Постанова № 10093117, 07.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2010                                                                                           № 39/1

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: представник – Чернюшок Ю.І. – за довіреністю,

від Акціонерного банку „Алонж”: представник не з’явився,

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Вотум”: представник – Сторожук О.В. – за довіреністю,

від Національного банку України: представник – Маслова В.М. – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Київгума"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.03.2010

у справі № 39/1 ( .....)

за позовом                               ЗАТ "Київгума"

до                                                   Акціонерного банку "Аллонж"

                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотум"

                                                  Національного банку України

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання недійсним договору ГД-Л-267 від 08.08.2008р.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2009 року Закрите акціонерне товариство „Київгума” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку „Алонж”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Вотум”, Національного банку України про визнання недійсним договору ГД-Л-267 від 08.08.2008 р. про передавання в управління непроданих активів, що укладений між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотум» на момент укладення Договору ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також зазначив, що зміст оспорюваного договору суперечить ст. 520 Цивільного кодексу України, що в силу ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України є підставою для визнання його недійсним.

Національний банк України, заперечуючи проти позову, послався на те, що при укладенні оспорюваного правочину було дотримано норми чинного законодавства України, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України „Про банки і банківську діяльність” та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Вотум” надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, зазначений відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при укладенні спірного договору, а спірний договір є договором управління майном, а не договором заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), крім того Цивільний кодекс України та законодавство про ліквідацію банків не вимагають згоди кредиторів на передання активів банку в управління.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач не є стороною оспорюваного договору, а отже, в розумінні ч. 2 ст. 11 ЦК України, дані правовідносини на нього не розповсюджуються, у зв’язку з чим, позивач не має права оскаржувати договір, укладений між відповідачами.

У письмових поясненнях від 29.03.2010 р. представник позивача зазначив, що оспорюваний договір укладений в порушення ст. 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, та стверджуючи, що ТОВ „Вотум” не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим п. 15.2 Положення Національного банку України № 369 від 28.08.2001 р., зокрема, вимогам щодо здійснення професійної діяльності у сфері консалтингових послуг більше трьох років.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у даній справі у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на ухилення місцевим господарським судом від застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, стверджуючи, що суд ухилявся від правової оцінки підстав позову.

Крім доводів, викладений у позовній заяві, позивач в обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що місцевим господарським судом не надано правової оцінки факту порушення сторонами при укладанні спірного договору ст. 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, що є однією з підстав позову.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Вотум” надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у даній справі без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Національним банком України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 р. у даній справі без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Акціонерним банком „Аллонж” не надано відзиву на апеляційну скаргу та не використано наданого йому законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Однак, матеріали справи свідчать про належне повідомлення зазначеного відповідача про час та місце розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзивів, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України від 10.08.2004 року № 381 відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Акціонерного банку «Аллонж».

Відповідно до ч. 13 ст. 88 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (надалі - Закон України) процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії. Національний банк України має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих банків - на термін до двох років (ч. 14 ст. 88 Закону України).

Постановою Правління Національного банку України від 03.07.2007 року № 282 процедуру ліквідації Акціонерного банку «Аллонж» продовжено на 1 (один) рік - до 10.08.2008 року.

Згідно з вимогами ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Механізм передачі цих активів регулюється розділом VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 (надалі – Положення № 369).

У відповідності до вимог ч. 12 ст. 96 Закону України та п.15.3 глави 15 розділу VI Положення № 369 у зв'язку із закінченням процедури ліквідації банку, ліквідатор Акціонерного банку «Аллонж» М.Д. Корінько листом № 166/л-8 від 08.05.2008 р. подав на погодження Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (надалі - Комісія НБУ) «Висновок про потребу передавання активів АБ «Аллонж» в управління іншій юридичній особі», Перелік непроданих активів АБ «Аллонж» станом на 01 05.2008 року та які не віднесено до безнадійної заборгованості згідно ст. 609 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку», а також висновки про оцінку кожного активу АБ «Аллонж», який передбачалося передати іншій юридичній особі (18 од.).

Рішенням Комісії НБУ від 09.06.2008 року № 218 ліквідатору АБ «Аллонж» надано згоду на передавання непроданих активів банку в управління юридичній особі з метою задоволення вимог кредиторів.

На виконання вимог п. 15.4 глави 15 розділу VI Положення № 369 та п. 2 резолютивної частини Рішенням Комісії НБУ від 09.06.2008 року № 218 ліквідатором АБ «Аллонж» у газеті «Урядовий кур'єр» № 119 від 03.07.2008 року опубліковано оголошення про пошук юридичної особи для передачі останній у управління непроданих активів банку.

Абзацом 2 пункту 15.2 глави 15 розділу VI Положення № 369 визначено, що юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи банку, може бути юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг не менше трьох років, веде беззбиткову діяльність і не має заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами та яка не є кредитором, учасником/акціонером банку, була пов'язаною особою цього банку, або яка не виконала зобов'язань перед цим банком.

Перелік документів, які юридична особа, що не є банком, подає до Національного банку України закріплено у пункті 15.5 глави 15 розділу VI Положення № 369, зокрема це: заява про намір прийняти в управління непродані активи банку з метою задоволення вимог кредиторів. У заяві юридична особа має зазначити, що вона не є кредитором, учасником/акціонером банку, не була пов'язаною особою банку і не має невиконаних зобов'язань перед цим банком; нотаріально засвідчені копії своїх установчих документів; копія паспорта керівника юридичної особи; фінансова звітність за останній звітний період (рік, квартал) згідно із законодавством /країни, засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера, відбитком печатки юридичної особи, а також підтверджена аудитором; документ, що підтверджує відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових шатежів) до державного та місцевого бюджетів. Як вбачається із матеріалів справи, із заявами про намір за договором прийняти в управління непродані активи Акціонерного банку „Аллонж” з метою задоволення вимог кредиторів до Національного банку України звернулися декілька юридичних осіб, в тому числі Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум”, яке подало до Національного банку України документи згідно вищенаведеного переліку. Рішенням Комісії НБУ від 31.07.08 року № 375 з числа претендентів на визначення юридичної особи, що має право на ознайомлення з інформацією про активи, які передбачається передати в управління, було обрано ТОВ «Вотум», якого зобов'язано після знайомлення з інформацією про активи банку повідомити про своє рішення. Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотум» письмово, шляхом надіслання відповідного листа повідомило Національний банк України про готовність прийняти в управління непродані активи АБ «Аллонж». Рішенням Комісії НБУ від 08.08.2008 року № 393 ТОВ «Вотум» визнано юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи АБ «Аллонж», а також вирішено укласти з останнім тристоронній договір про таку передачу.

08.08.2008 р. відповідно до п. 15.9 Положення № 369 між Акціонерним банком «Аллонж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вотум» та Національним банком України було укладено тристоронній Договір на основі типового договору, форма якого встановлена у Додатку № 6 Положення № 369, а саме Договір № ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів.

За умовами п. 1.1 Договору установник управління (Акціонерний банк „Аллонж”) передав в управління управителеві (Товариству з обмеженою відповідальністю „Вотум”) активи, наявні на балансі Акціонерного банку „Аллонж” на дату укладення даного Договору (надалі - Активи), а Товариство з обмеженою відповідальністю. „Вотум” прийняло в управління Активи та зобов'язалося вживати усіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів Акціонерного банку „Аллонж” (надалі - вигодонабувачі) відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок Активів.

Перелік Активів наведено у Додатку № 1 до даного Договору.

Вигодонабувачами за Договором є кредитори Акціонерного банку „Аллонж”, які на дату підписання Договору внесені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів (надалі - Перелік вигодонабувачів) та розрахунки з якими не проведені.

Перелік вигодонабувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено у Додатку № 2 до даного Договору.

В Додатку № 2 до Договору визначено, що позивач є вигодонабувачем сьомої черги задоволення вимог Акціонерного банку «Аллонж» (№ 55) з кредиторськими вимогами станом на 10.08.2008 р. у розмірі 200000,00 грн.

Згідно з п. 1.2 Договору управитель (Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум”) є довірчим власником отриманих в управління Активів. До управителя не переходить право власності на Активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється даним Договором і законодавством України.

Дослідивши всі обставини справи у сукупності, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зібрані у справі докази свідчать, що укладений відповідачами Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року за своєю правовою природою є договором управління майном, а тому договір та відповідні положення статей глави 70 ЦК України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченого договором управління непроданими активами Акціонерного банку «Аллонж».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно (ч. 2 ст. 1029 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1030 ЦК України закріплено, що предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Відповідно до положень ст. 1033 ЦК України управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Вигодонабувач не може бути управителем. Управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Статтею 1034 ЦК України встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Проте, установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

В силу положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. З ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є вигодонабувачем сьомої черги задоволення вимог Акціонерного банку «Аллонж» (№ 55) з кредиторськими вимогами станом на 10.08.2008 р. у розмірі 200000,00 грн., про що вказано в Додатку № 2 до Договору.

Щодо доводів позивача про те, що зміст Договору суперечить Цивільному кодексу України (ч. 1 ст. 203 ЦК України), судова колегія зазначає наступне.

Зокрема, посилаючись на підпункт б) пункту 2.2 та пункт 9.5 Договору, позивач стверджує, що за спірним договором відбулася заміна боржника у зобов’язанні, а саме: виконання боргу Акціонерного банку „Аллонж” перед позивачем та іншими кредиторами переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум”.

В той же час, статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора.

