Рішення № 100883317, 27.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2021Справа № 910/9707/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/9707/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

до 1) Акціонерного товариства "Піреус банк МКБ" (Україна, 04119, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 11; ідентифікаційний код: 20034231)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Плюс" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код: 32853498)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Крушинський В.В., ордер серії АА № 1112417 від 10.06.2021;

від відповідача-1: Шумейко П.М., довіреність № 20 від 15.01.2021;

від відповідача-2: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Піреус банк МКБ" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Плюс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 28.03.2013, укладеного між відповідачами, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 737.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наявність обтяження на нерухоме майно, яке належить позивачу, порушує її право власності, крім того, на думку позивача, незавершена будівництвом квартира не могла бути предметом іпотеки, оскільки не була виділена в натурі окремим об`єктом нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

23.07.2021 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9707/21, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.09.2021.

13.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не доведено наявність порушення своїх прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами Договору № 2 про внесення змін та доповнень від 21.05.2013 до Договору іпотеки від 28.03.2013, оскільки вказаний договір було укладено відповідачами до дати укладення між позивачем та відповідачем-2 Додаткової угоди № 2 від 03.03.2014 до Договору № 178/ЕМ купівлі-продажу майнових прав від 23.08.2011 та до дати оплати позивачем повної вартості об`єкта інвестування. Крім того, відповідач-1 зазначає, що станом на дату укладення оспорюваного правочину, відповідно до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, об`єкти незавершеного будівництва та майнові права на них могли бути предметом іпотеки. У відзиві відповідач-1 також просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в позові.

Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву, а позивач - на подання відповіді на відзив відповідача-1 у встановлений судом строк не скористались.

У підготовче засідання 01.09.2021 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 01.09.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 29.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2021, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача-2 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/9707/21 призначено на 29.09.2021.

У підготовче засідання 29.09.2021 з`явився представник відповідача-1, представники позивача та відповідача-2 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.10.2021.

У судове засідання 27.10.2021 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач-2 був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 27.10.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест Плюс" (далі - продавець, відповідач-2) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено Договір № 178/ЕМ купівлі-продажу майнових прав (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за цим Договором, є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристиками: квартира № 229, кількість кімнат - 1 (одна), загальна площа - 43,05 кв.м., 5 поверх, секція № 2.

05.10.2011 між відповідачем-2 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору купівлі-продажу, за умовами якої сторони дійшли згоди щодо зміни об`єкту нерухомості, а саме на 1-кімнатну квартиру № 1281, площею 41,06 кв.м., поверх 12, секція 7.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.09.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 2538, ОСОБА_1 (далі - позивач) успадкувала майнові права на об`єкт нерухомості, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , що належала померлому ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу та Додаткової угоди від 05.10.2011 до вказаного договору.

01.10.2012 між відповідачем-2 та позивачем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору купівлі-продажу, відповідно до якої сторони домовились, що з моменту її підписання позивач одноосібно набуває права та обов`язки на об`єкт нерухомості, визначені умовами Договору купівлі-продажу.

03.03.2014 між відповідачем-2 та позивачем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору купівлі-продажу, відповідно до якої сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за цим Договором, є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 з наступними характеристиками: об`єкт - ЖК "Флагман", квартира № 317, 16 поверх, секція № 2, кількість кімнат - 2 (дві), загальна площа - 49,28 кв.м.

Згідно з наявною в матеріалах справи Довідкою, виданою відповідачем-2 за вих. №108/4 від 16.05.2016, позивач сплатила відповідачу-2 грошові кошти в сумі 380 140,18 грн, що складає 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2; проектна адреса: АДРЕСА_7.

Як зазначає позивач, у відповідності до Акту прийому-передачі об`єкта нерухомості за Договором купівлі-продажу відповідач-2 передав, а позивач прийняла об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , кількість кімнат - 2 (дві), загальна площа - 49,28 кв.м., 16 поверх, секція № 2.

За твердженнями позивача, на підставі вказаного акту, довідки про 100 % фінансування об`єкту нерухомості, Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.09.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 2538, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бєлломі О.В. було здійснено державну реєстрацію права власності позивача на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_4 .

В той же час позивач зазначає, що їй стало відомо про те, що 21.05.2013 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.І. було внесено запис до Державного реєстру прав та їх обтяжень про іпотеку, на підставі Договору № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 28.03.2013; іпотекодержатель: Акціонерне товариство "Піреус банк МКБ" (далі - банк, відповідач-1); іпотекодавець: відповідач-2; предмет іпотеки: 2-кімнатна квартира з будівельним номером 317 на 16 поверсі секції 2 об`єкта будівництва, загальною площею 49,28 кв.м., майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що наявність обтяження на нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності, порушує право розпоряджатись вказаним майном, крім того, на думку позивача, незавершена будівництвом квартира не могла бути предметом іпотеки, оскільки не була виділена в натурі окремим об`єктом нерухомого майна, відтак Договір № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 28.03.2013, укладений відповідачами, підлягає визнанню недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.

