чином не стосуються прав та обов’язків ВУЖКГ та не порушують його охоронювані законом інтереси, то колегія суддів вважає за необхідне повністю відмовити у задоволенні позовних вимог останнього з наведених підстав.

          З договорів купівлі-продажу від 11.06.2009 р. та свідоцтв про право власності № 22996074 та № 22996253 від 12.06.2009 р. вбачається, що спірні приміщення столярного цеху та котельні належать на праві власності гр. Ярошевському О.В., який їх використовує на власний розсуд.

          В матеріалах справи не міститься жодного доказу того, що спірне майно знаходиться у Компанії та остання чинить Раді перешкоди у користуванні приміщеннями столярного цеху та котельні.

          Крім того, згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

          Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

          У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача –з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

          Відповідно до частини п’ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

          При викладених обставинах позовні вимоги Ради до Компанії –про зобов’язання останню повернути Раді спірне майно та не чинити перешкоди в їх використанні задоволені бути не можуть, внаслідок їх недоведеності та безпідставності.

          На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України з Компанії та ВУЖКГ, з кожного, на користь Ради підлягає стягненню по 42 грн. 50 коп. –понесених витрат на сплату держмита та по 59 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

          1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” –задовольнити частково.

          2. Рішення господарського суду Одеської області від 02.03.2010 року у справі № 23-15/25-08-617 –скасувати.

          3. Позовні вимоги Кодимської міської ради –задовольнити частково.

          4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу столярного цеху площею 599,1 кв. м., що розташований за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 від 03.11.2006 року, який укладений між Кодимською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” та посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області і зареєстрований в реєстрі за № 1477.

          5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу котельні площею 110,1 кв. м., що розташована за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 від 03.11.2006 року, який укладений між Кодимською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” та посвідчений приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області і зареєстрований в реєстрі за № 1479.

          6. Позовні вимоги Кодимської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” в частині зобов’язання повернути приміщення столярного цеху площею 599,1 кв. м. та котельні площею 110,1 кв. м., що розташовані за адресою: Одеська область, м. Кодима, вул. Східна, 9 та не чинити перешкоди в їх використанні –залишити без задоволення.

          7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” (65028, м. Одеса, вул. Ген. Цвєтаєва, 3; код ЄДРПОУ 34506491) та з Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Кодима (65023, м. Одеса, вул. Садова, 18/5; код ЄДРПОУ 03350344), з кожного, на користь Кодимської міської ради (66000, Одеська область, м. Кодима, вул. Леніна, 88; код ЄДРПОУ 04527342) по 42 грн. 50 коп. –понесених витрат на сплату держмита та по 59 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          8. У задоволені позову Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Кодима до Кодимської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю „Міжнародна аграрно-інвестиційна компанія” про визнання недійсними договорів купівлі-продажу столярного цеху і котельні від 03.11.2006 р. та повернення зазначеного майна –відмовити.

          9. Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В.Шевченко

Суддя В.В.Бєляновський

Суддя М.А.Мирошниченко