Наведене твердження позивача спростовується з огляду на встановлену судом правову природу укладеного між відповідачами спірного договору, а саме: оспорюваний договір про передавання Товариству з обмеженою відповідальністю „Вотум” в управління непроданих активів Акціонерного банку „Аллонж” є договором управління майном, а не договором заміни боржника у зобов'язаннях (переведення боргу), як стверджує позивач. А тому до спірних правовідносин (щодо передачі активів банку в управління) не може застосовуватись норма ст. 520 ЦК України.

Згідно із ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном.

Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем, а не власником майна (ст. 1038 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з тим, що 10.08.2008 року закінчився строк для ліквідації Акціонерного банку «Аллонж», а на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж мав би наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передав такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю «Вотум», керуючись частиною 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Судовою колегією встановлено, що зміст умов спірного Договору відповідає вищенаведеним нормам ЦК України та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до п. 1.2 Договору визначено, що управитель є довірчим власником отриманих в управління Активів. До управителя не переходить право власності на Активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється даним Договором і законодавством України.

Згідно з підпунктом б) пункту 2.1 Договору саме Управитель (Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум”) зобов'язаний повідомити вигодонабувачів (кредиторів АБ «Аллонж») про покладення на нього обов'язків щодо подальшого задоволення вимог кредиторів установника управління (Акціонерного банку „Аллонж”).

З правових норм глави 70 ЦК України, яка регулює порядок управління майном, також вбачається, що згода вигодонабувачів на покладання на управителя обов'язків управління майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) не вимагається. Згода кредиторів (вигодонабувачів) на передання активів банку в управління не передбачена також і Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Інших доказів на підтвердження того, що Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року суперечить Цивільному кодексу України позивач не надав.

Стосовно доводів позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум” на момент укладення Договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності , судова колегія вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 92 ЦК України щодо цивільної праводієздатності юридичної особи визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Під органом юридичної особи слід розуміти особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. їх значення полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи.

Станом на час укладення спірного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотум” було зареєстровано як юридичну особу (ідентифікаційний код 31360594) Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 16.02.2001 р. згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 342345, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ №21-21/572-3 від 02.02.2010 р. та довідкою серії АД № 044773 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Крім того, ч. 1 ст. 1033 ЦК України визначено, що діяльність з управління чужим майном можуть здійснювати лише суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 1033 ЦК України управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб'єктами господарювання, згідно із ст. 55 ГК України, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання зокрема є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 1.3 Статуту ТОВ «Вотум» має цивільну правоздатність та дієздатність відповідно до встановлених мети та предмету його діяльності та обсягу зобов’язань, що можуть бути взяті на себе Товариством відповідно до даного статуту та чинного законодавства України. Цивільна правоздатність Товариства виникає з дня його державної реєстрації і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Товариства.

В п. 1.8 Статуту ТОВ «Вотум» зазначено, що товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, вступати в зобов’язання тощо. Товариство має самостійний баланс, поточні, валютні та інші рахунки в банках і т.д.

У пункті 2.2 Статуту ТОВ «Вотум» визначено предмет діяльності Товариства, зокрема: торгівельна та посередницька діяльність; надання послуг (в т.ч. надання консалтингових послуг); виробнича діяльність; будівельні та ремонтні роботи; зовнішньо - економічна діяльність.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум” є юридичною особою, яка має відокремлене майно, здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку та станом на момент укладення спірного договору мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Крім того, щодо доводів позивача про відсутність законних підстав для укладення спірного договору та його укладення в порушення вимог статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 15.2 Положення Національного банку України № 369 від 28.08.2001 року, судова колегія вважає також необґрунтованими з огляду на наступне.

Зокрема, вимогами ч. 12 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Згідно з п. 15.2 Положення № 369 юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи банку може бути юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг не менше трьох років, веде беззбиткову діяльність і не має заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами та яка не є кредитором, учасником/акціонером банку, була пов'язаною особою цього банку, або яка не виконала зобов'язань перед цим банком.

Позивач вважає, що висновок ліквідатора АБ «Аллонж» був неправомірним, оскільки в ньому не було встановлено, що продаж активів банку буде мати наслідком істотну втрату їх вартості в порівнянні з їх передачею в довірче управління. На думку позивача, продаж активів банку, які залишились на момент завершення процедури ліквідації є логічним кроком, який дозволяє отримати виручку і провести розрахунок з вкладниками.

Аналіз змісту висновку ліквідатора про потребу передавання активів АБ «Аллонж» в управління іншій юридичній особі із зазначенням всіх непроданих активів АБ «Аллонж», висновків про їх оцінку з метою можливого продажу, даних про наявність судових спорів щодо сум кредиторської заборгованості, а також зазначення ліквідатором про неможливість визначити строки виконавчого провадження, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації спірних активів, свідчать про те, що негайний продаж цих активів мав би наслідком істотну втрату їх вартості.

