Постанова № 10093068, 22.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2010 № 27/305

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Завод будівельних конструкцій"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2009

у справі № 27/305 ( .....)

за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

до Дочірнє підприємство "Завод будівельних конструкцій"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 187048,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства “Завод будівельних конструкцій” про розірвання договору № 08 від 14.03.2008 р. та стягнення з відповідача 165.030,00 грн. передоплати та пені у сумі 19.857,33 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2009 р. у справі № 27/305 позов задоволено частково: стягнуто з Дочірнього підприємства “Завод будівельних конструкцій” (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 15/14, кВ. 11; код ЄДРПОУ 32552064) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (03055, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) залишок авансу у сумі 81.680 (вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 16.638 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 63 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 983 (девятсот вісімдесят три) грн. 12 коп., та 164 (сто шістдесят чотири) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує про те, що:

- оскаржуване рішення суду побудоване на обов'язку доказування та підтвердження своєї позиції про неправомірність дій відповідача позивачем, а не навпаки;

- оскаржуване рішення не містить обґрунтувань та підтвердження правомірності позиції позивача, не знайшли свого відображення підстави розірвання додаткової угоди №2 від 12.12.2008 р.

- зупинковий комплекс був виготовлений на замовлення за індивідуальними кресленнями, які були погоджені позивачем; згідно з п. 2.3 Договору № 08 від 14.03.2008 р. позивач зобов'язується прийняти комплекс згідно з актом прийому-передачі; на момент відмови позивача від прийняття комплексу роботи з його виготовлення були повністю закінчені; увесь час комплекс знаходиться в орендованому приміщені ВАТ «НВП «Більшовик», а ДП «ЗБК» вимушено сплачувати орендну плату та плату за охорону комплексу, що тягне за собою величезні матеріальні збитки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Завод будівельних конструкцій” і порушено апеляційне провадження у справі № 27/305.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Сторони своїми процесуальними правами не скористалися, у судові засідання не зявилися, будь-яких заяв або клопотань від сторін до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 14.03.2008 р. між Дочірнім підприємством “Завод будівельних конструкцій” (далі - виконавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - замовник) було укладено договір № 08 (надалі - Договір), відповідно до якого виконавець взяв на себе зобов'язання виготовити, змонтувати, передати у власність та встановити зупинковий комплекс за адресою: м. Київ, станція метро “Видубичі” (кінцева зупинка) АС “Видубичі” маршрутного таксі № 193, 567 та маршрути Обухівського напрямку.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що термін виготовлення зупинкового комплексу виконавцем становить 60 (шістдесят) робочих днів з моменту перерахування замовником передплати на рахунок виконавця у розмірі 70 % від загальної вартості робіт та підписання технічного завдання.

Згідно із п. 3.1 Договору загальна вартість робіт становить 166.700,00 грн.

Замовник зобов'язання з перерахування передплати на рахунок виконавця у розмірі 70 % від загальної вартості робіт виконав, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 17.08.2008 року на суму 116.690, 00 грн.

Крім того, 29.05.2008 року на поточний рахунок відповідача позивачем було перераховано кошти в розмірі 15.000,00 грн. та 33.340, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 52 та № 53 від 29.05.2008 року.

Відповідач 29.05.2008 р. виконав 1-ий етап договору (розроблення та узгодження дозвільної документації) на загальну суму 83.350,00 грн., що підтверджується актом прийому-здачі дозвільної документації від 29.05.2008 р., підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

Сторони 12.12.2008 р. підписали додаткову угоду № 2 до говору № 08 від 14.03.2008 р., відповідно до якої дійшли згоди, що виготовлення зупинкового комплексу становить тридцять робочих днів з моменту підписання даної додаткової угоди.

Отже, відповідач повинен був виконати 2-ий етап робіт у строк до 28.01.2009 р.

У зазначений строк відповідач передбачені договором роботи не виконав, а тому 30.06.2009 р. позивач листом від 30.06.2009 р. повідомив відповідача про відмову від договору № 08 від 14.03.2008 р.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобовязання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом.