З матеріалів справи вбачається, що 28.03.2013 між відповідачем-1 (іпотекодержатель) та відповідачем-2 (іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого іпотекодавець в забезпечення виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором №WCLoan/06419 від 21.03.2013, що укладений відповідачами, передає іпотекодержателю в іпотеку майно, зазначене в п. 2.1 цього Договору (предмет іпотеки), а іпотекодержатель приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Згідно з п. 2.1 Договору іпотеки предметом іпотеки є майнові права на квартири, опис яких наведений в підп. 2.1.1 цього Договору (далі - нерухомість) в будинку з будівельним №4 комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземними автостоянками за адресою: АДРЕСА_8 (далі - об`єкт будівництва), будівництво яких не завершено. Нерухомість стане власністю іпотекодавця після завершення її будівництва, проведення комплексу заходів по закінченню будівництва об`єкта будівництва, прийняття його в експлуатацію та реєстрації права власності на нерухомість у встановленому законодавством порядку.

У підп. 2.1.1 пункту 2.1 Договору іпотеки відповідачі погодили, що нерухомість, відповідно до наданої іпотекодавцем іпотекодержателю документації щодо планування нерухомості, яка є Додатком № 1 до Договору та є його невід`ємною частиною, має техніко-економічні показники, зазначені в цьому пункті Договору.

21.05.2013 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки (далі - Договір № 2 від 21.05.2013, оспорюваний договір), за умовами якого сторони дійшли згоди доповнити підп. 2.1.1 пункту 2.1 Договору іпотеки наступним змістом, зокрема: 2-кімнатна квартира з будівельним номером 317 на 16 поверсі секції 2 об`єкта будівництва, загальною площею 49,28 кв.м., згідно з Додатком № 1 тип 2Б1.

З матеріалів справи вбачається, що, на підставі Договору № 2 від 21.05.2013, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.І. було накладено заборону відчуження майнових прав на 2-кімнатну квартиру з будівельним номером 317 на 16 поверсі секції 2, загальною площею 49,28 кв.м. об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачу-2, до виконання, припинення чи розірвання Договору іпотеки.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Саме позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а не відповідачі повинні доводити правомірність договору. Тобто обов`язок доказування обставин, з якими закон пов`язує недійсність договору, покладається на позивача. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позивачем позову.

Як на підставу заявлених позовних вимог, позивач посилається на ту обставину, що незавершена будівництвом квартира не могла бути предметом іпотеки, адже, відповідно до положень Закону України "Про іпотеку", предметом іпотеки, станом на дату укладення оспорюваного правочину, міг бути тільки окремий виділений в натурі об`єкт нерухомості, зареєстрований в установленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За приписами частини першої статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Стаття перша Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі в редакції станом на дату укладення оспорюваного договору) визначає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Суд звертає увагу, що конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з підп. 2.1.4 пункту 2.1 Договору іпотеки іпотека за цим Договором поширюється на всі майнові права щодо нерухомості та її приналежності, що існують на момент укладення цього Договору та виникнуть у майбутньому. Після закінчення будівництва нерухомості, ця нерухомість продовжує бути предметом іпотеки, відповідно до умов цього Договору, при цьому Договір є чинним. Після закінчення будівництва нерухомості для цілей цього Договору термін "нерухомість" одночасно означає предмет іпотеки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Частинами 1 - 3 статті 331 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Суд встановив, що оспорюваний позивачем договір було укладено відповідачами 21.05.2013, тобто до дати укладення між позивачем та відповідачем-2 Додаткової угоди № 2 до Договору купівлі-продажу (03.03.2014) щодо зміни об`єкту нерухомості, майнові права на який передавалися позивачу за умовами Договору купівлі-продажу, видачі відповідачем-2 позивачу Довідки про 100 % фінансування об`єкта нерухомості за Договором купівлі-продажу (16.05.2016) та передачі об`єкта нерухомості позивачу за відповідним актом прийому-передачі (26.12.2016).

При цьому, суд звертає увагу, що за змістом статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому, а іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно з частинами 3, 4 статті 16 Закону України "Про іпотеку" після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. У разі передачі в іпотеку об`єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об`єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов`язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Стаття 190 Цивільного кодексу України визначає, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

На момент укладення оспорюваного договору стаття 5 Закону України "Про іпотеку" визначала майнові права як предмет іпотеки. Зміни до цієї статті були внесені Законом України від 25 грудня 2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", який набрав чинності 14 січня 2009 року. Лише договори іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом квартиру, укладені до вказаної дати, вважаються такими, що укладені з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" та, відповідно, підлягають визнанню недійсним.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16.03.2016 у справі №6-290цс16, від 23.03.2016 у справі №6-289цс16 та у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №523/1137/14-ц, від 26.06.2019 у справі №523/13452/15-ц та від 07.08.2019 у справі №523/7001/16-ц.

З огляду на положення вищенаведених правових норм, суд вважає безпідставними послання позивача на ту обставину, що незавершена будівництвом квартира не могла бути предметом іпотеки за оспорюваним договором.

Отже, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду невідповідності умов оспорюваного договору приписам законодавства в момент його укладення відповідачами.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Натомість, при розгляді цієї справи суд встановив як відсутність правових підстав для визнання Договору № 2 від 21.05.2013 недійсним, так і відсутність порушення суб`єктивних прав та законних інтересів позивача в момент укладення вказаного договору відповідачами.

Доводи позивача стосовно того, що наявність обтяження на належне їй нерухоме майно порушує право розпоряджатися вказаним майном, враховуючи відсутність правових підстав для визнання Договору № 2 від 21.05.2013 недійсним, судом також відхиляються як необґрунтовані.

Щодо викладеної у відзиві заяви відповідача-1 про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення прав позивача внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору, відтак питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн покласти на ОСОБА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.11.2021

Суддя О.В. Нечай