Крім того, безпосереднє погодження звіту ліквідатора відноситься до повноважень Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, рішенням якої від 09.06.2008 року № 218 було надано згоду ліквідатору АБ «Аллонж» на передавання непроданих активів банку в управління юридичній особі з метою задоволення вимог кредиторів.

В подальшому, з метою вжиття заходів для продовження погашення заборгованості кредиторів АБ «Аллонж:» за рахунок отриманих активів після завершення процедури ліквідації цього банку, Рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 08.08.2008 року № 393 ТОВ «Вотум» визнано юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи АБ «Аллонж», а також вирішено укласти з останнім тристоронній договір про таку передачу.

При цьому, продаж активів банку, які залишились на момент завершення процедури ліквідації, що дозволило б, на думку позивача, отримати виручку і провести розрахунок з вкладниками, у якості альтернативи передачі активів банку в управління, є особистою думкою відповідача з огляду на його особисті прерогативи при здійсненні підприємницької діяльності та без оцінки загального інтересу всіх кредиторів АБ «Аллонж».

Також доводи позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Вотум” не займається жодним з видів діяльності, наведених у п. 15.2 Положення № 369 та не має професійного досвіду та відповідної кваліфікації для надання фінансових, аудиторських, консалтингових послуг, тобто не відповідає вимогам щодо юридичної особи - претендента, якій передаються в управління активи банку, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку з наступним.

Перелік документів, які юридична особа, що не є банком, подає до Національного банку України визначено у пункті 15.5 глави 15 розділу VI Положення № 369, зокрема це: заява про намір прийняти в управління непродані активи банку з метою задоволення вимог кредиторів. У заяві юридична особа має зазначити, що вона не є кредитором, учасником/акціонером банку, не була пов'язаною особою банку і не має невиконаних зобов'язань перед цим банком; нотаріально засвідчені копії своїх установчих документів; копія паспорта керівника юридичної особи; фінансова звітність за останній звітний період (рік, квартал) згідно із законодавством України, засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера, відбитком печатки юридичної особи, а також підтверджена аудитором; документ, що підтверджує відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевого бюджетів.

ТОВ «Вотум» подав до Національного банку України встановлений п. 15.5. Положення перелік документів, на підставі оцінки яких і було прийняте Рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України від 08 серпня 2008 року № 393 про обрання ТОВ «Вотум» юридичною особою, якій за договором передаватимуться в управління непродані активи Акціонерного банку „Аллонж”.

Фактично позивач посилається на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АГ № 487464, в якому названі чотири види діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю „Вотум”, а саме: 45.21.1 будівництво будівель, 70.32.0 управління нерухомим майном, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 65.23.0 інше фінансове посередництво, серед яких відсутнє надання консалтингових послуг.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вказуються лише основні види діяльності підприємства, що не виключає наявності інших видів діяльності підприємства.

Тим більше, з урахуванням приписів статей 91, 92 ЦК України суд вважає зауваження позивача про те, що юридична особа - претендент має здійснювати професійну діяльність у сфері надання аудиторських, юридичних, консалтингових, фінансових послуг в сукупності, не можуть підтверджувати відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Фактично, зі змісту п. 2.2 Статуту ТОВ «Вотум» вбачається, що предметом діяльності останнього є надання консалтингових послуг.

Доказів, які б спростовували надання Товариством з обмеженою відповідальністю „Вотум” вищенаведеного виду послуг та здійснення такої діяльності професійно більше трьох років, позивачем не надано.

Стосовно доводів позивача щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю „Вотум” статусу фінансової установи, судова колегія зазначає, що Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Положення № 369, відповідно до яких регулюється передання непроданих активів банку в управління юридичній особі, не визначають серед вимог до юридичної особи, якій за договором передаватимуться непродані активи банку, вимоги набуття статусу фінансової установи. Згідно статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» діяльність з довірчого управління фінансовими активами не підлягає ліцензуванню.

Позивачем в силу положень статті 33 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами обставин, які є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, Договір ГД-Л-267 про передавання в управління непроданих активів від 08.08.2008 року повністю відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а підстави для визнання його недійсним, визначені у ст. 215 ЦК України відсутні.

При цьому, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо того, що позивач має право оскаржувати зазначений договір, враховуючи наступне.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Розглядаючи спір про визнання недійсним, місцевий господарський суд не врахував, що права особи, яка вважає що її права порушені, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійною угоди, стороною в якій така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону чи ні (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 12.05.2009 року у справі № 5/29).

Відповідно до пункту 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 №10/732, викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, а отже, не має права на пред’явлення вимоги про визнання договору недійсним, судова колегія дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

У зв’язку з наведеним, судова колегія вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Київгума” на рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 року залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 29.03.2010 року у справі №39/1 – без змін з підстав, викладених у даній постанові.

3. Матеріали справи №39/1 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді