Постанова № 10093108, 15.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2010                                                                                           № 6/565

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Отрюха Б.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від військової прокуратури Центрального регіону України: Хруленко О.В, - старший прокурор відділу

від позивача: Порайко А.М. – представник за довіреністю

від відповідача 1: не з»явився

від відповідача 2: Салій В.В. - юрист

від третьої особи: Комберянов С.О. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступник військового прокурора Центрального регіону України

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2010

у справі № 6/565 ( .....)

за позовом                               Заступник військового прокурора Центрального регіону України

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Метал ЛТД"

                                                  Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове)

третя особа позивача           

третя особа відповідача           Приватне підприємство "Паркер плюс"

про                                                   визнання недійсними договорів № 19/5-09/01 від 15.03.2006р. та № 19/05-09/01 від 24.03.2006р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2010р. по справі № 6/565 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Заступник військового прокурора Центрального регіону України не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційним поданням, просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також не відповідає обставинам справи та нормам земельного законодавства

В обґрунтування апеляційного подання Заступник військового прокурора Центрального регіону України посилається на те, що нерухоме майно, яке є об»єктом спірних договорів, розташоване на території військового містечка № 43 та знаходиться на балансі Київського квартирно-експлуатаційного управління, що підтверджується Довідкою № 303/2501844 від 6.07.2009р.

Апелянт звертає увагу суду на те, що спірне майно – об»єкти нерухомості, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Артема, 24-А – є військовим майном, відчуження якого здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного ч.2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна також приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Апелянт зазначає, що Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про відчуження частини території військового містечка № 43 ( м.Київ, вул. Артема, 24-А), а посилання місцевого суду на Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.04р.№ 894-р «Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил» не є належним, оскільки воно жодним чином не підтверджує прийняття рішення про відчуження власне нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Артема, 24-А.

Крім того, уклавши угоди про пайову участь у будівництві житлового комплексу на земельній ділянці, яка відноситься до земель оборони, сторони змінили цільове призначення земельної ділянки – із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, тобто сторонами угоди порушено встановлений законом спеціальний правовий режим земель цієї категорії.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що інвестиційний договір 1 та договір 2 про викуп паю були укладені громадянином Мельником В.Л. без належних на те повноважень і не відповідали волевиявленню Міністерства оборони України, оскільки дорученнями Міністра оборони України Кузьмука О.І. від 28.09.2004 № 6670/з , 02.10.2004 № 6828/з, 02.09.2004 № 6023/з всі попередньо видані довіреності Міністерства оборони України скасовані в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України.

В судове засідання представник відповідача 1 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників прокуратури, позивача, відповідача 2, третьої особи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 1.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача2, третьої особи, колегія встановила наступне.          

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України – Збройні Сили України це військова державна структура, що призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і неподільності України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону та указів Президента України № 88/97 від 21.08.97 та № 250/99 від 23.02.99 є Центральним органом військового державного управління та Центральним органом виконавчої влади, яке забезпечує проведення в життя державної політики у сфері Оборони держави та військового будівництва, керівництво Збройних Сил України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» - Збройні Сили України утримуються виключно за рахунок коштів державного бюджету, а отже шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України, є безпосередньо шкода інтересам держави.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

В результаті проведеної перевірки Військовій прокуратурі Центрального регіону України стало відомо про укладення договору № 19/5-09/01 від 15.03.2006р. та договору № 19/05-09/01-2 від 24.03.2006р.

Як встановлено в судовому засіданні рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29.11.1948р. № 37-с «О возообновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной квартирно-експлуатационной части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г.Киева» військовому відомству відведено 1,10 га.

Рішенням Міністра оборони України від 08.11.2004р. «Про надання прав замовникам капітального будівництва Міністерства оборони України на проектування та забудову» Управлінню капітального будівництва МО України передано для проектування та забудови військове містечко № 43. На підставі акту прийому – передачі від 28.12.2004 Управління капітального будівництва Міністерства оборони України прийняло будівлі та земельну ділянку військового містечка № 43 під забудову.

15.03.2006 р. між державою в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України ( сторона-1 за договором), від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» Мельник В.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна - Метал ЛТД» (сторона-2 за договором) було укладено договір № 19/5-09/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення (далі - договір № 19/5-09/01), розташованих на території військового містечка № 43 (м. Київ, вул. Артема, 24-А), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно п. 2.5. укладеного договору його предметом є спільна діяльність сторін про проектуванню та будівництву (реконструкції) об»єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою військове містечко № 43 (м. Київ, вул. Артема, 24-А). Площа території становить 0,60 га. Нерухоме майно, яке знаходиться на будівельному майданчику є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони-1 по цьому договору.

Відповідно до п. 2.6. вартість пайового внеску (паю) сторони-1 в цьому договорі, згідно з запропонованою стороною-2 вартістю будівель та споруд військового містечка № 43 становить 7258697,00 грн.

Згідно п. 6.1 укладеного договору Міністерство оборони України взяло на себе зобов»язання по забезпеченню оформлення за рахунок відповідача-1 землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об»єкту, а також отримання необхідних дозволів, технічних умов та іншої необхідної інформації для значення існуючих будівель, споруд і зелених насаджень, а також у зв»язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва та виконання відповідачем своїх зобов»язань по договору. Міністерство оборони України передає відповідачу-1 майно, що є його пайовим внеском у будівництві об»єкту, передає у спільну діяльність будівлі та споруди (інше нерухоме майно) військового містечка № 43 ( м.Київ, вул. Артема, 24-А) зазначене у п.2.5. договору.

Пунктом 6.6. договору сторони погодили, що після реєстрації цього договору у державній податковій інспекції відповідач-1 здійснює реєстрацію нерухомого майна зазначеного у п.2.5. за цим договором спільної діяльності та перереєстрацію обліку земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором у Державному земельному кадастрі України з права користування Міністерством оборони України на таку, що віднесена до спільної діяльності за цим договором.

Пунктом 10.1., 10.2 договору сторонами погоджено, що відповідач-1 має право здійснити викуп – дострокову компенсацію вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладенні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі Міністерства оборони України за даним договором. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю, здійснюється шляхом підписання актів прийому передачі.

15.03.2006 р. з метою здійснення спільної діяльності ТОВ «Україна - Метал ЛТД» по акту приймання - передачі було передано відповідне майно (об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка № 43 м. Київ, вул. Артема, 24-А).

Відповідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов»язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Статтею 1132 ЦК України передбачено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов»язання об»єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника товариства вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні тв. Інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв»язки ( ч.1 ст. 1133 ЦК України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном (ч.1 ст.1134 ЦК України).

Таким чином, вищезазначеними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об»єднають свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, у тому числі земельна ділянка, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна, та вже використовується в інтересах усіх учасників, що об»єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Статтею 14 Закону України «Про збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об»єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, яке не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

З положень ст. 95 ЗК України вбачається, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об»кти, а також інші корисні властивості землі,; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.

Згідно ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов»язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що підтверджує право постійного користування земельною ділянкою, та його державною реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданим їм у постійне користування.

Таким чином, позивач та відповідач-1 укладаючи договір 19/5-09/01 від 15.03.2006р., змінили цільове призначення цієї земельної ділянки та вирішили використовувати земельну ділянку в інтересах осіб приватного прав, у тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військо-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань ЗС України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв»язку тощо.

Статтею 3 вищезазначеного Закону встановлено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління ( з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові часини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Органами, які здійснюють управління військовим майном є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами ( у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, у тому числі у разі їх розформування.

Згідно з п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.00р. рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженим за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. У разі, коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міноборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Мінекономіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно з додатком 2.

На даний час відповідно до довідок Київського квартирно-експлуатаційного управління від 16.07.2009р № 303/25 -1844 та № 303/25-1843 від 16.07.2009р. будівлі та споруди військового містечка № 43 та земельна ділянка військового містечка № 43 перебувають на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління МО України.

Міністерство оборони України не мало права без рішення Кабінету Міністрів України на відчуження військового майна домовлятись про спільну діяльність з особами приватного права та внесення військового майна в якості паю у спільну діяльність внаслідок якого таке майно перестає бути власністю держави та набуває статусу спільного майна, яке перебуває у спільній власності.

Крім того, згідно вимог ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект є інвестиціями.

Таким чином, згаданий правочин є за своєю правовою природою інвестиційним договором.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 4 (Об'єкти інвестиційної діяльності) Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" містить загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, зокрема у ст. ст. 1, 11, 14, 16 Закону.

Разом з тим, в порушення вимог вказаних Законів, положення оспорюваного договору не містять жодного із зазначених у названих законах механізму залучення коштів інвесторів у будівництво житла, а тому зміст Договору суперечить вимогам закону та з підстав визначених у п. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановленні частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов»язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції ( спеціальної правосуб»єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд України надавав правову оцінку аналогічним правовідносинам.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 лютого 2007 року (опублікована у Віснику Верховного суду України № 1 (89) за 2008 рік арк. 20-22) зазначено, що уклавши угоди про пайову (дольову) участь у будівництві житлового комплексу на земельній ділянці, яка відноситься до земель оборони, сторони цієї угоди порушили встановлений законом спеціальний правовий режим земель цієї категорії.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору № 19/5-09/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення укладеного 15.03.2006р. між Міністерством оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» Мельник В.І., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна - Метал ЛТД» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню без застосування реституції, оскільки в судовому засіданні встановлено, що на даний час майно перебуває у Приватного підприємства «Паркер плюс».

Позивач також просить визнати недійсним договір № 19/05-09/01-2 від 24.03.2009 р., укладеним між Центральним спеціалізованим будівельним управлінням «Укроборонбуд» та ТОВ «Україна-Матал ЛТД» про компенсацію пайової участі (паю) ЦСБУ «Укроборонбуд» і інвестиційному договорі № 19/5-09/01 від 15.03.2006р., однак як встановлено в судовому засідання позивачем не надано суду оригіналу або копії оскаржуваного договору, що позбавляє суд можливості дослідити його зміст.

Відповідно до п.5 ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Згідно п.8 Роз”яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 ГПК України” від 23.08.1994 р. № 02-5/612 в редакції від 31.05.2002 р. при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 ст.81 ГПК можливе лише при наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору № 19/05-09/01-2 від 24.03.2009 р., укладеним між Центральним спеціалізованим будівельним управлінням «Укроборонбуд» та ТОВ «Україна-Матал ЛТД» про компенсацію пайової участі (паю) ЦСБУ «Укроборонбуд» і інвестиційному договорі № 19/5-09/01 від 15.03.2006р. підлягають залишенню без розгляду

Доводи апеляційної скарги про те, що договір № 19/5-09/01 від імені Міністерства оборони України вчинено не уповноваженим належним чином представником, колегія до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Колегією встановлено, що договір № 19/5-09/01 від імені Держави в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, підписані директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук 3.1. від 14.02.2006 р. за № 162з (бланк ВСО № 831447). Зазначена довіреність була видана начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління Ісаєнком Д.В., що діяв на підставі довіреності від 17.08.2004 р. № 2369. За дорученням Міністра оборони України Кузьмука О.І. всі довіреності, видані до жовтня 2004 р. та термін яких не закінчився, вважаються недійсними.

Відповідно до 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Зазначене правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Однак, позивач не надав суду жодних доказів повідомлення Ісаєнка Д.В. та Мельника В.Л. про скасування виданих їм довіреностей, а також жодних доказів того, що Мельник В.Л. знав або повинен був знати про таке скасування.

Таким чином, зазначена підстава позовних вимог не може бути застосована щодо правовідносин про визнання договору недійсним.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва підлягає зміні, а апеляційне подання підлягає частковому задоволенню.

В зв’язку із зміною рішення господарського суду першої інстанції на підставі ст.49 ГПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 81, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне подання Заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2010р. у справі № 6/565 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2010 року по справі № 6/565 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 19/5-09/01 від 15.03.2006р.

В іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Метал ЛТД» (м.Кривий Ріг, вул. Огневая, 12, ЄДРПОУ 25001785) до Державного бюджету України ( р/р 31110095700011 банк ГУ ДКУ у м.Києві код банку 820019, код ЄДРПОУ 26077968 код платежу 22090200 символ звітності 095) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Метал ЛТД» (м.Кривий Ріг, вул. Огневая, 12, ЄДРПОУ 25001785) до Державного бюджету України (суд р/р 31213259700011 банк ГУ ДКУ у м.Києві код банку 820019, код ЄДРПОУ 26077968 код платежу 22050000) 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 6/565 повернути до Господарського суду міста Києва

Головуючий суддя                                                                      

Судді