Як було вірно встановлено місцевим судом, відповідач роботи, передбачені договором № 08 від 14.03.2008 р., у повному обсязі не виконав, хоча, як визначено додатковою угодою, повинен був здійснити їх у строк до 28.01.2009 р. Таким чином, відповідачем було порушено умови договору № 08 від 14.03.2008 р. щодо строку виконання робіт.

Позивач 30.06.2009 р. направив на адресу відповідача відмову від договору № 08 від 14.03.2008 р., що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист від 30.06.2009 р., наявними в матеріалах справи.

Частиною 3 ст. 615 ЦК України передбачено, що внаслідок односторонньої відмови від зобовязання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобовязання або воно припиняється.

Отже, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи те, що 30.06.2009 р. позивач направив на адресу відповідача відмову від договору № 08 від 14.03.2008 р., то зазначений договір вважається розірваним.

Оскільки на день розгляду справи договір № 08 від 14.03.2008 р. вже розірваний, місцевий суд вірно визнав позовні вимоги позивача про розірвання договору № 08 від 14.03.2008 р. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вбачається із змісту договору № 08 від 14.03.2008 р., сторони передбачили два етапи виконання робіт, а саме: 1-ий етап переоформлення та узгодження дозвільної документації та 2-ий етап виготовлення та монтаж зупинкового комплексу.

Перший етап робіт відповідачем був виконаний, що підтверджується актом прийому-передачі дозвільної документації від 29.05.2008 р., підписаним сторонами та скріпленим печатками. Сторони вищезазначеним актом встановили вартість 1-го етапу робіт, а саме 83.350,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи.

Враховуючи те, що позивач відмовився від договору № 08 від 14.03.2008 р., у відповідача відпала підстава збереження у себе невідпрацьованого авансу у сумі 81.680,00 грн. (165.030,00 (сума авансу) 83.350,00 грн. (вартість виконаного 1-го етапу робіт)), а тому позовна вимога про стягнення суми передоплати підлягає задоволенню частково у розмірі 81.680,00 грн.

Крім того, у звязку із порушенням строків виконання робіт, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 19.857,33 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобовязань зазначених у пункті 2.1 виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зупинкового комплексу за кожен день затримки виконання зобовязань.

Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, розмір пені становить:

- 166.700,00 грн. * 24% * 137 (з 29.01.2009 р. по 14.06.2009 р.) / 365 = 15.016,70 грн.

- 166.700,00 грн. * 22% * 46 (з 15.06.2009 р. по 30.07.2009 р.) / 365 = 4.621,93 грн.

Однак при визначенні загальної суми пені (15.016,70 грн. + 4.621,93 грн.) місцевим судом допущено арифметичну помилку, та вказано 16.638,63 грн. замість 19.638,63 грн.

Відтак, у цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні.

Таким чином, за перерахунком колегії судів розмір пені становить 19.638,63 грн. та підлягає задоволенню у зазначеному розмірі.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача суми залишку авансу у сумі 81.680,00 грн. та пені у розмірі 19.638,63 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окремо колегія суддів відзначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивач у судовому засіданні 26.08.2009 р. заявив клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просив суд додатково стягнути з відповідача 24.654,26 грн. процентів за безпідставне користування чужими коштами.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Така ж думка викладена у п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” щодо запитань, чи може бути збільшення розміру позовних вимог, а саме, під збільшенням розміру позовних вимог (ч. 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути повязано з предявленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, місцевим судом, на думку колегії суддів, обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про збільшення позовних вимог, оскільки позивач одночасно змінює і предмет, і підставу позову.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі щодо скасування оскаржуваного рішення у визначеному ним обсязі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга Дочірнього підприємства „Завод будівельних конструкцій” задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2009 р. у справі № 27/305 підлягає зміні в частині розміру стягнутої пені та, відповідно, в частині визначення суми судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачеві .

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Завод будівельних конструкцій” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2009 р. у справі № 27/305 змінити, виклавши абзац 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

„Стягнути з Дочірнього підприємства “Завод будівельних конструкцій” (03040, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 32552064) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (03055, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) залишок авансу у сумі 81.680 (вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 19.638 (девятнадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 63 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1.013 (тисяча тринадцять) грн. 19 коп., та 171 (сто сімдесят одна) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2009 р. у справі №27/305 залишити без змін.

4. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 27/305 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді