Ухвала суду № 10088172, 20.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2010 р. К-15977/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Сергейчук О.А.

Степашко О.І.

при секретарі судового засіданняКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:Дудара В.В., відповідача:Сиротіної О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2007 року

у справі №5/2318-12/317А

за позовом Приватної фірми «Буковина»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Буковина»звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2006 року №0002922300/2/11895, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 2957818,81 грн., з яких 1971879,21 грн. основний платіж та 985939,60 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року (суддя Запотічняк О.Д.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Дубник О.П., Якімець Г.Г.), позов задоволено.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши які суди дійшли висновку про відсутність правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми податку його контрагентами в ланцюгу поставок товарів від виробника. З огляду на такий висновок, суди визнали неправомірним донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема п. 4.8 ст. 4 Закону.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками ДПІ у Личаківському районі м. Львова було проведено документальну перевірку позивача з питань взаємовідносин та стану розрахунків з ПП ТД «Техно-Буд-Маркет»та з ТОВ «Львів-шкіра»- ПП ТД «Техно-Буд-Маркет»за жовтень 2004 року. За наслідками перевірки було складено акт від 11.10.2005 року №316/23-0/20843491, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зважаючи на факт непідтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками позивача в ланцюгу поставок до виробника. Так, у ході здійснення перевірки з метою підтвердження правомірності включення позивачем суми у розмірі 500195,20 грн. до складу податкового кредиту було направлено запит керівнику ТОВ «Львів-шкіра», яким підтверджено податковий кредит у зазначеній сумі. У той же час було встановлено, що ТОВ «Львів-шкіра»не є виробником реалізованого товару, а придбало його у ПП ТД «Техно-Буд-Маркет». Перевіряючи правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 499373,22 грн. та у розмірі 2417555,99 грн. до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП ТД «Техно-Буд-Маркет»було встановлено, що зазначене підприємство за юридичною адресою не знаходиться, за жовтень 2004 року задекларувало податкових зобовязань у сумі 945050,00 грн.

Судами попередніх інстанцій було визнано правомірним включення позивачем сум податку на додану вартість по господарським операціям з цими підприємствами до складу податкового кредиту.

Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може беззастережно погодитись з таким висновком судів та вбачає наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, зважаючи на наступне.

Правовідносини, з приводу реалізації прав та обовязків в яких виник спір, регулюються нормами Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 Закону податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, законодавче визначення податкового кредиту повязане зі сплаченими платником сумами податку у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Як вказує скаржник, у ході проведення перевірки ПФ «Буковина»було зясовано, що позивач розрахунок за придбаний товар з ПП ТД «Техно-Буд-Маркет»частково здійснив у вексельній формі шляхом передачі векселів.

Між тим, наведені обставини судами попередніх інстанції залишені без належної правової оцінки, здійснення якої вимагалося хоча б в силу приписів п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», за змістом яких векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Питання погашення виданих позивачем векселів не було зясовано судами попередніх інстанцій належним чином, оскільки останні здійснили лише формальне посилання на довідку СКБ «Дністер», відповідно до якої банком були погашені векселі, емітовані ПФ «Буковина». У той же час, докази, на які посилався відповідач (інформація про рух коштів на розрахунковому рахунку ПП ТД «Техно-Буд-Маркет», ухвала про ліквідацію цього підприємства) містять інформацію, яка суперечить тій, що викладена у листі СКБ «Дністер»від 07.12.2006 року №100-4311/1. Зазначені суперечності взагалі не були предметом дослідження у даній справі, а тому висновок судів про правомірність формування податкового кредиту з сум податку, які ниби-то були сплачені позивачем ПП ТД «Техно-Буд-Маркет», є передчасним.

Недотримання судами першої та апеляційної інстанцій приписів ч. 4 та ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного зясування всіх обставин у справі, може призвести до неправильного вирішення справи та не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому відповідно до частини 2 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, вжити передбачені процесуальним законом заходи для забезпечення встановлення всіх обставин справи, зокрема щодо факту сплати позивачем своїм постачальникам сум податку на додану вартість в ціні придбаних товарів, та з огляду на доводи, які наводив контролюючий орган в обгрунутвання правомірності свого рішення, зясувати, чи не були спрямовані дії позивача на безпідставне одержання коштів з Державного бюджету України, для чого слід правильно визначити предмет доказування у справі, зобовязати податковий орган надати докази в обгрунтування своїх тверджень, або витребувати їх з власної ініціативи, та в залежності від встановленого і у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 28.12.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2007 року у справі №5/2318-12/317А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

СуддіКонюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Сергейчук О.А.

Степашко О.І.