Постанова № 10093066, 22.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2010                                                                                           № 3/64

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласпі"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.03.2010

у справі № 3/64 ( .....)

за позовом                               Заступник прокурора Печерського району м.Києва

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласпі"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 81600,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в м. Києві про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласпі” 81.600,00 грн. збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства шляхом знищення 4800 м2 газону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2010 р. у справі № 3/64 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласпі” (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 29-В, код ЄДРПОУ 25389559) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в м. Києві (м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, код ЄДРПОУ 26077939) 81.600 (вісімдесят одну тисячу шістсот) грн. збитків; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласпі” (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 29-В, код ЄДРПОУ 25389559) в доход Державного бюджету України 816 (вісімсот шістнадцять) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, що згідно 2 п. ч. 3 ст. 104 ГПК України є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласпі” і порушено апеляційне провадження у справі № 3/64.

Представники позивача та прокуратури у судовому засіданні 22.06.2010 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечили.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, у судові засідання 08.06.2010 р., 22.06.2010 р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань від нього до суду не надходило.

Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Преамбулою Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки, а державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Стаття 28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” передбачає, що охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв. Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 1 серпня 2006 року прийнято постанову № 1045, якою затверджено “Порядок видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах”, у п. 3 якого зазначається, що видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється за рішенням виконавчого органу міської, селищної, сільської ради на підставі ордеру.

Відповідно до п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 р. № 105 на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є установи, організації, підприємства.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору купівлі-продажу № 71, укладеного між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ласпі” останньому належить цілісний майновий комплекс комунального підприємства побутового обслуговування РВП № 1, що знаходиться за адресою м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 168 Земельного кодексу України ґрунти земельних ділянок є об’єктом особливої охорони. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтовного покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, які виконують будівельні та інші роботи, зобов’язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки. Дозвіл видається на підставі затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, у якому повинні бути визначені умови зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту та порядок проведення рекультивації порушених земель (п. 3.1, 3.3 Порядку видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок, який затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 січня 2005 року № 1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року № 70/10350).

Дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки видається інспекційним органом Держкомзему (п. 4.1, 4.5 Порядку видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок).

Використання земельних ділянок та проведення на них будь-яких робіт можливе лише після відведення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку за рішенням Київської міської ради та отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку - державного акту або договору оренди (ст. 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України).

Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (таким органом відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” є Державна екологічна інспекція та її територіальні органи).

Відповідно до Положення про державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 548 від 19.12.2006 р, Державна екологічна інспекція є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції. В межах своїх повноважень екологічна інспекція забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території. Згідно з п. 5 Положення інспекція має право складати акти перевірок, уживати у встановленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування витрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Державною екологічною інспекцією в місті Києві виявлено факт самовільного, без оформлення відповідних дозвільних документів, знищення Товариством з обмеженою відповідальністю “Ласпі” при здійсненні діяльності, а саме розташуванні катерів на земельній ділянці на Набережно-Печерській дорозі, 8 в м. Києві 4.800 м2 газону звичайного, засмічення земельної ділянки.

Факт вказаних порушень зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства 27.05.2009 р. Державною екологічною інспекцією в м. Києві за підписом представника відповідача – Кравченко С.Б., приписом (знаходяться в матеріалах справи).

Підтвердженням того, що на земельній ділянці на Набержно-Печерській дорозі, 8 існував газон, є висновок № 113 обстеження зелених насаджень від 26.10.2007 р. та схема меж земельної ділянки за вказаною адресою.

Таким чином, відповідачем порушено встановлений державою порядок утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України, а також територій (об'єктів) природно-заповідного фонду, чим державі завдано матеріальні збитки (шкоду).

Згідно з розрахунком розміру збитків, проведеним Державною екологічною інспекцією в місті Києві відповідно до “Такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів”, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1999 № 559 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1789), зазначеними діями державі заподіяно матеріальні збитки на суму 81.600,00 грн.

Згідно зі ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода завдана внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища підлягає компенсації в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища погіршення якості природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Державним органом, який здійснює державні функції з регулювання в сфері охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, є Державна екологічна інспекція в місті Києві.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Таким чином, позовні вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи, що згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду.

З цього приводу колегією суддів встановлено наступне.

Ухвалою місцевого суду від 05.02.2010 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.02.2010 р.

Відповідач в засідання суду 23.02.2010 р. (та в подальші, що відбулись 09.03.2010 р. та 16.03.2010 р.) не з’явився, письмового відзиву на позов не надав, не виконав вимог місцевого суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 05.02.2010 р. та ухвалах від 23.02.2010 р., від 09.03.2010 р.

Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце проведення судових засідань.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Ухвали місцевого суду надсилалась за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме: відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 16.03.2010 р. за юридичною адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 29-В та поштовою адресою : м. Київ, вул. Курська, 13-а.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(із змінами від 08.04.2008) примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судові засідання представника відповідача місцевий суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи.

За висновком колегії суддів, причини неявки відповідача до суду обґрунтовано визнані місцевим судом неповажними.

Колегія суддів враховує, що в судові засідання відповідач не з’явився, однак докази, наявні в матеріалах справи, були достатніми для прийняття рішення у справі.

Таким чином, Господарським судом міста Києва обґрунтовано відповідно до ст. 75 ГПК України прийнято рішення у справі 16.03.2010 р. за відсутності представника відповідача.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2010 р. у справі № 3/64 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласпі” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2010 р. у справі № 3/64 – без змін.

2. Матеріали справи № 3/64 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді